Олег Скрипка розповів про цьогорічний фестиваль “Країна Мрій”, про співпрацю з Київською міською адміністрацією та міністерством культури. Зверніть увагу на цікаве нововведення – фестиваль спільнокоштом.
ОЛЕГ СКРИПКА: 5-6 липня наш фестиваль традиційно відбувається навколо Купальських свят. Тому що це середина літа, це сонцестояння, статус міжнародного підкреслюється ще тим, що купальські свята – вони є в усьому світі. Всі народи, я думаю, святкують це під різними назвами.
Прекрасне підкреслення нашої ідеології – це єдність. Об’єднувати людей навколо такий простий ідей як культура, історія, традиція, добро, робота, талант, натхнення і родина. Тобто, це родинне свято, там для всіх поколінь можна знайти цікаві штучки.
В цілому на концепцію фестивалю ніщо не може вплинути, бо вона триває більше, ніж наша життя. Це така загальнолюдська гуманістична концепція.
Але про те, що сьогодні говорять, чи треба чи не треба робити фестиваль, чи треба чи не треба співати, чи треба чи не треба займатися культурою? Важкі часи ми переживаємо, і що робити в такій ситуації? Я вважаю, у таких подіях і є відповідь. Мистецтво – це ж ліки для душі. А нам що на сьогоднішній день потрібно? Це сила, це доброта, це мудрість, це енергія, яка нам необхідна, щоб прямувати далі. Це мотивація.
Я, чесно, такої логіки не розумію! Це така логіка – «якщо в нас біда, давайте поріжемо собі вени і підемо топитися»! Це є такі певні люди, вони чи нігілісти, чи негативісти називаються. Тобто, чим гірше, тим краще. Я думаю, що треба продовжувати жити, треба продовжувати дихати.
Може, не дуже прекрасний приклад, але в Радянському Союзі під час 2-ої світової війни роль артистів, роль музики була дуже велика. Прекрасний приклад: козацькі пісні, мелодії, хто знає, вони були написані під час Хмельниччини, під час війни, коли козацьке військо мало багато перемог. В тому числі – це була така концепція самого Богдана Хмельницького: писати пісні, щоб піднімати бойовий дух війська.
Про роль культури в об’єднанні країни
Я думаю, людина хворіє, коли вона не займається здоров’ям. Здоров’я суспільства, я вважаю, – це культура. Якщо Україна не займалася культурою 20 років і більше – ми зараз маємо серйозні-серйозні хвороби. Якщо людина починає займатися здоров’ям, людина видужує, стає ще сильнішою, здоровішою і мудрішою. Якщо вона не займається здоров’ям, вона просто вмирає. От така ситуація зараз в Україні. На сьогоднішній день саме час займатися цим, і дуже активно.
Я нічого нового робити не буду. Я буду ще більше робити фестивалів, буду ще більше співати пісень, їздити і закордоном представляти Україну.
Я хоч не люблю давати всім поради, але я можу дати антикризовий рецепт. Займатися загально культурою, розвивати, наприклад, балет – потрібно, але на сьогоднішній день не те, що культурний, але треба чистити інформаційний простір. Тобто, треба будувати інформаційну державу.
Непопулярно про це сьогодні говорити, але мовну ситуацію треба виправляти. Ми вислуховуємо брехню про проблеми української мови, і якось виправдовуємось, і ніхто не говорить про проблеми української мови. Немає проблеми російської мови, є проблема страшна української мови! І не треба боротися з російською мовою, треба боротися за українську мову! Треба це робити негайно.
Потім – як може країна знаходитися в стані війни, а ефір заполонили матеріалами з країни, з якою ми воюємо зараз! У Львові – приїжджаєш, включаєш «ефемки» – вони всі з ворожими піснями. Ну, як так може бути? Це перша проблема, яку треба вирішити.
…
Три останні роки ми намагалися співпрацювати з Київською адміністрацією. Це відбувалося на рівні пільгових умов підписів різних до дозволів, пільгові умови оренди поля і тому подібне.
Взагалі, такі фестивалі, як «Країна мрій», фінансуються державами в інших країнах. Я коли спілкувався зі своїми колегами, в мене очі на лоба лізли, наскільки комфортно їм працювати. Вони за 2 роки мають бюджет узгоджений, вони не піклуються про листи, узгодження і т.д., вони не платять ніяких податків. У нас, як правило, на це йде до 20% бюджету фестивалю. Складно. А часу – 90% йде. В минулому році я добився того, що це було набагато зменшено.
З адміністрацією Кличка – не встигли працювати реально. Я почав контакти з Міністерством культури, і традиційно – безуспішно. Тепер я повністю розумію, що це не проблема персон, тому що Євгена Ніщука я знаю прекрасно. Це прекрасна людина. І я просто зрозумів, що йому цю структуру не вдалося підняти, вона абсолютно мертва – ця структура. Це для жарту, але найкраще, що можна зробити зараз з Міністерством культури – це повністю звільнити приміщення, здати їх в оренду, і ті кошти, щоб ішли на культуру. Це єдина користь, яка може бути від Міністерства культури. Я це так емоційно на це реагую, але хто чув про якусь користь від Міністерства культури?
Нам просто треба було листа від Міністерства культури офіційного, щоб нам з Африки привезли артиста, дали йому візу, бо візу не дають. І вони не в змозі цього листа підписати – просто поставити штамп і підпис на текст. Текст написали.
Потрібна реформа. Бо без держави ми можемо функціонувати, але якась мінімальна допомога від держави нам потрібна – такі листи, дозволи і т.п.
…
Люди не здогадуються, що все, що в культурі відбувається – воно базується на традиції. Наприклад, рок-н-ролл, музична культура. Вона базується на традиції африканських країн, трішечки – ірландців і трішечки – американських індіанців. От ми кажемо: це сучасне мистецтво, воно космополітичне. Воно не космополітичне, воно спирається на культуру інших народів.
Чим більше в нашій модерновій культурі відсоток нашої базової традиції, тим більше ми потужніші і культурніші як народ. Чим менший відсоток – тим менше шансів, що ми виживемо як народ взагалі. Все просто. Оці розмови: давайте будемо відкритими, мультикультурними! Можна бути мультикульутрними, але тоді ми слабші, як народ. От і все. Тому треба бути модерновим, але максимально використовувати свої традиції: як прекрасно роблять японці, як прекрасно роблять європейські країни – Італія, Франція, англійці.
