Гості — виконавча директорка ВГО «Всеукраїнська жіноча єврейська організація „Проект Кешер“» Влада Недак, психотерапевтка, співзасновниця Центру психічного здоров’я «БрейнКульт» і платформи «Хаб стійкості» Анастасія Ніжнік.
Влада Недак: Особисто я прийшла до відчуття, що війна — це те, в чому ми живемо. З чим ми прокидаємось, лягаємо спати. Абсолютна присутність і реальність. З початку було «Можливо, це якась помилка», «можливо, це не зі мною». Зараз це впевнене передчуття. І на фоні цього всього прийшло довгострокове планування, якого не було спочатку. Для мене це сигнал, такий знак, що ми не просто переживаємо один день, короткостроково. Ми вже маємо плани: і особисті, і організації. Ми розуміємо, що все корегується, може змінитися, але ми починаємо думати в розрізі 3 місяці, пів року, навіть наступної весни.
Місія нашого нового фонду «Жіночі можливості України» — допомагати жінкам отримувати фінансову незалежність і заробляти під час війни. Саме з цим ми зараз активно починаємо працювати. Наша ідея — не просто навичками, якимись можливостями, а економічно допомагати жінкам: починати бізнес, продовжувати, трішки його розширювати, або адаптуватись до змінення.
Тому ми намагаємося серед цього потоку ненависті і люті, важких відчуттів, в яких ми перебуваємо, знайти чуттєве спілкування.
Я ніколи не стикалася з таким потужним фізичним страхом. Я навіть читала, що іноді в психології практично людину доводять до такого стану, щоб пропрацювати щось. Але мені, як і багатьом жінкам, прийшлось пропрацювати самостійно.
Фізична близькість з людьми зі своєї родини виявилася дуже вирішальною. Я завжди знала, завжди розуміла, яку роль відігравали дідусь, мама в моєму житті. Але ось зараз я стала шукати можливості навіть розмовляти з родиною мого чоловіка, цікавитись їхнім досвідом. Це все мені дуже допомагало.
І такі фізичні речі, про які багато хто казав: подорожі на велосипеді, прогулянка, заняття городом, врожаєм, відвідування фермерського ринку. Торкатись, відчувати, робити консервацію — воно все допомагає. Я для себе виокремлюю час на це, займаюсь цим свідомо і концентруюсь на тому, для чого я це роблю.
Читайте також: Як відновлювати в собі сили під час війни?
Анастасія Ніжнік: Дуже важливо бути собі другом в цей непростий час, який ми зараз переживаємо. Практично кожна рекомендація відштовхується від цього базового поняття — бути собі другом, бути добрішим до себе. З цього, власне, і починається турбота про себе.
Але нас цього не вчили.
Натомість ми вчили, що «я» — остання літера алфавіту, не треба «якати», себе треба відставити на потім… Але «відставити на потім» — не працює. Тоді ми не можемо і функціонувати і жити добре.
Система турботи є дуже природною для кожного з нас. Вона ніби інстальована в нас при народженні. Але ми дуже часто направляємо цю турботу на когось, і забуваємо направити на себе.
Якщо наш внутрішній голос промовляє до нас незадоволеним, озлобленим тоном критика, тоді ми застрягаємо в стані безнадії і розпачу, і не рухаємося далі. Або ми займаємо оборонну позицію. І стаємо більш жорсткими щодо інших. І це теж не вирішує, ніяк не покращує ситуацію. Особливо, коли нам тяжко і непросто. Натомість якщо ми говоримо про недоброзичливе ставлення до себе, то воно навпаки створює почуття безпеки, дозволяє визнавати реальність. Активізовувати терпіння, розуміння, прийняття, особливо в ситуаціях розчарування чи невідповідності високим стандартам. А ці розчарування — всюди. Бо немає ідеальних людей у світі, немає ідеальних обставин, світ в цілому не є ідеальним. Але це про реальність. нам, на жаль, ніхто не давав гарантій, що життя не матиме болю і труднощів.
Читайте також: «Хтось воює, а я буду говорити про секс»: як війна впливає на лібідо?
Важливий крок: висловити доброту до себе через мову жестів, слова підтримки. 80% інформації ми отримуємо через невербальну систему. І тому я запрошую вас подумати про те, яким би міг бути ваш жест доброти до себе, жест турботи. Цих жестів може бути багато, на кожну обставину може бути свій. Наприклад, це може бути обійняти себе, взяти своє обличчя в долоні, можливо якось себе погладити по щоках, можливо, погладити по голові, обійняти свої руки, покласти руки в області серця, обійняти себе за тулуб — це може бути величезна кількість жестів. І точно знайдеться той жест, який буде вам підтримкою.
Застосувати цей жест і промовити певні слова про себе. Що би, наприклад, ви б сказали найкращому другу, якого ви дуже-дуже любите, і який опинився в подібній, непростій ситуації. І спробуйте власне ці слова, які би ви сказали найкращому другу, повернути до себе. Повернути до себе це тепло голосу, з яким ми говоримо. Турботу, з якою ми промовляємо. Це буквально хвилина часу.
Проєкт реалізований спільно з Всеукраїнською жіночою єврейською організацією «Проект Кешер» (Україна) за фінансової підтримки «Project Kesher» (США)
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS