Найбільше сміттєзвалище України полігон №5 — злочин, до якого причетні усі жителі та гості столиці

Це подкаст «Далекоглядні», у якому ми розповідаємо про те, як громади в трьох екологічно найзабрудненіших місцях України намагаються зберегти довкілля і змусити владу поставити комерційні інтереси на друге місце. Ідеться, насамперед, про Київську, Донецьку та Луганську області.

Ведучі

Мар'яна Чорнієвич

Найбільше сміттєзвалище України полігон №5 — злочин, до якого причетні усі жителі та гості столиці
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-dalekoglyadni_2021-12-01_poligon.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-dalekoglyadni_2021-12-01_poligon.mp3
Найбільше сміттєзвалище України полігон №5 — злочин, до якого причетні усі жителі та гості столиці
0:00
/
0:00

Найбільше сміттєзвалище України — полігон №5, розташований за 15 км на південь від Києва. Його площа 65,2 га — як три Ботсади Фоміна. Сюди везуть відходи зі столиці та з Обухівського району.

Полігони захоронення сміття — типова для України практика. Станом на минулий рік лише офіційних сміттєзвалищ у нас 6 тисяч, несанкціонованих — понад 33 тисячі.

Отже, якими є масштаби злочину, який щодня вчиняють усі мешканці та гості столиці?

«За давніми легендами між горою, де ми стоїмо, і тієї на горизонті, колись пролягало річище Дніпра. До тієї гори приблизно 400 з гаком км», — розповідає Олексій.

Йому 17, він навчається у 10 класі, захоплюється відеозйомкою і добре обізнаний у темі полігону. Олексій виріс у Підгірцях, селі, де й розташувалось найбільше в Україні сміттєзвалище.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Ми з ним ідемо до полігону через гору. Її називаються Хрусталкою, бо на ній росте кварц.

— Хух, треба віддихатись.

— Ви просто не звикли ходити нашими стежками.

— То тут всі діти мусять бути спортивними, раз вони виростають на такому.

— Скільки не катався, крім мотогонщиків більше нікого тут не бачив. Ну і своїх друзів. Ми тут копаємо свої траси, дивимось за ними, щоб ніхто не ламав.

— Ого!

— Оце ми вже трохи більше бачимо полігону. Зараз вийдемо туди і ще більше побачимо. Це ми бачимо першу карту. Ту, яка смердить на село, ту, яку вже який рік намагаються засипати. Але он вже наче нарешті засипають.

Фото: надане Олексієм

Справді, ця гора така висока, з ярами, крутими схилами, високотрав’ям, що розвернувшись спиною до сміття, здається наче стоїш в Карпатах.

— А пахне тут як ! Якщо не думати, що це полігон, тут пахне прямо лугом, лісом.

— Це тому, що ми ходимо по траві, і тому, що засипали основну частину цієї карти.

— Наче Карпати, але в Київ на маршрутці 20 хв. Або Укравтодор винайшов телепорт, або ми таки не в Карпатах. 

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

І здається вершини вищої у цьому селі годі шукати. Але ні. Полігон її перевершив: його найвища точка сягає 190 м. Для порівняння висота скульптури «Батьківщина-Мати» — 102 м.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Олексій, каже, що його однолітків і полігон, і небезпека від нього цікавить мало, якщо не сказати — не цікавить взагалі:

«Усім усе одно. Вони всі знають, що той туди поїде, той — туди. Тут ніхто не залишається. Живуть сьогоднішнім днем взагалі не думаючи про завтра. Що там буде, як там буде. Їм сьогодні добре — ну і добре».

Полігон №5 збудували у 1986 році. Дехто каже — сюди звозили листя з Чорнобиля. Та офіційних підтверджень цьому немає.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Основною екологічною проблемою полігону є накопичення великої кількості фільтрату, який проникає у ґрунтові води. Фільтрат — це рідина, що утворюється у смітті. Мабуть, кожна та кожен з нас не раз помічав на дні сміттєвого відра мокроту, це той самий фільтрат. У змішаних відходах він утворюється через вологість залишків їжі. А тепер уявіть скільки такої мокроти утворюється, якщо йдеться не про відро, а про сміттєзвалище.

Олексій говорить, що полігон, це таке місце, яке можна побачити з будь-якої точки села. І пригадує, що і вперше побачив це сміття, маючи років 9-10, і от тепер — враження від нього незмінні.

— Що раніше я приходив — нічого собі стіна! Що тепер я приходжу — нічого собі стіна!

— Тобто попри те, що ви виросли.

