Віталіна Маслова: Зараз я можу краще допомогти тим, хто пережив потрясіння

424

Засновниця Благодійного фонду «Творча криївка», волонтерка, авторка методу творчої реабілітації Віталіна Маслова розповіла про свій метод творчої, соціальної і біографічної реабілітації, культуру співчуття в суспільстві, самотерапію в горі та мрії.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Віталіна Маслова: Зараз я можу краще допомогти тим, хто пережив потрясіння
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-4020-19-16_maslova.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-4020-19-16_maslova.mp3
Віталіна Маслова: Зараз я можу краще допомогти тим, хто пережив потрясіння
0:00
/
0:00

Віталіна Маслова: «Люди, ми не можемо вести розмови з людиною щодо того, як там вона повинна  взяти життя у свої руки, ви подивіться: у неї порушення сну. Вона взагалі не розуміє, хто вона, де вона і що відбувається. Вона постійно губить концентрацію. Вона і так знає, що треба життя взяти  у свої руки, але вона не може заснути вже кілька місяців!» наша основна задача – допомогти їй привести себе в нормальний стан.

Коли загинув мій чоловік, для мене це було руйнування всього світу… Я комусь іншому допомагала, не маючи сама досвіду такого сильного потрясіння. Тому я собі сказала: от зараз я розумію, що відбувається, я цього вже ніколи не забуду. Що по-перше, я можу краще допомогти тим, хто пережив таке потрясіння, яке змітає все і робить тебе іншою людиною. І що я тоді за фахівець, якщо я не можу допомогти собі. Ясно, що без сторонньої допомоги в якихось моментах я не зможу впоратися.

Назару зараз 2 з половиною роки, і він дуже мені допоміг. Не знаю. Чи була б я така успішна в самотерапії, якби його не було, у мене просто не було б мотивації вставати зранку. Бо це знають усі люди, які переживають депресію, що важливо знайти хоч якусь, хоч короткострокову мотивацію щось зробити, якою б вона не була. І мене часто такою мотивацією була злість.

Дуже багато підтримки я отримала від колег, і від бійців, які були у нас на заїздах. Це те, що називається «безпечні люди»…

Але є «добрі люди», «співчутливі»… Це я вже якось так почала оживати, ця осінь була, після того, як рік пройшов, як Валіка не стало… «А ти так гарно виглядаєш!» Із таким підтекстом, що це дуже дивно і підозріло, ти ж така печальна вдова, а так гарно виглядаєш! Ти ж повинна на собі рвати волосся і битись головою об стіну і ридати безсонними ночами… Таки стигматизація навіть того, як треба переживати горе. Горе тягнеться за нами шлейфом, але є бажання, щоб усе це скінчилось..

Кожного року я пишу собі плани на рік, щоби я хотіла зробити. І обов’язково туди входить щось таке, що я ніколи не робила або не вмію. Це було дуже важко і минулого року робити, і цього… Мріяти — це щось таке дуже корисне. На 2018 рік я собі придумала. Що я хочу скупатися в Атлантичному океані… І ось  я стою в Ісландії. Те, що я не могла уявити, і навіть не могла намріяти.

 

 

теги: