facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Людина у горі забуває, що дає їй сили — онкопсихологиня про те, як пережити втрату

Інтерв'ю

«Я не все зробив, не в ту клініку звернувся»: як пережити втрату близької людини?

Людина у горі забуває, що дає їй сили — онкопсихологиня про те, як пережити втрату
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 5 хвилин

Гостя — онкопсихологиня дитячого відділення Національного інституту раку та керівниця психологічної служби Благодійного фонду «Запорука» Алла Антонова.

Алла Антонова: Смерть близької людини — надзвичайна подія у житті. Вона впливає на різні стосунки, життя людини, саму людину. Хвороба може прийти в якийсь дім, або не прийти, а смерть приходить в кожен дім. Ми останнім часом більше говоримо про смерть, але це не означає, що її стало більше.

«Кожне горе унікальне, і моє горе — найбільше»

Втрата — це дуже широке поняття, воно може бути не лише про втрату близької людини, а й образу себе, втрата частини тіла, втрата здібності працювати.

Але зараз ми говоримо про втрату близької людини. За кожною втратою стоїть унікальна історія відносин, яка і робить цю втрату дорогоцінною, болючою, якщо є щось недоказане…

Емоційно ми можемо проживати втрату, маючи дуже різні почуття: гніву, відчаю, страху, плачу. Можемо уникати стосунків, закриватися в собі, а можемо навпаки багато рухатись і весь час щось робити.

«Кожне горе унікальне, і моє горе — найбільше». Якщо бути чесним перед собою, то своя втрата — завжди найбільша в світі. Ступінь нашого горювання, вияву емоцій залежить від наших відношень і почуття любові до тої людини, яку ми втратили.

  • Усі ми переживаємо горе по-різному. Хтось може лишатися в стані шоку роками. Стан прийняття означає: «Я зможу жити в тих умовах, які зараз є після втрати близької людини».

Етап зрілість — може бути відсутнім. Деякі психологи це беруть як якийсь шаблон: що має пройти рік, щоб всі етапи горя людина пройшла. Але в усіх по-різному.

Почуття провини тих, хто вижив

Є екзистенційне почуття провини — це коли мати хоче розвиватися, працювати, але в неї мала дитина, і от вона веде в садочок цю дитину кожного ранку, щоб поїхати на роботу, і дитина плаче, а мама сумує. І коли вона залишила в дитячому садку дитину, яка плаче — відчуває почуття провини. І це нормально. З цим непотрібно нічого робити, воно пройде саме.

Є реальне почуття провини. Коли ми дійсно щось не зробили, чи зробили навмисно погано. Тут можна позбутися цього почуття таким чином: вибачитися за принесену шкоду, виправити це, докласти всіх зусиль. Тоді це почуття провини також зменшиться і зникне.

І є нереальне почуття провини, невротичне. Його нам насаджують батьки, наприклад: «Ти не зробила уроки, в мене аж серце розболілося». Важливо відрізняти ці почуття провини. Якщо ви дійсно зробили щось не так — можна це виправити. Навіть, якщо людина вже померла.

Якщо ви відчуваєте почуття тієї дитини, якій мама сказала, що серце розболілося — це дуже важко. Бо ми його сприймаємо за реальність. Змінити тут можна щось, якщо диференціювати його, зрозуміти його нереальність.

Я дуже часто чую від батьків, у яких померли діти: «Я не все зробив, не в ту клініку звернувся». І коли ми починаємо говорити про минуле, тоді: «А на той час це була найкраща клініка?», «Так». «А ви вирішували самі, чи вам лікар казав, як робити краще?» «Так, лікар казав». Тоді людина починає розуміти: все, що можна було зробити — вона зробила на той час.

Якою має бути реакція на чужий біль?

Правильно: ділитися своїми почуттями. Казати: «Я не знаю, що тобі сказати, але я бачу, що тобі боляче». «Я можу тобі допомогти. Хочеш, я зроблю тобі чай?». Запитувати і йти за людиною. І казати про свої почуття. «Я дійсно не знаю, як допомогти, в мене самої опускаються руки, коли я бачу тебе таким сумним. Але я не хочу удавати, що нічого не стається». «Якщо ти скажеш, що я можу зробити, можливо, я зможу це зробити».

  • У стані шоку, коли стається втрата близької людини, ми не можемо відстежувати моменти вразливості, щось робити з ними. Сили покидають нас. Дуже важливо мати друзів. Бажано, щоби хтось нам допомагав.

Коли людина у такому вразливому стані, вона дуже часто забуває, навіть про те, що в неї є друзі, забуває, що додає їй сили. Тому дуже важливо інколи сісти і мати час наодинці з собою. Проаналізувати, що я люблю, що я хочу, хто мій друг…

Можна намалювати коло підтримки… До кого я маю звернутися, коли мені погано? Що я маю зробити, щоб поповнити свій внутрішній ресурс, що дає мені сили?

Ритуали бабусь, які говорили: «Не вдягай мені ось цю хустку після смерті»

Зараз у суспільстві переважає бажання жити на позитиві. Весь час бути на позитиві нереально, але всі чомусь хочуть позитиву.

  • Багато хто не хоче говорити про смерть, а вона є частиною життя.

Так, це сумно, місцями неприємно — говорити про такі речі. Коли я говорю своїм дітям: «Ось моя картка банківська, тут пароль такий, вона лежить тут» — вони завжди пускають сльозу і питають: «Мам, ти що, збираєшся помирати?». Я кажу: «Ні, але все буває».

Якщо говорити про смерть більше, йде зворотний ефект: я розумію, що життя коротке, тому я не буду відкладати відпустку на якийсь там рік, я буду це робити зараз. Хто боїться смерті, той ховається від життя (за роботою, за чимось іншим, що, до речі, забирає це життя).

Повністю програму слухайте в аудіофайлі


Читайте і слухайте також: Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз 


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Правила безпеки під час блекаутів: роз’яснює експерт ДСНС

Правила безпеки під час блекаутів: роз’яснює експерт ДСНС

7 год тому
Рішення про 6 міні-ТЕЦ у Києві — попереднє, але може стати виходом із ситуації: Юрій Корольчук

Рішення про 6 міні-ТЕЦ у Києві — попереднє, але може стати виходом із ситуації: Юрій Корольчук

Ступак: У першу чергу потрібно, щоб Росія не могла акумулювати сили у трьох своїх областях

Ступак: У першу чергу потрібно, щоб Росія не могла акумулювати сили у трьох своїх областях

Генетична схильність до виникнення РХП існує: науковиця Наталія Наумова

Генетична схильність до виникнення РХП існує: науковиця Наталія Наумова