Перший секс: що треба знати підліткам?

Разом з психотерапевткою та ініціаторкою флешмобу #ЯнеБоюсьСказати руйнуємо поширені міфи про перший секс

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Вікторія Любаревич-Торхова,

Анастасія Мельниченко

Перший секс: що треба знати підліткам?
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-ppzhz-18-08-04-s2.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-ppzhz-18-08-04-s2.mp3
Перший секс: що треба знати підліткам?
0:00
/
0:00

«Насправді варто говорити, що не у всіх дівчат під час першого статевого акту іде кров. У мене, наприклад, крові не було. Виникало питання: напевно, ти надурила, не була цнотливою. Наша українська традиція була побудована навколо того, щоб винести простирадло зі слідами крові. Це ж жах», – обурюється громадська активістка, голова громадської організації Studena, ініціаторка флешмобу #ЯнеБоюсьСказати Анастасія Мельниченко.

У другому випуску проекту «Правда про жіноче здоров’я» разом з Анастасією та нейропсихологом когнітивного розвитку, психотерапевтом для дорослих дітей Вікторією Любаревич-Торховою говоримо про перший секс.

Анастасія Багаліка: Чому тема першого сексуального досвіду є табуйованою у розмовах між дорослими і їхніми дітьми?

Вікторія Любаревич-Торхова Фото: Громадське радіо

Вікторія Любаревич-Торхова: Я думаю, что эта тема не столько табу, сколько тема, которая пугает, ведь у родителей, как у любого человека, рождается природный вопрос: «А что, если…?» И тут же мозг начинает нам создавать сценарии катастрофических картин, и мы представляем своего ребенка изнасилованным, беременным не в срок и кучу других невероятнейших проблем. И нам в этом помогают интернет, телевидение. Мы смотрим страшнейшие истории, которые являются единичными, но они представлены на телевидении или в каких-нибудь сериалах подраматичнее. Мы все это представляем со своими детьми, и природный рефлекс человека – сразу же уйти от этого. Мы же на страх реагируем – бежать, драться, замереть. Родители избегают разговоров со своими детьми. Есть типичный миф среди родителей, который говорит следующее: если я поговорю со своим ребенком о сексе, я подам ему идею, и он захочет это попробовать.

Анастасія Мельниченко: Я думаю, що дуже багато дорослих чомусь перебувають в полоні таких ілюзій: може, якісь діти і починають статеве життя в 13 чи 14 років, але тільки не мої. Тому дорослі по максимуму відтягують цю розмову, вона їх лякає. Як показує безжальна статистика, діти починають статеве життя раніше, ніж нам хотілося, тому це абсолютно неправильна лінія поведінки з боку дорослих.

Анастасія Багаліка: Звичайно, це залежить від кожної індивідуальної ситуації, але навіть якщо це починається раніше, ніж нам хотілося б, то все одно дитина має мати уявлення, що вона не займається чимось, за що її поб’ють, покарають. Мені здається, що саме це уявлення, що це щось таке, через що дорослі будуть косо дивитися, влаштовувати істерики, скандали, підштовхує до дуже закритого інтимного життя не тільки в ранньому віці, а й потім. Вже дорослі жінки не пускають своїх мам у свої власні життя.

Анастасія Мельниченко: Виходить, що підлітки отримують відомості про секс або дуже спотворені (з порнографії, з двору, від друзів), або це якісь страшні «жахастики» зі школи. Що ми зазвичай вивчаємо в школі про секс? Про небажану вагітність. Нам, наприклад, у школі показували страшні ролики про аборт. Хлопці мліли від цих кадрів. Уявіть собі, що показують у зв’язку з сексом. Друге, коли розповідають на якійсь охороні здоров’я про венеричні захворювання. І це теж дуже страшно. І ніхто не говорить про те, що секс приносить задоволення. Дітей лякають цим сексом, як чортом. Коли дитина підходить до дорослих, вона гарно зчитує реакції. На жаль, дуже багато дорослих, коли їм ставиш пряме питання про секс, починають червоніти, бліднути, тікати або якось ще не зовсім адекватно реагувати. Дитина бачить, що тема табуйована, страшна. Їй від цього лячно говорити з дорослими.