— Ну так. Хоч я і виріс. Став більшим, вищим. Але все одно дивишся і розумієш, що як тоді була стіна, так і тепер стіна. Хіба тепер ще більша якась.

І хоч Олексій каже, що полігон можна побачити з будь-якої точки села, я розповім вам про місце, з якого полігону не видно.

Елітне житло неподалік найбільшого в країні сміттєвого полігону

Це житловий комплекс Park lake City. Його ще будують, наразі готові два будинки і всі квартири у них — вже розкуплені. Тут є комплекс Vita, він біля озера, є Aqua — біля ставків, обіцяють артезіанську воду і зручний квартал за межами міста, без забрудненого повітря. Eсе будівництво обіцяють закрити до кінця 2025 року. Вартість квартири, кажуть, залежить від виду з вікна та поверху, нині за квадрат просять від 2 000 до 2 350 доларів.

Шкода, oj покупців не попереджають про головну «родзинку» цього комплексу, сусіда, якому в Україні немає рівних. Про полігон №5, розташований менш ніж за кілометр просто за горою Хрусталкою, на яку і відкривається вид із вікон комплексу. І співак Михайло Хома, відомий як Дзідзьо, який рекламує цей ЖК, розказує, і чуйку має, і слідкував за всім будівництвом, але полігон таки не відстежив.

Ще коли ми з Олексієм домовлялись про зустріч, він одразу анонсував, що покаже так званий, як вони з друзями його називають, новорічний ліс.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Насправді ж ні казки, ні краси тут нема, по факту — це дерева та кущі, обвішані пакетами, кульочками, обгортками. Те, що вітер видуває з полігону. Усе це і на гілках, і в траві під ногами.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

— Це вже видно цей новорічний ліс?

— Так. Он все в пакетах.

— Тобто звідси туди, скільки метрів? Сто?

— Так, десь так, може менше.

— І ми вже звідси ці пакети бачимо.

— Ось те саме дерево. Синє таке. Бачите? Це дерево, яке вже п’ятий рік стоїть наряджене. Це шматок плівки, якою намагались перший раз закривати полігон.

— Усе це, так би мовити, прекрасне творіння Боже.

— Швидше, мабуть, людське.

— Він же нас створив, так що це, вважайте, справа його рук.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Але чим ближче до полігону, тим швидше зникають будь-які ілюзії: запах від гори гнилявих, нічим неприкритих відходів одразу повертає, так би мовити, на полігон.

«Тут вже відчувається запах, вже не пахне сільським полем».

Реконструкція та рекультивація полігону №5

Зараз на сміттєзвалищі тривають два процеси: реконструкція усієї його площі та рекультивація 1 карти (сміття на полігоні складають на двох ділянках — першій і другій карті). Саме рекультивація сприяє тому, що на початку робіт, коли сміття перекидають з місця на місце, розрівнюють тощо, у селі нема чим дихати, а згодом, коли пересипають ґрунтом, запах хоч і лишається, але вже не надто їдкий.

А от у межах реконструкції — з одного боку полігону будують 12-метрову стіну. Так, посилюють дамбу тієї частини полігону, яка зараз приймає сміття, це карта №2, говорить Андрій Грущинський, директор «Київспецтранс», компанії, яка є єдиним оператором полігону №5.

«Ці заходи робляться для убезпечення витоку фільтрату та потрапляння твердих побутових відходів у навколишнє середовище. І для мінімізації впливів полігону на навколишнє середовище».

За офіційною інформацією, щодня тут скидають понад 1000 тонн відходів. Це як дві уже згадані мною «Батьківщини-Матері».

Неподалік полігону також розташувалась ферма, там розводять свиней. Можливо, довкіллю вона не шкодить, але запах від неї — у стилі звалища.

— Це з цієї ферми так пахне?

— Ні, це зі звалища так смердить. Бо з ферми реально, у порівнянні зі звалищем, пахне.

— Ми наче просто в гноївку зайшли.

— Тут вже реально смердить.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Тут дуже багато чайок. Великих, вгодованих. Вони зайняті своєю справою, пошуком їжі серед сміття, і здається, навіть не вилітають за територію полігону. Але! Іноді роблять винятки, зауважує Олексій, пригадуючи свою зйомку з дрона.

— Якось я летів, знімав цю гору. Лечу в цьому місці, бачу красиву зграю пташок і думаю, що зараз поверну камеру і швиденько на фоні заходу їх підзніму. Повертаю камеру, підлітаю трохи ближче і залишаюсь на зумі, бо знаю, що птахи налітають на дрон. І тут якась одна зараза, відбилась від зграї і прямо атакувала мій дрон.

— Так, знайшли дрона?

— Ні.

Полігон №5 накопичує сміття вже 35 років. Без вихідних та перерв на обід. Він не приймав сміття лише декілька днів, коли місцевим уривався терпець і вони перекривали під’їзд до нього. Але приїжджали очільники Києва, щось обіцяли, трохи з обіцяного виконували і робота відновлювалась. Від останнього перекриття минуло 5 років.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Журналістка та місцева активістка Леся Литвинова впевнена, що полігон досі працює із нашої мовчазної згоди. Адже сміття кожної та кожного їде не інакше, як у Підгірці:

«Насправді це злочин кожного з нас, а також держави і керівництва міста, яке не має політичної волі нарешті повідомити людям, що треба платити не 35 гривень, а мінімум 150- 200 з людини на місяць. Тоді ми матимемо чисте довкілля. Плюс розказувати людям, що не можна купувати все підряд, не можна купувати речі, які завтра стануть сміттям. Тому що ми купуємо багато речей і до завтра їх викидаємо, життя їх дуже коротке. Потрібно починати з себе.

Але варто зважати і на те, що запит людей на чисте довкілля дуже низький. Наприклад, я була на кількох акціях на заводі «Енергія», де люди з Дарницького району, з Позняків кричали: «Заберіть цей завод, заберіть наше сміття». Тобто люди там хочуть, щоб воно поїхало у Підгірці. Люди в Підгірцях хочуть, щоб воно поїхало ще кудись. А проблема у тому, що в нашій державі немає куди подіти відходи. Тобто це трикратний злочин: злочин держави, злочин органів місцевого самоврядування, які продовжують попри всі ці балачки і що ми вже років 8 говоримо про «європейські підходи» продовжують возити сміття лише на полігони. І це наш злочин, бо ж ми смітимо».

Вартість вивозу сміття у Києві та у Варшаві

Зараз за вивіз сміття киянин чи киянка платить 36, 11 грн на місяць, тобто сім’ї з трьох людей це коштує близько сотні гривень. До прикладу у столиці сусідньої Польщі, Варшаві, плата за сміття прив’язана до споживання води, і як розповідає моя подруга, сім’я з трьох людей (де найменшій людині 5 місяців) платить щонайменше 100 злотих в місяць, це 655 грн.

Хоча загалом, за словами Лесі, у багатьох країнах діє правило — хто смітить, той платить. Більше смітиш — більше платиш:

«Тобто бабуся, яка викинула маленький кульочок, платить одну суму. А поруч якийсь, наприклад ФОП чи родина, яка викинула баули, заплатять багато. Так воно має працювати. Тільки ж у нас влада таке навіть оголосити боїться, бо це ж буде бунт, мовляв «ще й за сміття платити».

До речі, я запитувала в Олексія, чи впливає полігон, наприклад, на його споживацькі звички. Чи не хоче він спробувати власними силами змінити поводження зі сміттям, наприклад, принаймні серед жителів села? Розповідає, що навіть хотів розставити контейнери для роздільного сміття:

«Це і економічно вигідно. Тому що зазвичай ти пластик здаєш, метал здаєш, а органіку — на полігон. Її можна було б переробляти, але ніде не переробляють, тому сюди. Але моя ідея обламалась на стадії перших спроб реалізації. Я підходив, наприклад, до власниць магазину і запитував, чи можна поставити замість того одного смітника, який в них стоїть і куди всі все кидають, поставлю три красиві для сортування. А вони кажуть: «Ні, не можна». Я питаю: «Чому?!», а вони: «Ми от підписали договір з Дімою, що він нам вивозить, хай він собі і вивозить. Навіщо нам цей зайвий геморой».

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Про те, що полігон потрібно закрити, говорили не один раз, не два, і, мабуть, навіть не з десяток. Але на думку старости Підгірцівського старостинського округу Козинської селищної ради Сергія Кравченка, про реальне закриття ще точно не йдеться:

 «Інформація, яку подає Київрада, що нібито вони йдуть на закриття полігону, насправді нічого спільного з реальністю немає. У них єдина задача — це вивозити сміття з міста Києва.

Ці роботи трактують так, що нібито вони направлені на убезпечення полігону, на його закриття. Але фактично реконструкція саме другої карти полігону має на меті виключно збільшення потужностей полігону. Тому що 12-метрова підпірна стінка стане новим горизонтом для прийому сміття. Повинен бути певний купол, щоб полігон приймав сміття. Наразі він уже майже заповнений. І для того, щоб збільшити, вони не придумали нічого іншого, як підняти підпірну стінку і вважайте, що ще на 12 м можна буде цей полігон зробити вищим».

Наприклад, в одному з рішень Київради ще за 2016 рік стверджували про вичерпання технічного і морального ресурсу полігону і що звалище треба закривати. Кінцевим терміном експлуатації вказано 2026 рік.

Полігон, ідеться у документі, закриють після повної рекультивації. І от у червні, коли почали формувати схили на території першої карти у Підгірцях, запахло так, як ніколи доти. Адже розрухали сміття, яке накопичувалось десятиліттями.

«Проводили зустрічі, наголошували представникам Київспецтрансу, що так робити не можна. Якщо вони вже не можуть не здійснювати виположування схилів, то треба одразу вкривати ці схили інертним ґрунтом. Але ці роботи у них затягнулися аж на 5 місяців. І буквально лише минулого місяця вони почали пересипати ґрунтом. А так, ці 5 місяців сморід був такий їдкий, якого ми ще не відчували ніколи.

Якщо дивитись на офіційну позицію Києва і реальність, то між ними — провалля.

Тому що вони говорять, що вони за те, щоб зробити цей полігон безпечним місцем, щоб він не шкодив людям, які вимушені біля нього жити, зокрема їдким запахом. То цього насправді не робиться. Робиться все виключно для того, щоб виконувати свою основну мету: здійснювати захоронення сміття. Тобто вивезти сміття з обслуговуваних ним об’єктів і захоронити тут. Люди перекривали, коли уже урвався терпець. Тому що так не може тривати вічно. Наразі люди напевно вже зневірились. Тобто люди виходять, чергують, мерзнуть, перекривають, вимагають покращень, а насправді нічого не змінюється. Як їздили сміттєвози, як смерділо, як забруднювались ґрунтові води, так воно й далі продовжується.

Це та біда, з якою доводиться жити».

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Важливо розуміти, що оскільки полігон споруджено безпосередньо у селі, то і самі будинки, і паї людей подекуди розташовані або за 100-200 м, або навіть просто впритул до сміттєзвалища. Хоча за законом санітарна зона має бути 500 м.

«Знаєте, коли землю розпайовували, ніхто й не здогадувався, що полігон буде так довго працювати. Це було в кінці 90-х і вже тоді людей налаштовували, що полігон ось-ось має бути закритий. Зокрема проєктна дата закриття полігону була намічена — 2003 рік. У 1991 році підписали договір між Київрадою, Облдержадміністрацією, колгоспом «Вітчизна» і Підгірцівською сільською радою про те, що на 10 років відкривається друга черга. Тобто її відкривали до 2002-2003 років. І на цьому з полігоном №5 повинні були поставити крапку. І люди до цього йшли. Але коли стало зрозуміло, що ніхто закривати його не збирається і коли у 2006-му полігон перекрили, то приїжджав Черновецький. Обіцяв, що невдовзі побудують сміттєпереробний комплекс, який стане альтернативою полігону. Людей це заспокоїло. Через 10 років ті ж самі тези виголошував Кличко. Обіцяв, що об’єктивно йому треба 2-3 роки на побудову альтернативи, що наприкінці 2019 року збудують сучасний, безпечний сміттєпереробний комплекс і полігон закриють».

Раніше київська влада сприяла і соціально-економічному розвитку громади. Виділяли кошти на будівництво доріг, у тому ж таки 2006-му, коли місцеві перекривали полігон, навіть збудували школу. Але останні два роки грошей вже не дають.

«Дехто спекулює у цьому питанні, нібито ставлячи на одні шальки терезів полігон з його шкодою для екології та здоров’я людей і економічний розвиток. Що, нібито підкупляють громаду. Насправді розвиток громади це, можливо, не як компенсація, а як допомога громаді. Не так що — ви працюйте і допомагайте. Краще, щоб вони зарили свій полігон, зробили його безпечним об’єктом. більше не захоронювали і не допомагали. Але. на жаль, цього не було. Ця допомога у розвитку громади була якраз пропозиція самої київської влади. Наразі цієї допомоги вже немає».

Про запах тухлих яєць

Минулого року громада села, до слова, добилась від обласної державної адміністрації встановлення пункту спостереження за якістю повітря.

«Зараз ми бачимо регулярно підвищення граничних концентрацій по сірководню. У нас встановлена гранична допустима концентрація 008 мг на метр3. То навіть коли його вдвічі менше, ніж ГДК воно вже відчувається у повітрі. От можу вам сказати, які у нас вночі були показники. Сьогодні нам пощастило… хоча… ні, не пощастило нам і сьогодні. Це якраз той запах тухлих яєць. Сьогодні було більше — 00095, більше, ніж ГДК».

Сірководень утворюється під час гниття органічних речовин. Попри виражений стійкий запах наче гнилого білка, організм до нього швидко звикає і з часом не помічає і присутності у навколишньому середовищі. Цим газ і небезпечний.

А оскільки він важчий за повітря, тож може накопичуватися у низинах, канавах, ярах, ямах і навіть у колодязях та льохах. А що про вплив сірководню на людину каже Центр громадського здоров’я МОЗ України?

  • Навіть легке отруєння сірководнем може спричинити ускладнення. Страждають передусім дихальна система і органи зору. Неналежне реагування на ситуацію може призвести щонайменше до бронхіту і зниження гостроти зору. Внаслідок отруєння сірководнем з’являються різь в очах, подразнення верхніх дихальних шляхів, кашель, чхання, у важких випадках — втрата свідомості.

Але, як каже директор «Київспецтрансу» Андрій Грущинський, експлуатація полігону, де і утворюється газ сірководень, не є чиєюсь забаганкою, а — невідворотною реальністю, щоб столиця і Обухівський район залишались чистими. І у всьому винне законодавство.

«Полігон не є точкою притягнення сміття. Ми не вішаємо рекламу чи популяризуємо завезення сміття до нас. Ми, на жаль, вимушені виконувати функцію і надавати послугу захоронення відходів, враховуючи те, що українське суспільство і українська законодавча влада досі не створила законодавства, яке б дозволило десь в Україні створити сміттєпереробні потужності. Ми дуже сподіваємося, що найближчим часом Верховна Рада зможе ухвалити робочий і ефективний Закон України «Про управління відходами» та інші закони і підзаконні акти, які дозволять в Україні створити об’єкти перероблення відходів. І полігон №5 тоді зможе тоді бути виведений з експлуатації і припинити приймати тверді побутові відходи».

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Згаданий закон про управління відходами 2207-Д парламент у першому читанні проголосував ще 21 липня минулого року. До другого він досі так і не дійшов. І, як говорить екоактивістка та членкиня ГО «Зелена Генерація» Олена Казанська, саме відсутність законів є базовою причиною того, що у нас досі нема культури поводження з відходами.

«Це законопроєкт про поводження з побутовими відходами. А є ще проєкт закону 467 про поводження з промисловими відходами, а це вже взагалі інший рівень. Тому що ви ж розумієте, так, це Фірташ, Коломойський, Ахметов. Побутових відходів в країні приблизно 4%, тоді як промислових, рахуйте, 96-97%. Зрозуміло, що у нас за законом про поводження з відходами промисловості, ніякі підприємства не працюють.

І є закон 3091, він також дуже важливий. Він про екоінспекцію. Зараз за недопуск екоінспектора на підприємство для перевірки коштує штрафу 750. Тобто уявіть собі він, наприклад, на Маріупольський металургійний комбінат Ілліча не потрапив, вони заплатили 750 грн і ще рік туди не прийдуть. Адже екоінспекція не спорадично перевіряє, в них є план і вони точно знають, коли прийде інспектор. Тобто ця система не працює».

Закрити полігон у нас наразі можливості немає, адже і при спалюванні сміття залишається близько 20% попелу. Багато де у світі з нього роблять, наприклад, дороги. Тобто для відмови від полігону в країні повинна існувати циркулярна економіка, заснована на раціональному споживанні і завданням якої є мінімізація негативного впливу людини.

В Україні вже п’ятий рік існує такий документ як Національна стратегія управління відходами, яка передбачає три етапи реалізації, і ми у листопаді 2021-го вже перебуваємо, де б ви думали, на другому. Втілення стратегії на практиці, йдеться у її тексті, має допомогти до 2023 року забезпечити переробку щонайменше 15% побутових відходів —  завдяки введенню в експлуатацію сміттєсортувальних ліній і сміттєпереробних заводів. Для прикладу, минулого року у нас переробили та утилізували офіційно лише близько 6,3% побутових відходів, жодного сміттєпереробного заводу досі не збудовано, а лінії сортування відходів у нас всього 20 з гаком.

Мама мене вчила, що не можна викидати сміття на землю. Бо, мовляв, що буде, якщо всі будуть так робити? Я виросла і зрозуміла, як прикро, що батьки самі не знали і тому мене вчити не могли, що сміття треба не лише викидати у смітник, а й сортувати. Тепер про сортування батькам розповідаю я.

Фото: Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису