«Бабушка 2.0» Ніна Дрозд: Все, що я роблю останні 2 роки, я ніколи раніше не робила

— Онук почав мене змінювати. Я з дитиною каталась на самокаті, я робила якість речі, які за своїм здоров’ям можу робити. Я почала ходити на фестивалі «Лего» я ходила волонтером на «Євробачення» у 2017-му, у мене з’явились молоді друзі, які казали: «От круто, я хочу, щоб моя мама так робила!». І я почала задаватися питанням, а чому я не бачу навколо себе людей в Україні таких самих, які щось хочуть?.

— Усе, що я роблю в останні 2 роки, я ніколи не робила раніше. Я перевела сім’ю на здорове харчування, дала загрузку на спорт і схудла на 15 кг. Євробачення, прес-центр – це була така проба. Навіть якщо я могла не все розуміти, що іноземні журналісти від мене хочуть, у мене були молоді колеги, і я могла їхньої допомоги попросити, мої студенти, мій youtube-канал.

— У мене є проект, який я назвала «Kaif з Ніною Дрозд». Це онлайн-програма, це я начебто коуч, хоч я не спеціально не вчилася, я просто багато тренінгів проходила за цей період. Я просто зрозуміла, що спрацювало на мені, і далі ц розвинула. Один тренінг я провела безкоштовно, і зрозуміла, що це дуже потрібно для нашого віку. І у мене є ідея не просто он-лайн спілкування, а жіночого клубу мого віку.

— Кожен з нас вміє і знає дуже багато. Досвід є шалений. Просто ми не знаємо, як цей досвід спрямувати в інтерактивне життя. Так, ми не все вміємо з гаджетами, і нам треба допомога дітей. І відповідь така: «А ти в гугла питала?» І я тепер своїм подрузі можу сказати: «А ти в гугла питала? Спитай спочатку в гугла». Я зараз спочатку сама намагаюсь розібратися, прояснити ситуацію, що в мене не виходить. Тому є гугл, потім є діти, потім є друзі, потім є курси, які ми можемо знайти. Треба трошки знань накласти на наш досвід.

— Дорослі діти іноді кажуть: «Мамо, ми можемо впоратися без тебе, знайди щось для себе, щось цікаве, знайди собі друзів». А мама каже: «Я нічого не хочу, мене все влаштовує, я буду вам допомагати». І кожен день пресингують дітей своєю допомогою! Тому послухайте дітей, коли вони вам кажуть: «Мамо, ти свою справу зробила. А тепер бери своє життя в руки і твори з ним щось інше!»

— Я не знаю слова, з яким я можу звертатись до своїх ровесниць. Я до них кажу: «Дівчата». Колись, у 20 років, я почула це слово в 40-річних, для мене це був шок. Я виросла в селі, я чула, як спілкуються люди. Або це «кума», або «сваха», або, вибачте, вони казали в 35 років між собою: «Баби, пішли!» І згадала, як я реагувала в 40, прийшла до чоловіка і кажу: «Ти уявляєш, як я реагувала!» Дівчата тепер будуть завжди.

— Що ми чуємо по телевізору? «Старість». Я не хочу чути цього слова. Я не боюся казати про свій вік, але я не хочу чути слова «старість», і що ти будеш немічний, і хворий, і тобі тільки ліки, і тільки аптека можуть допомогти. Тому, може, ти подумаєш: цукор відставлю, смажену картоплю теж, і, може, це тобі дасть трошки енергії для чогось іншого. І, можливо,з часом ще хтось на це погляне по-інакшому. Можливо, з часом і держава почне цінувати цих людей, яких стає все більше.