Тетяна Трощинська
Марта Мольфар: те, що вам справді подобається робити, можна монетизувати
Чи цінують професіоналів з досвідом, як працюють актори дубляжу, магічний світ звуків, а також про кризу переоцінки цінностей та чому зараз радіоведучі не мають шансу стати кумирами, говоримо з Мартою Мольфар, актрисою дубляжу, медіатренеркою, радіоведучою.
Ведучі1
Я потрапила в ті золоті часи, коли не було навіть плей-листів, програми комп’ютерної, коли ти приїжджав на ефір, підходив і своїми руками вибирав диски, які ти ставитимеш. Уявляєте, приїжджаю я в мінорному настрої – і, будь ласка, Леонард Коен, Кріс Рі «Дорога в пекло» і так далі, приїжджаю я, припустимо, закохана, ось тобі Сьюзан Вега, ще якісь такі речі. Тоді кожного діджея можна було впізнати за піснями, які були в ефірі. Зараз радіоведучі на нерозмовному радіо — заручники формату.
Голос – це справа практики. Це все напрацьовується. Але, якщо повернутись до теми нашої програми, це дає нам з вами пріоритет, і не дає шанфсу молодим. Випускники театральних вишів, у них просто ще нема практики, можливо, вони дуже здібні, талановиті, але у них просто нема практики. А студіям простіше працювати з тими, хто це може зробити швидко і якісно. Професіоналів, які напрацьовують досвід, цінують більше, бо з ними просто менше мороки.
Я часто рятувала фантастичної краси молодих актрис або моделей, коли за роллю доводиться щось говорити, а як актори вони ще трішки «дерев’яні». І тут на допомогу приходить актриса дубляжу, яка рятує ситуацію. Мені це навіть приємно і цікаво.
Перші ефіри, які мені запропонували, це були нічні ефіри, і більше того, я тут зізнаюсь, це була еротична програма, перша в українському ефірі. Паралельно я працювала в школі, вчителькою у старших класах. І мені чоловік сказав: «Хочеш працювати на радіо? Давай. Я тебе сам буду вночі відвозити на машині, я сам буду з дитиною, давай!».
Хочу сказати усім слухачам: якщо вам щось подобається робити, спробуйте! Те, що вам справді подобається, можна монетизувати.
Період з 30 до 50 американські психологи називають «золотим двадцятиліттям». Бо нас вже залишають у спокої якісь сумніви і терзання юності, але поки що не наздогнали хвороби старості. Це той приголомшливий період, коли молоді, гарні собою фізично, активні, і у нас вже є якийсь життєвий досвід і ми знаємо, чого ми хочемо від цього життя. Але на цей період припадає криза середнього віку або переоцінки цінностей…Але це спосіб задуматися, що ми хотіли зробити і не встигли.
