На Подолі у Києві, в Одесі - усюди були люди, які переховували ромів від геноциду

Україна серед тих країн Європи, де вшанування пам’яті загиблих від “Калі Трашу” (у перекладі “Чорний жах”), тобто геноциду ромів відбувається на державному рівні. Ще 2004 року Парламент постановив проводити вшанування саме 2 серпня. До речі, ще у  6-х європейських державах згадування геноциду ромів відбувається у цей же день – у Чехії, Угорщині, Словаччині, Польщі, Литві та Хорватії. Ми побували на пам’ятних заходах в урочищі Бабин Яр у Києві та в Одесі.

У Києві, біля “Ромської кибитки” в урочищі Бабин Яр 2 серпня поминали жертв Геноциду ромів. Вечір пам’яті складався не лише з мистецької композиції від Театру “Романс”, а став масштабною акцією із вшанування пам’яті загиблих ромів. Організували акцію з ініціативи народного артиста та художнього керівника театру «Романс» Ігоря Крикунова – фонд «Відродження» і Національно-культурне об’єднання «Амала». Долучитися до акції могли усі охочі. Серед тих, хто прийшли покласти квіти до меморіалів і у Києві, і в Одесі були нащадки тих, хто рятували ромів, а також нащадки тих, кого врятували. Взяля участь в акції й ромська родина, яка переїхала з Донеччини до Києва.

Ось що каже артистка театру “Романс” Міла Крикунова:

“Ми відзначаєму цю дату не перший рік, декілька років поспіль ми їздили до Освєнцима у Польщі, були у самому концентраційному таборі там, на території меморіалу були мітинги. Ми підготуватили й тематичну виставу, потім у Національному театрі у Кракові представляли публіці цю виставу. Звісно народ з’їжджається, можна сказати, з усього світу. Київська аудиторія не бачила цю виставу”.

Про це розповіла артистка Київського музично-драматичного Циганського театру “Романс” Міла Крикунова. А ще крізь сльози ділиться історією родини: “У нас пов’язана з цим історія нашої родини. У 1943 році моя бабуся – мамина мама, і її рідна сестра…Тоді фашисти всіх циган хватали і везли на вул. Короленка, 15, а потім через пару днів везли сюди до Бабиного Яру. А моя бабуся була вагітна, вже на останніх днях. І якимось чином офіцер дізнався що це артисти. І каже – мовляв, заспівайте. Якщо ви справді артисти, мовляв, відпущу. А бабусина сестра Катя каже, я не буду фашисту співати, ліпше нехай вб’ють. Тоді бабуся почала її прохати, заради цієї дитини, заспівай. І коли вона заспівала…А співала вона свій улюблений романс “Гори, гори моя звезда”. І відпустили і бабусю, і Катерину. А всю сім’ю, може людей 160-170 вивезли сюди до Бабиного Яру…”

Історією своєї бабусі поділилась і київська ромська поетка Раїса Набаранчук: “Говоримо досить часто про цю трагедію вдома. Якраз у наймолодших такий вік, щоб діти знали, що таке погано, а що добре. Щоб знали про тих, хто загинули, щоб знали, як загинули, скільки людей загинуло, хоча б приблизно. А без цього жити не можна. Ми люди кочові, хоч були, та в душі такими й залишилося. Навіть якби ця трагедія не зачепила нашої родини, то ми всі роми, це всіх нас стосується. Знаємо, що тут загинула наша бабуся, земля їй пухом, Павліна Іванівна Старцева. Ми Старцеви…Тато тоді був вже на фронті, залишив двох дітей і молоду дружину. Вони жили неподалік Подолу, вийшло так, що не було чим годувати дітей. Бабуся, старша мама, як ми називаємо, сказала – я піду. Вона була білішою за смагляву маму-циганочку. Та їй каже: тобі не можна йти, ти чорна, тебе одразу упіймають, схватять. Вона пішла і більше не повернулась. А вже мою маму з дітками врятували мешканці тих домів, раніше були дома з підвалами, там зберігали продукти на зиму. Сусіди врятували мою маму, слава Богу, що такі люди ще є на світі”.

Про це розповіла киянка, поетка Раїса Набаранчук, відома як Рані Романі.

Хоча події, на згадку яких саме 2-го серпня було встановлено відзначення дня пам’яті Геноциду Ромів, пов’язані з концентраційним табором Аушвіц-Біркенау, в нетрях якого у ніч з 2-го на 3-є серпня загинуло близько 3000 ромів, але, стоячи тут, у Бабиному Яру, як зауважив Андрій Юраш з Міністерства культури, не можемо не пам’ятати всі події та обставини, які пов’язують також трагедію  з ситуацією в Україні, коли у вересні 1941 року 5 таборів були розстріляні у Бабиному Яру.

Ось що каже про це Михайло Тяглий, науковий співробітник Українського центру вивчення історії Голокосту: “На відміну від того, що було відомо ще 10 років тому, сьогодні маємо значний прогрес, завдяки зусиллям багатьох істориків, небайдужих, ми збирали і архівні дані, і усні свідчення як ромів так і не-ромів, які це бачили. То знаємо сьогодні – те, що відбулося з ромами під час окупованої Україні в часи Другої світової війни, це підпадає під категорію геноциду. Адже це було винищення, яке базувалося на расовій теорії, на критеріях “доброякісності” чи ні, які перемішувалися з нацистськими критеріями соціальності чи асоціальності”.

Історик додає: “Ще десятиліття тому можна було почути питання, чи це було через расові критерії чи критерії соціальності? Насправді тут немає різниці. Адже німці вважали, що начебто кров ромів зіпсована. Отже це був геноцид. Картина така: здебільшого навесні і влітку, восени 1942 року в різних регіонах окупованої України відбулися страти ромського населення. Причому це відбувалося у декілька хвиль. Про це свідчить Бабин Яр, спершу, у 1941 року вбивали кочових ромів, пізніше знищували й осідлих ромів. Найбільш задокументованими є трагедії у Чернігові, Житомирі, Сімферополі, на сході і заході України відбувалося скрізь”.

На заході була й ромська родина з дітьми, які переїхали з Донецької області і не з чуток чи підручників знають що таке війна. Ось що розповів Роман з Волновахи:

“Тут вперше у Бабиному Яру. Дещо не по собі, взнали дещо більше про ромів. Ми вдома жили нормально, як всі люди. Прийшло таке, чого не чекали. До нас у селище Новотроїцьке поселелилися солдати, зайняли наші дома, просто викинули з наших будинків. Якщо хтось повертається, то їм кажуть, що не підуть, що їм там підходить. Там жили багатодітні родини. Мені ж довелося вивезти й маму з інвалідністю, вона не ходить. Доводиться винаймати, платимо 400 гривень на день за найм помешкання. Шукаємо підробіток, на ринку, ще десь. Поки знаходимо – можемо платити, не зможемо знайти, доведеться повертатися, хоч там стріляють. У нас теж багато діток, у двокімнатній квартирі живуть три родини”.

Про це розповів Роман з ромської родини з Донецької області. Йому болить, коли зіштовхується з упередженим ставленням, яке проявляється щодо дітей: “Коли ми жили вдома, в нас різниці не було, що українець, що росіянин, що ром. А тепер тут…не виходить, до нас ставляться з презирством”. Роман розповів, як діти бавились у дворі, та коли він виходив до дітей і батьки бачили, що він ром, то своїм дітям не дозволяли грати з його дітьми. Так само був випадок у крамниці, коли його дитину буквально змусили покинути приміщення.

Тоді ж, 2 серпня 2017 року, вранці в Одесі, у сквері “Хворостина” співробітники і волотери “Ромського правозахисного  центру” урочисто поклали квіти до меморіалу жертв геноциду ромів. Одесит, Юрист Ромського правозахисного центру Юрій Рачинський розповів про свою родину:

“Моя семья была с этим очень сильно связана, тем более моя прабабушка, она укрывала и ромов и евреев, в Одессе на Юго-западном массиве. Ее выводили около двух раз на расстрел. Она также ездила на поля, чтобы собрать какие-то семена, что бы сварить какую-то еду, для тех же  ромов и евреев, которых она укрывала, и я думаю, что это довольно таки достойный поступок и многому может научить молодое поколение”.

Своїми думками поділився і голова коаліції ромських НУО, керівник Ромського правозахисного центру в Одесі Володимир Кондур: “Скажем так: если сопоставлять прошлое и настоящее, прошлое ромов и настоящее ромов, то скажем так, действительно Ромский Холокост украинским государством был не так давно признан, и для нас очень важно, то что происходит и сегодня. Есть  такая связь, той ситуации сейчас в государстве и той дискриминации, которая, к сожалению, сегодня существует по отношению к ромскому национальному меньшинству и  эта дата  еще раз нам дает возможность взвесить ту ситуацию толерантности между нами, отношения друг к другу, и прежде всего этот день напоминает нам о том, что мы должны уважать все национальности”.​

Учасник пам’ятної акції в Одесі, Юрій Рачинський робить такі висновки: “Я бы хотел сказать, что бы никто и никогда не оставался в стороне и все могли друг другу помочь потому, что я думаю самая большая наша сила, всего нашего общества – и евреев, и ромов, и всех национальностей, – это единство. Это может нам помочь больших целей и если будет достигнуто единство, и все будут друг другу помогать, то думаю у нас не будет ни с чем проблем, ни с войнами, ни с чем остальным”.

Над випуском працювали Ольга Веснянка, Федір Кондур, звукорежисер Андрій Іздрик. Ромський проект Chiriklo на Ранковій Хвилі є спільним продуктом Ромського радіо «Chiriklo» та «Громадського радіо», більше про життя ромів можете слухати на сайті радіо «Chiriklo».