Як козаки мультфільми робили: київська школа анімації

Гості програми «Антена» — режисер-аніматор Євген Сивокінь і кінознавець Анна Онуфрієнко (Центр Довженка). «Пам’ятаю, як я прийшов 56 років тому, і тоді ще ніякої школи не було, а були молоді люди віком по 20-25 років. Найстаршим серед нас був Іполит Лазарчук, якого ми називали Папа. Йому було аж 56 років, і він був нашим гуру, то якого ми зверталися із професійними, і з побутовими проблема. Навколо Лазарчука ми згуртувалися та робили наш перший фільм «Пригоди перця». Ми все робили навпомацки, але були молоді та амбітні», — пригадує Євген Сивокінь і додає, що в той час у команді була чудова атмосфера. 

«Ми не знали, як зробити, щоби вони правильно ходили, бігали, розмовляли, співали. Ми все робили неправильно», — розповідає режисер-аніматор і порівнює створення першого фільму із клаптиковою ковдрою, де кожен учився на ходу, сам працював зі своїм персонажем і розумів свою роботу по-своєму. 

Євген Сивокінь говорить, що стиль київської школи анімації складається з двох частин: «З одного боку, це класична диснеївська школа. З іншого боку, тривала хрущовська «відлига», ми дивилися те, що робили в Польщі, Угорщині, Чехії. Так виникла суміш: це класична анімація, але більш гостра, більш формалістична. Наша анімація більш гротескова». Кінознавець Анна Онуфрієнко в цьому ж контексті згадує про спорідненість української анімації та карикатури, а також народних мотивів і вплив авангардної музики.

Анна Онуфрієнко говорить про роботу аніматорів «Київнаучфільму» та їхнє створення власного почерку: «Програма фільмів, які ми відібрали для показу у рамках проекту «Сім коротких зустрічей: кінематографічне несвідоме 60-х», дуже мінімалістична. Тут уже видно зародки того почерку, який ми будемо бачити пізніше у відомих фільмах».

Чи була радянська київська анімація острівцем свободи? «Якщо порівнювати з художниками, які були змушені працювати в стіл, з анімацією було складніше. Був ідеологічний тиск, адже влада розуміла, що анімація є концентрованим твором. Якось я порахував, що один фільм треба було 21 раз здавати в різні інстанції. Окремо затверджували сценарій, музику, чорновий варіант… Вони шукали дулю в кишені», — згадує Євген Сивокінь і додає, що два його фільми ніколи не вийшли у всесоюзний прокат, їх видали дуже обмеженим накладом.

Програма «Антена» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».