Фото Анастасії Горпінченко
Гостя — дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз.
Світлана Ройз: Ми вже прожили дуже швидку фазу, вона була найперша і називається в соціальній психології «героїчна». Це фаза, коли ми відповідали реакцією на гострий стрес, коли ми мобілізувалися, відбувалася різка поляризація на своїх та чужих. Ми дозволяли собі вживати ненормативну лексику, в нас вироблювалися ендорфіни, щоб ми могли якось регулювати свій запас кортизолу.
Наступною фазою був «медовий місяць». Коли ми думали, що ось, за два тижні ми отримаємо перемогу. Ця фаза небезпечна. Коли не справджуються позитивні прогнози, рівень дофаміну просідає.
Зараз ми всі на цьому просідання увійшли до фази, яка умовно захоплює період від 3 до 6 місяців. Фаза називається фазою розчарування і незадоволення.
Я бачу, як у Фейсбуці деякі люди пишуть «зараз 124 лютого». Ні, нам потрібно казати: «зараз червень 2022, зараз такий-то день війни». Але зараз точно не лютий. Нам важливо наголошувати в собі, що ми не застрягли в лютому, ми рухаємося, ми змінилися, життя змінюється.
Знаєш, я ще під час карантину, першого локдауну, примусила себе говорити зараз так. На цій фазі вже важливо навчитися казати слово війна, путін, росіяни — прямо, щоб не зменшувати їх образ. Ми і так великі і величні. Ми не потребуємо того, щоб когось знецінювати, щоб відчути себе великими.
На цій фазі слово дозвіл — найважливіше. Саме в цій фазі ті, хто не дбав про те, щоб берегти сили, відчувають втому. Ми пам’ятаємо, що у нервової системи є запас міцності, її не треба випробовувати.
Слухайте також: Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз
Ми не можемо постійно перебувати у стані готовності до реагування. В активності саме симпатичної нервової системи, яка готова до відсічі.
І саме на цій фазі нам вже потрібно пити вітаміни, потрібен спорт, будь-яка профілактична турбота про наші органи та системи. Ми можемо навантажувати себе роботою, щоб закритися від тривоги, щоб не думати і не відчувати. Саме у вихідні дні… Мені теж пишуть мої друзі, що мають стрибок тиску, головний біль, їм погано. У вихідні ми дозволяємо собі відчувати — і це може бути моторошно.
Наше завдання — все-таки вчитися витримувати напругу невизначеності, тугу за радістю. І після нормалізації емоцій, коли ми розуміємо, що це норма, далі важлива підтримка, турбота про себе.
Колись мене дуже вразила фраза (я гортала свій підручник зі психосоматики): «Та людина, яка домовилася зі своєю самооцінкою, перестає робити подвиги». Це не про військовий час, про той режим виживання, в якому ми живемо. Нам потрібно ввійти в режим життя.
Читайте також: «Війна всередині себе, яка їсть ресурс»: розмова про розлади харчової поведінки
Наші рятувальні кола — тіло, робота, контакти, віра, фантазії, інтелект. Це канали, по яких ми йдемо, щоб додати собі сил, щоб вийти зі стану травматизації. Але, щоб ці рятівні кола не стискали нас, ми маємо розширюватися до інших кіл. І саме зараз нам потрібно дбати про тіло, бо ми пам’ятаємо, що механізм стресу — тілесний. Те, наскільки ми виспалися, чи вистачає нам вітамінів групи B та D, наскільки ми фізично активні — від того залежить наш стан.
Я прошу списуватися зі своїми лікарями (бо ми пам’ятаємо, що все має призначувати лікар), але зараз багатьом з нас потрібен магній. Це такий внутрішньоклітинний катіон, який знижує збудливість нейронів, пригнічує нервово-м’язову передачу. Його нестача буде провокувати м’язові болі.
І зараз у нас немає виходу, у мене немає виходу, я маю щось їсти. Але про що треба пам’ятати — кулінарія, продукти — це контакт з лібідозною енергією. Тому що їжа — це про життєвість. Коли ми переживаємо стан небезпеки, перше, від чого ми відмовляємося, це їжа. Звичайно, для когось це зараз може бути нездорове переїдання. Але в здоровому стані приготувати їжу — це про контроль, про свій вибір, про можливість побачити результат. Мій рецепт — я привчаю себе, що, коли накриваю на стіл, я звертаю увагу на всі канали сприйняття, які можливі, це канали нашого ресурсу: колір, соковитість, я відмічаю, як щось хрумтить, булькає, пахне, гарно лежить на тарілці. Часу це займає не багато, а додає нам можливості зберегтися.
Читайте також: Дітям важливо знати, що коли вони відділяться, ми будемо щасливі — Світлана Ройз
Проєкт реалізований спільно з Всеукраїнською жіночою єврейською організацією «Проект Кешер» (Україна) за фінансової підтримки «Project Kesher» (США)
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS