«Я взаємодію з війною, як і всі: я є споживачем новин і споживачем вуличного гамору, який також не уникає теми війни. Моя особливість у тому, що я намагаюся ті речі осмислювати, замислюючись над тим, яким буде майбутнє, і що ми повинні винести з цієї війни як досвід», — каже Маріанна Кіяновська. На її думку, в говорінні про війну вже зараз є тенденція до певних табу: «Події ще не закінчилися, а табу вже почалися. Якщо ти своя людина, то розумієш, про що не прийнято говорити — це своєрідний маркер розпізнавання свій/чужий».

«Ми не просто почали писати про війну. Зміни відбулися на глибшому рівні, ніж тематика. В тебе просто змінюється дихання», — говорить Маріанна Кіяновська про вплив війни на українську поезію і додає, що українські соцмережі стали простором для існування не-поезії, подібної до альбомної лірики, що реагує на події тут-і-тепер. «Війна змінила метамову. Ми почали інакше говорити, описуючи себе та інших», — додає письменниця.

Маріанна Кіяновська вже двічі їздила на передову, і вона розповідає про свій досвід таких поїздок: «Якщо солдати нагодовані, мають, з чого стріляти, одягнуті та взуті, в них виникає проблема того, як провести час, коли ти не чистиш зброю чи не ремонтуєш амуніцію. Що робити? Про що говорити? Це я побачила на власні очі: книжка на фронті є абсолютно потрібною річчю. Людина, в руках якої є зброя, має ще більше потребу думати та рефлексувати. «Бути чи не бути?» на війні отримує абсолютно прямий сенс».

Також у програмі Маріанна Кіяновська читає дві нові поезії.

Використано фото Олександра Ласкіна.

Програма виходить за підтримки доброчинців кампанії «Громадського радіо» на платформі «Спільнокошт».