Дітей лякають цим сексом, як чортом

Коли проводилася кампанія #ЯнеБоюсьСказати, я спеціально збирала підліткові історії про секс, домагання тощо. Більшість дітей не говорили про те, що з ними відбувається, з дорослими, тому що їм реально було страшно. Якщо зі мною стається щось страшне чи заборонене, значить я погана чи поганий, я в жодному разі не скажу це дорослим, батькам.

Анастасія Багаліка: Мені здається, що у нас в суспільстві є перегини. Є підлітки, які всіх цих речей про  контрацепцію, про хвороби, які передаються статевим шляхом, про небажану вагітність не знають, для них секс наступає природно у якомусь віці, але цей світ безпеки якийсь нерозкритий. А є діти, перезалякані всім тим, про що ми тільки-но говорили.  Чи є між цим якась золота середина?

Вікторія Любаревич-Торхова: Золотая середина есть. Во-первых, осведомленность должна быть среди всех детей, и тревожных, и нетревожных. Сейчас вообще тенденция тревожных детей. Такая обстановка сейчас в стране. Тревожность очень быстро передается. Если дети живут и растут среди взрослых, которые в тревожном состоянии, то что говорить детям, ведь дети рассчитывают на взрослых, чтобы они их защитили, и было более безопасно жить, а тут вокруг одни тревожные родители. Рассказывать необходимо, пугать необходимо, потому что это самый верный способ профилактики и предупреждения опасного поведения. Оно касается не только венерических заболеваний и ранней половой жизни, так же, как и профилактика наркомании, алкоголизма, экстремального поведения. Есть очень много экстремальных видов деятельности среди подростков. Нет такого сегмента: секс отдельно, а поведение во дворе и среди сверстников отдельно. Это все одна сфера жизни.

Лучше детям сначала показать опасную сторону жизни, а потом эту тревожность сгладить доверительными разговорами. А здесь, конечно, нюанс, потому что не у всех детей получаются доверительные разговоры, потому что родители не совсем готовы, не имеют навыка, как вызвать своего же ребенка на доверительные разговоры. Они сидят и ждут, что ребенок подойдет и спросит. Но к ребенку необходимо достучаться, подходить и спрашивать. Вдруг в один прекрасный день он не будет готов поговорить со своими родителями на ту тему, которая его тревожит. Если ребенок совсем не готов, то отвести его к специалисту, где он откроется и поговорит на разные интимные темы. Для ребенка интимная тема – это как раз страх, тревога.

Анастасія Мельниченко Фото: Громадське радіо

Анастасія Мельниченко: Я не зовсім згодна з цими словами, тому що лякати треба не сексом, лякати треба наслідками, які можуть статися. Якщо ми поставимо в один ряд алкоголізм, наркоманію і секс, то алкоголізм і наркоманія з будь-якого боку є дуже негативними якостями. Ними дійсно треба лякати. Секс – це якраз норма. А є відхилення – секс без згоди або секс, який несе ризики – венеричні хвороби. Ставити в один ряд алкоголізм, наркоманію та секс, на мій хлопський розум, категорично неправильно. Варто говорити, що секс – це класно, він приносить задоволення, але є певні негативні наслідки, які можуть вплинути на все подальше життя.

Я нещодавно закінчувала книжку для підлітків. Там мені треба було отримати коментар фахівчині, саме гінекологині, з питань ранньої незапланованої вагітності. Гінекологиня, яка погодилася прокоментувати мені епізод з ранньою вагітністю (за сюжетом дитині 16 чи 17 років), працює в Австрії. Я запитала, що робити, якщо вагітність небажана. Вона сказала, що у них це дуже рідкісні явища, тому що, коли дівчинці виповнюється років 13, мама бере її за руку, приводить в клініку, їй виписують протизаплідні таблетки. Уявити, щоб таке було в Україні, ми просто не можемо: ми випишемо їй таблетки – вона піде мати секс з першим зустрічним. Я чула дані щодо Швеції, де введена сексуальна освіта в школі, і щодо України, то в Швеції на пару років вік початку сексуального життя пізніший. Тобто немає зв’язку між зниженням початку сексуального життя та секс-просвітою і такими штуками, коли тебе привели до фахівчині, і вона тобі виписала протизаплідні таблетки. Обізнаність, просвіта дуже позитивно впливають. Щоб молоді люди починали секс пізніше, нам треба їх просвічувати, розповідати, які бувають наслідки, до чого це все призводить.

Щоб молоді люди починали секс пізніше, нам треба їх просвічувати, розповідати, які бувають наслідки, до чого це все призводить

Що  думають про секс самі підлітки?

Журналістка Катерина Мацюпа записала дві історії. Перша від дівчини Ані. Бабуся казала їй, що коли люди цілуються, жінка може завагітніти. «Я знала, що на весіллі треба цілуватися. Я собі думаю: не всі ж люди хочуть мати дітей. Як цілуватися на весіллі?», – усміхається Аня. Вона додає, що дівчата бояться, що буде боляче, багато дівчат не уявляють, як сказати потім про це батькам. Також Аня вважає, що ще не готова до сексу, 16 років – це зарано.

Аня

«Коли я була малою, був більш небезпечний міф про те, що під час першого статевого акту неможливо завагітніти. Виявилося, що цей міф достатньо поширений», – говорить Анастасія Мельниченко.

«Девушка понимает, что бояться нечего, просто для нее есть возрастной барьер, где она определяет, рано ли это, готова ли она физически и психологически пройти через все неизвестное. Нашу психику очень пугает неизведанное. Там, где есть знак вопроса, автоматически страх», – додає Вікторія Любаревич-Торхова.

Важливо питати себе, чи хочу я сексу

Анастасія Багаліка: Презумпція згоди на перший сексуальний контакт не звучить від вчителів, а це дуже важливий момент. Рідко хто, мабуть, в 15 – 17 років питає, чи я цього справді хочу.

Анастасія Мельниченко: Виходить, що підлітки стикаються з певним тиском на них з боку оточення. Я пам’ятаю, що я спілкувалася з компанією, де хлопчика, якому було 15 років, цькували за те, що він не мав сексуального досвіду. Він шукав будь-кого, щоб отримати цей досвід. Але в свої 15 років він ще не був готовий до цього психологічно, він ще був дитиною, тому що всі дозрівають, розвиваються неоднаково. Тут варто, щоб він поставив собі питання, чи цього хочу дійсно я, чи я до цього готовий, чи це на мене так тисне оточення, що я повинен зараз щось вирішувати і шукати якісь варіанти.

Коли вже щось таке відбувається, людині варто запитати себе, чи приємно їй те, що з нею відбувається, чи є певний дискомфорт. Коли людину до цього тільки жахали «жахастиками» щодо сексу, з нею чи з ним може відбуватися щось, що не комфортно, не подобається, людина може стискати зуби і думати: це ж секс, це страшно, я повинен чи повинна страждати.

Також дуже важливо показувати, що секс – це не тільки проникнення члена до піхви, секс – це набагато ширше. Це і дотики сексуалізованого характеру, і оральний секс, і анальний секс. Є дуже багато варіантів сексу. Діти мають розуміти, що вони можуть не давати згоду, наприклад, на проникний секс, але з ними щось інше відбувається, на це теж треба давати згоду.

Вікторія Любаревич-Торхова: Когда мы говорим с подростками, мы их учим не просто чувствовать себя, это шаг номер 1, важнейший, точно так, как необходимо научить подростка сказать «нет» на любом этапе процесса и принять это. Когда ведутся разговоры о сексуальной грамотности с детьми (я говорю сейчас про 10 – 11 лет), обучают детей сказать «нет» и принять «нет». Человек имеет право сказать «нет», и ты обязан уважать это право на любом этапе процесса.

Яким має бути перший секс? Думка дівчини Софії

«Перший раз має бути щось особливе, щоб були справжні почуття. Якщо він не буде поважати твій вибір або тебе саму, то він захоче сексу пошвидше, то в тебе починається страх. Головне, щоб перший раз був з тією людиною, яку ти кохаєш, тоді ніяких осуджень з боку твоїх друзів, його друзів, з боку суспільства не буде, тому що це вам буде неважливо, а з іншого боку ви не будете акцентувати на цьому увагу, бо вам важливі ваші почуття», – каже дівчина.

Софія

Міфи про секс

Анастасія Багаліка: Чи розуміють підлітки, що їхній перший сексуальний досвід має бути не зіжмаканим, похапцем і випадковим, а чимось, що їм запам’ятається?

Анастасія Мельниченко: Збираючи історії, я виявила, що майже всі підлітки, які перенесли сексуальне насильство, думають, що перший сексуальний досвід мав бути таким, як розказує дівчина, але він у них був інший. Це тягнеться як травма впродовж всього життя. Тому дуже важливо говорити про різницю між сексом і насильством. Якщо перший статевий акт відбувається без згоди, якщо це акт насильства, треба підкреслювати і багато говорити про те, що це не є сексом, що секс – це те, що має бути за взаємної згоди, що це те, що має приносити задоволення. Навіть якщо підліток пережив чи пережила епізод сексуального насильства у своєму житті, то все-таки її перший сексуальний досвід буде той, коли вона буде готовою, за взаємної згоди і взаємного задоволення.

Якщо перший статевий акт відбувається без згоди, якщо це акт насильства, треба підкреслювати і багато говорити про те, що це не є сексом, що секс – це те, що має бути за взаємної згоди, це те, що має приносити задоволення

Вікторія Любаревич-Торхова: Когда мы говорим с детьми о сексе, мы говорим, что секс – явление того, как люди выражают сверхчувства друг к другу. Можно сказать «я тебя люблю», но дальше тело начинает говорить само за себя. Когда людей тянет друг к другу, это и есть выражение чувств.

Анастасія Багаліка: Що має звучати на тему больових відчуттів на уроках сексуальної просвіти, адже вони у когось будуть, а у когось ні?

Анастасія Мельниченко: Дійсно, є люди, яким боляче, а є люди, яким не боляче. Це так само, як пологи: є люди, яким дуже боляче, а є люди, які отримують оргазми.
Набагато шкідливіший міф щодо відчуттів про те, що жінка повинна оргазмувати під час сексу. Якщо жінка не оргазмує під час сексу, її можуть за це цькувати. Чоловіки вішають тавро неповноцінної. Дослідження показують, що жінка входить в пік своєї сексуальності після 35 років. 35 – 40 років – це той момент, коли жінка найбільш розкривається в плані відчуттів, отримання оргазмів. Я сама особисто стикнулася з цим міфом. Я до 25 років не могла отримати задоволення в сексі з чоловіком, про це ходили плітки, про мене казали, що я неповноцінна жінка. Про це важливо говорити. Коли ви починаєте сексуальне життя, ви не конче будете отримувати оргазм, і не конче це буде оргазм від проникнення. Це може бути різний оргазм. Ви можете дослідити своє тіло і приносити задоволення собі самостійно, допомагати собі. І це нормально. Звісно, ми б всі хотіли легко оргазмувати, але це не так. Будь-який секс хороший, якщо приносить задоволення.

Анастасія Багаліка: Якщо цей міф стійко сформувався у дівчини, що з цим можна робити?

Вікторія Любаревич-Торхова: Конечно, идти к специалисту. У нас есть сексологи, которые развивают сексуальность как у мужчин, так и у женщин. Это и принятие своего тела, и способность чувствовать себя, идти за своими чувствами, как по нотной грамоте, развитие своего тела различными упражнениями, иногда необходимо исследовать физиологию, гормональный обмен, посмотреть на уровень гормонов. Главное не пытаться справиться с этим вопросом самостоятельно, почитав что-то, послушав друзей, посмотрев телепередачи. Этого недостаточно, нужно пойти к специалисту.

Письменниця і юристка Лариса Денисенко про підліткові міфи щодо сексу

«В підлітковому середовищі у нас була купа дрімучих речей стосовно того, що таке секс. Ми вважали, що змінимося докорінно, коли станемо жінками. Як це відбувається, ніхто не знав. Хтось думав, що миттєво виростуть груди, хтось думав, що з фігури олівця ти миттєво набудеш хвилеподібної фігури, тобі додасться розкутості, сміливості. У мене була, наприклад, ілюзія, що сам статевий акт має розтягуватися на години. Звичайно, ми говорили про те, що це може бути боляче і дуже криваво», – згадує Лариса Денисенко.

Лариса Денисенко

«Насправді варто говорити, що не у всіх під час першого статевого акту іде кров. У мене, наприклад, крові не було. Виникало питання: напевно, ти надурила, не була цнотливою. Наша українська традиція була побудована навколо того, щоб винести простирадло зі слідами крові. Це ж жах», – каже Анастасія Мельниченко.

«Это до сих пор живет не только в селах. Мальчик, который очень рассчитывает получить себе девочку-девственницу, чтобы она была только его (это все еще присутствует), ужасно расстраивается, если не было крови, ей не было больно. Для него это индикаторы, что она не была девственницей. Они понятия не имеют, что это может быть плева, которая растягивается и остается вплоть до родов. Они понятия не имеют, что плева настолько тонкая и легкая, что она могла отойти непонятно для самой девочки. Это физиологические особенности, о которых подростки очень мало знают, об этом не говорят», – додає Вікторія Любаревич-Торхова.

Тиск суспільства на підлітків

Анастасія Багаліка: Я згадала, що на мій досвід дівчат і хлопців щодо першого сексу дуже по-різному починають пресувати: хлопців раніше, а дівчат пізніше. Але у дівчат років після 17 – 18 настає такий період, коли на цнотливих дівчат будуть «шикати» і показувати пальцями. Якщо хлопець доживе цнотливим до такого віку, я не знаю, що з ним зроблять.

Вікторія Любаревич-Торхова: Заклюют, поэтому внешне парни и девушки стараются себя вести так, как будто у них уже все было.

Анастасія Мельниченко: З одного боку, у нас є старше покоління, яке дуже «клює» за ранній початок статевого життя. З іншого боку, підліток стикається з тим, що його оточення його віку «клює» за те, що підліток не почав своє статеве життя, коли всі. Хоча ці всі не факт, що почали статеве життя. Між цими вимогами важко маневрувати.

Вікторія Любаревич-Торхова: Всего этого можно избежать, если бы мы говорили обо всем этом более открыто. Но когда говорят об открытом разговоре о сексе, сразу подразумевают о технике, что мы детей учим заниматься сексом, а не чувствовать себя о себе хорошо в любой ситуации.

Детские сексуальные эксперименты – это закономерность. Под экспериментами подразумевается заглянуть, потрогать, понюхать и так далее. Это стеснительные эксперименты. По-другому и не должно быть, это нормально, это интимная зона, но чувствовать себя плохо по этому поводу – это то, что начинает вредить.

Потом этот вред идет длиною в жизнь и создает стигмы, проблемы в сексуальной жизни. Например, женщине 30, а она все еще переживает, что у нее что-то получается, что-то не получается, она может так и следовать картинкам гимнастики в постели, как выгнуться и в какую позу стать, чтобы удовлетворить мужчину, хотя секс вовсе не про это.

Анастасія Багаліка: У мене як таких розмов з батьками про секс не було. Але коли ми з моїм хлопцем їхали відпочивати влітку перший раз разом, тато прийшов і поклав мені у валізу пачку презервативів і сказав: «Тобі вони знадобляться». Він не став мені пояснювати, що це таке. Він, мабуть, розумів, що я і без нього це знаю. Можливо, було б не зайве пояснити. Але коли ми їхали назад, ми знайшли таку саму пачку і привезли татові цілу. Мабуть, елемент стигми й міфів спрацював.

Вікторія Любаревич-Торхова: Есть анатомия психики. Нравится это нам или нет, мы очень алгоритмичны.

У психики есть своя анатомия. Когда дети достигают 14 лет в среднем целом, их психика диктует: «Прячься, взрослые – враги, каждое слово, сказанное тобой, может обернуться против тебя». Это просто веховая норма. Это изменится.

В моей практике очень часто встречается, когда родители приводят своих детей, подростков, когда заставляют отвечать за свои слова, почему ты сказал это, а было это. Устраивают целые расследования и требуют от детей предельно четкой честности, хотя это противоестественно.

Як говорити про секс з дітьми?

Анастасія Багаліка: Настю, ви вже вирішили, як будете говорити про секс зі своїми дітьми?

Анастасія Мельниченко: Мої діти дуже обізнані. Мені здається, що мене мамочки інших дітей в класі скоро приб’ють, тому що мої діти (старшому 10, молодшому 9) розповідають дівчаткам про місячні, про секс, при тому так обізнано. Я говорю з дітьми з самого раннього віку. Коли вони ставили питання, я відповідала їм згідно з їхнім віком і не більше за те, що вони запитали. Потім почали з’являтися дуже цікаві питання. Нещодавно дитина знайшла мою сексуальну іграшку і запитала, що це. Я ж не буду ховатися. Кажу, що це для стимуляції клітора. Він питає, що таке клітор. Я кажу: «Добре, сьогодні ми будемо вивчати будову жіночих статевих органів». Я виявила, що в інтернеті нормальної картинки, яка схематично і по-дитячому показує будову статевих органів, знайти нереально, там суцільна порнографія. Я знайшла картинку, яка більш-менш відповідає моїм уявленням, у книжці 1945 року, яка була видана десь в Канаді нашими мігрантами.

Анастасія Багаліка: Коли підлітки починають формувати своє уявлення про те, яким має бути статеве життя, з порно, це дуже небезпечно. Ця небезпека вилазить не одразу. Психологічно це може даватися взнаки набагато пізніше.

Анастасія Мельниченко: Це дуже велика проблема. Часто підлітки дізнаються про секс саме з порно, але порно викривляє уявлення про те, який вигляд мають статеві органи чоловіків і жінок. Відповідно змінюються очікування, але реальність не відповідає цьому. Дітям ніхто не пояснює, що тут актори-чоловіки підбираються за розміром, а жінки роблять собі вагінопластику, в реалі такого немає. Надивившись порнографії, люди очікують, що це має тривати годинами, а в реальності це триває, наприклад, 10 хвилин. Для мене як для людини, яка займається питаннями насильства, зокрема над жінками, найгірше те, що в порнографії зараз показується здебільшого дуже грубе поводження з жінками, показується, що жінкам це подобається, хоча це в реальності не так.

Анастасія Багаліка: Чи можна потім зруйнувати ці міфи?

Вікторія Любаревич-Торхова: Можно. Главное, чтобы люди обращались. Последние 6 – 7 лет в Украине уже легче со стигмой, если человек идет к психологу, психотерапевту. Хорошо, если люди придут, тогда с мифом и с травмой можно справиться. Сейчас очень распространенная травматизация от порно среди детей 8 – 9 лет. Приходит ребенок в школу, кто-то придет с гаджетом, откроет картинку с порнографией, дальше они берут друг друга на слабо. Ребенок притворяется, что смотрит это, будет смеяться, отвешивать эпитеты. Он приходит домой, боится уснуть, сказать об этом родителям, ходит с пульсирующей мыслью, что он вырастет и должен будет испытывать боль, потому что порнографические сцены, мимические картины ребенок трактует как переживание сильной боли. Типичный вопрос: «Неужели и я, когда вырасту, должен буду терпеть боль и получать от этого удовольствие? Неужели удовольствие в боли?» Результат – они не хотят жить.

Сейчас очень распространенная травматизация от порно среди детей 8 – 9 лет

Анастасія Мельниченко: Мені розповідали, як дитина приходить в клас, сідає на першу парту, вмикає відео і показує гаджет за спиною. Люди, які сидять позаду, вимушені дивитися порнографію. Порнографія зараз набагато доступніша, ніж нам здається. Колега розповідала випадок, коли її дитина вирішила загуглити різницю між хлопчиками-синичками і дівчатами-синичками. Хлопчику вивалилася купа порнографії. Моя колега випадково побачила, що йому все це вивалилося. Дитина про це не сказала, вона ходила і мучилася. Моя колега написала своїм друзям і запитала, як поговорити з дитиною про порнографію. Ми разом виробили відповідь. Я зрозуміла, що про це треба поговорити з дітьми. Варто говорити, що це розваги для дорослих, дорослі знімають це за гроші, це не має нічого спільного зі справжнім сексом, це акторська гра, в реальності все не так. Це роблять за гроші.

Анастасія Багаліка: Можливо, щось важливе не пролунало в цій розмові?

Вікторія Любаревич-Торхова: Мне хотелось бы упомянуть родителей, чтобы они не думали, что то, что они говорят детям, бесполезно, пройдет мимо ушей. Задача детей – закатить глаза, сказать «ой, все», уйти, нивелировать, закрыться от родителей. На это родителям нельзя ориентироваться. Вовремя дать книгу, подобрать фильм, сбросить ссылочку на сайт, который вам самим понравился, если вы считаете это достойной информацией для его сексуального развития. Сексуальное развитие – это прежде всего принятие самого себя, уважение своего чувства достоинства. Хотите этому научить своих детей? Вовремя дайте им эту информацию и не ждите от них «спасибо».

Анастасія Мельниченко: В плані спілкування дорослих з дітьми про секс важливо відфільтровувати реальність від своїх власних травм чи забобонів, упереджень. Дуже важливо навчитися не транслювати на дітей свій власний життєвий досвід і свої упередження. Якщо навчитися відфільтровувати свої «таргани» від того, що є в реальності, це буде дуже помічним для дітей, підлітків.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.