Іноді камера бачить те, що я не можу побачити — документалістка Світлана Ліщинська

Розмова про оголені емоції в документалістиці, про кіно і вміння вловити момент.

Ведучі

Роман Теревеня

Гостi

Світлана Ліщинська

Іноді камера бачить те, що я не можу побачити — документалістка Світлана Ліщинська
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr_articul_2020-05-10_lishenko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr_articul_2020-05-10_lishenko.mp3
Іноді камера бачить те, що я не можу побачити — документалістка Світлана Ліщинська
0:00
/
0:00

У студії — кінорежисерка Світлана Ліщинська. Вона пропрацювала понад 20 років на телебаченні, після чого почала займатися кіно. Є співавторкою документального альманаху «Невидимий батальйон». Цього року очікується прем’єра її документального фільму «Веронські скарби». Зараз працює над сценарієм ігрового фільму, головною темою якого є втрата цінностей.

Світлана Ліщинська: До кіно (документального, особливо художнього) треба дозріти, дійти. Мало просто знати, як ставити камеру, кадрувати. Має бути щось всередині, внутрішня така особлива духовність. Можливо, це пафосно звучить, але, коли ти переходиш в ранг мистецтва, ти стаєш вже людиною більш духовною.

Документалістика — дороге хобі, але не таке дороге, як ігрове кіно. Ігрове кіно, як кажуть, це найдорожча психотерапія режисера.

Іноді камера бачить те, що я в простому житті не можу побачити.

  • Коли людина не має цінностей, не розділяє добро і зло, вона стає іграшкою в руках не дуже чесних сил. Тому мій меседж: культура і духовність, це дуже важливо, щоб зберегти себе і свою країну.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі