«Коли вже ноги на роботу не несуть»: інтерв’ю з кар’єрною консультанткою про працевлаштування після 40

Олена Іванчикова: Є, на жаль, вакансії, де вік обмежують у цілому до 35. Є більш лояльні роботодавці, де різниці між 40 і 45 — немає. А між 45 і 50 вже спрацьовує якась межа, коли здається, що люди 50+ не гнучкі, більш консервативні. Тут однозначно більш прийнятні люди з вже усталеною кар’єрою, ніж з профорієнтацією.

Молодий керівник може боятися взяти у своє підпорядкування людей віку своїх батьків, тому що: як мені їм ставити завдання, як мені питати, лаяти, якщо щось не так? Тут важливо зрозуміти, наскільки хочеться працювати в такій компанії під молодим керівництвом.

Якщо приходить співробітник віку 40+ і розуміє, що його керівнику 20-25, то тут на випробувальному терміні повинно відбутися якесь притирання. Співробітник повинен зрозуміти, наскільки йому комфортно під керівництвом молодого шефа. І керівник повинен зрозуміти, чи комфортно і прийнятно йому бути суворим, якщо потрібно, і м’яким, якщо потрібно.

У цілому, на ейджизм скаржаться. Це дійсно наші реалії, коли є чіткі обмеження, несправедливість і дисбаланс. Він дуже сильно виражений, якщо це історія про профорієнтацію. Коли це 40-45 +, за спиною вже кар’єрний багаж, є досягнення, певний досвід — це ще прийнятно. Коли приходите на нове місце роботи і у вас є бекграунд. Але коли це нова сфера, з чистого листа, по суті, перша робота в новій сфері, ось тут починаються великі труднощі в пошуку роботи.

«Кому я потрібна?»

На жаль, ейджизм більше стосується жінок. Як не крути, чоловіку в 40-45 — якщо це керівна позиція, це серйозний топменеджер — все по плечу, він молодець. Це такий стереотип, можливо, надуманий, можливо, ні. Все залежить від вже наявного досвіду у роботодавця. Якщо це позиція, припустимо, операційного директора, і керівник знає, що йому комфортніше спілкуватися з підлеглими чоловіками, він візьме собі чоловіка. Можливо, вони вважають їх більш гнучкими, або вважають, що швидше знайдуть спільну мову. З жінкою такої лояльності, на жаль, немає. Жінка, змінюючи роботу в 40-45, навіть в тому кар’єрному векторі, де вона була до цього, зіткнеться з великою кількістю проблем.

Коли це стосується профорієнтації дорослих, завжди є страх: а раптом це знову щось не те?

Другий страх — це страх зміни колективу. Жінки, як не крути, більш емоційні. Ми більш явно переживаємо зміну колективу, звикаємо до людей більше, аніж чоловіки.

Є три стадії відкладеного життя.

• Перша стадія: коли ми замислюємося, що щось тут не так. Ми починаємо хандрити, некомфортно себе почувати, але ходимо на роботу.
• Друга стадія: коли ми розуміємо, що не так. Ми можемо чітко відповісти: я не бачу в роботі сенсу. Мені некомфортно спілкуватися з шефом. Або сфера, в якій я працюю, не приносить мені задоволення. Але ми продовжуємо ходити на роботу.
• І третя стадія: неповернення, коли ноги вже на роботу не несуть. У кожному буденному дні бачимо тільки мінуси, недоліки, помилки колег і свої. Починаємо, в буквальному сенсі слова, бачити весь негатив. І тут головне — вчасно піти. Тому що часто на цій стадії (повного розуміння, що не так) люди загальмовуються, їх наздоганяє повне емоційне і психологічне вигоряння.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі.