Іноді камера бачить те, що я не можу побачити — документалістка Світлана Ліщинська
Розмова про оголені емоції в документалістиці, про кіно і вміння вловити момент.
Ведучі1
Гості1
У студії — кінорежисерка Світлана Ліщинська. Вона пропрацювала понад 20 років на телебаченні, після чого почала займатися кіно. Є співавторкою документального альманаху «Невидимий батальйон». Цього року очікується прем’єра її документального фільму «Веронські скарби». Зараз працює над сценарієм ігрового фільму, головною темою якого є втрата цінностей.
Світлана Ліщинська: До кіно (документального, особливо художнього) треба дозріти, дійти. Мало просто знати, як ставити камеру, кадрувати. Має бути щось всередині, внутрішня така особлива духовність. Можливо, це пафосно звучить, але, коли ти переходиш в ранг мистецтва, ти стаєш вже людиною більш духовною.
Документалістика — дороге хобі, але не таке дороге, як ігрове кіно. Ігрове кіно, як кажуть, це найдорожча психотерапія режисера.
Іноді камера бачить те, що я в простому житті не можу побачити.
- Коли людина не має цінностей, не розділяє добро і зло, вона стає іграшкою в руках не дуже чесних сил. Тому мій меседж: культура і духовність, це дуже важливо, щоб зберегти себе і свою країну.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
