Вікторія Єрмолаєва
Анастасія Багаліка
Нерозуміння, звинувачення та мізогінія: з чим зіштовхуються дружини українських захисників
Інтерв'ю
Гендерна координаторка кампанії проти сексизму в медіа і політиці «Повага» Анастасія Багаліка розповідає про виклики та проблеми, з якими зіштовхуються дружини військових.
Ведучі1
Гості1
Фото: Getty Images
Про відкладене життя
Анастасія Багаліка: Українські жінки тягнуть на собі багато чого вже рік, півтора року чи більше. Це не можна навіть порівняти із соло-материнством, бо коли в тебе немає партнера, то ти розраховуєш лише на себе. Це важко, все треба вирішувати самій, але немає фонової тривоги за партнера. До досвіду самостійного життя звикнути набагато легше, ніж до того, який не має хронологічних рамок.
Ми не знаємо, скільки ще це проживати – за яких умов мій чоловік може повернутись додому. Зараз такими є: поранення, отримання певної форми інвалідності, важкі проблеми зі здоров’ям внаслідок бойових дій. Але ти не можеш бажати коханій людині отримати травму, щоб повернутися додому. Хочеться, щоб з ним все було добре. Нам ніхто не говорить, коли військові зможуть повернутись з фронту. В цьому і полягає психологічна особливість, яка не дає розслабитися, планувати життя, покладатися на якісь речі. Ми перебуваємо у стані перманентно відкладеного життя.
Читайте також: Сексуальне насильство і медіа. Як писати про зґвалтування під час війни
Про дискусію «Дружини й партнерки військових як об’єкт мізогінії, звинувачень і маніпуляцій», яку провела «Повага»
Анастасія Багаліка: Ми говорили у двох площинах. Перша – це медіа, контент та хвилі маніпуляції на різних майданчиках (соціальні мережі, Youtube), які ми звикли йменувати ІПСО. Фактчекерка Альона Романюк зауважує, що наразі змінились підходи до створення фейків. Росіяни намагаються реальну проблему забарвити емоціями, переінакшити, прикрасити.
Нещодавно доволі популярною стала історія про те, як військовий повернувся з фронту додому, а дружина його кинула та поїхала в санаторій. Це написала справжня психологиня, не бот. В соціальних мережах цей допис поширювали багато людей. Про що це свідчить? Чимало родин за ці півтора року зазнали кризи та краху. Але в розлученнях не завжди винні жінки.
Усе це сильно впливає на суспільство. Дуже легко маніпулювати почуттями чоловіків-військовослужбовців, мовляв, вдома їх не чекають. Такі історії демотивують захисників.
Другий аспект – це мізогінне ставлення до жінок. Йдеться не про тих, хто зараз в Україні, а про тих, хто з дітьми за кордоном. Ми усвідомлюємо, що на прифронтових чи окупованих їм залишатись небезпечно. Така емоційна інформація працює на розʼєднання. Треба розказувати історії справжніх людей, показувати унікальність кожного, розповідати, чим люди жертвують, щоб захищати країну та власну родину.
Читайте також: Зміна риторики пропагандистів РФ — хороший «дзвіночок» для нас — Романюк
Про ставлення суспільства та шаблонні підходи
Анастасія Багаліка: Ти йдеш брати якусь довідку, а мусиш пояснювати абсолютно очевидні речі. Людина фізично не може прийти по цю довідку сама, бо вона перебуває десь на сході. Я стою на обліку в жіночій консультації. Кожного разу маю розповідати лікарю, що мій чоловік може принести флюорографію тоді, коли в нього буде відпустка. Тому що у нього немає зараз змоги зробити це в селі між Костянтинівкою і Бахмутом.
Дуже часто тупі речі в соціальній сфері продиктовані якраз цією радянщиною та шаблонним підходом. Людина діє не як людина, а як штатна одиниця на посаді. Я чудово розумію, що з такими самими речами стикаються військові на огляді у ВЛК, коли до тебе ставляться як до носія довідки.
Ухилянти від мобілізації часто приходять в коментарі до дружин військовослужбовців, і посилають останніх служити. Мовляв, якщо в тебе чоловік служить, то й ти вали кудись під Бахмут, а не розказуй, кому і що треба робити.
Часто дружини військових можуть на свою адресу почути фрази, мовляв, чому ти його туди відправила, чому ти його не зупинила. Суспільство або конкретні люди не розуміють і не хочуть сприймати рольову модель пари, в якій обидва приймають самостійні рішення. Це щось таке дуже радянське.
Травмованість стосунків між чоловіками й жінками в чомусь була підсилена воєнним досвідом Другої світової. Зокрема, ми якось в ефірі з Софією Андрухович говорили про досвід суперсильних жінок, які є в анамнезі наших бабусь та прабабусь. Це досвід відсунення чоловіків від розв’язання домашніх питань, участі в побутових конфліктах тощо. В радянському суспільстві чоловіків робили злегка «неповносправними». Наприклад, догляд за дітьми, візити до лікаря має робити мама. Знецінення вибору чоловіка, який вирішив піти на фронт, родом з Радянського Союзу.
Читайте також: «Ми чекаємо своїх і ніколи не змиримося з росіянами»: як українки організували жіночий партизанський рух
Нагадаємо, ГР торік у січні оприлюднило результати дослідження кампанії «Повага» українських медіа щодо поширення упереджень, сексизму та дискримінаційних меседжів. Відповідно до висновків моніторингу тоді досліджувані ЗМІ підтримували стандарти краси, створюючи нескінченний тиск на жінок. А негативних матеріалів про жінок, гендерну рівність, ЛГБТ-персон у медіа було у 2,5 раза більше, ніж позитивних.
У березні 2023 року генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що глобальний прогрес у сфері прав жінок «зникає на очах», а для досягнення гендерної рівності знадобиться ще три століття. Порушення прав жінок відбувається в усьому світі.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
