Фестиваль думок: як ідея з Естонії розвивається на Луганщині

Від думки до дії. Формат «Фестивалю думок», де головними є далеко на хіти музичних виконавців, а діалог між жителями Донбасу, владою та експертами, приїхав у Сєвєродонецьк з Естонії. Там подібний фест збирає 10 тисяч людей та сотні тем для обговорення. Влаштовувати його вперше в Україні взялися у 2017 році, розповідає співорганізаторка фестивалю Юлія Кішенко.

«Фестиваль думок» народився у «Восток SOS» у 2017 році, коли наша дружня партнерська організація з Естонії запропонувала провести в Сєвєродонецьку подібний фестиваль, який проходить в Естонії кожен рік. Туди на 3 дні фесту приїздить пів Естонії і спілкуються на важливі теми. Ми теж подумали, що ця ідея досить цікава і вирішили спробувати зробити щось подібне у нас в Луганській області,  з цього все і почалося», — каже Юлія Кішенко.

Фестиваль прижився та цьогоріч на початку вересня відсвяткував свій перший ювілей — 5 років. Представниці благодійного фонду «Восток SOS» Юлія Красільникова та Юлія Кішенко вирішили опановувати нову для себе діяльність — організацію фесту. Вони переконані: культурне відновлення регіону не менш важливе за гуманітарну, психологічну чи юридичну підтримку, на якій фонд спеціалізується з 2014 року, говорить Юлія Кішенко.

«Ми з «Восток SOS» багато працюємо на лінії розмежування в Луганській та Донецькій областях, і знаємо, які там є потреби, знаємо, що потрібно розвивати громадянське суспільство, робити якомога більше культурних заходів, щоб надавати людям не тільки гуманітарну допомогу, а ще освітню і культурну. Основна мета для мене — це культурний розвиток регіону, це те, до чого я досі прагну — відкритість влади — коли вони відвідують такі неформальні заходи. Також це популяризація тем, які є важливими в суспільстві, це і культура діалогу, і культура спілкування для того, щоб ми могли сідати, і обговорювати проблеми і міняти суспільство», — впевнена вона.

Як починали

Перший «Фестиваль думок» готували похапцем, за місяць, одразу після повернення з Естонії, де саме щойно відбувся фестиваль Арвамус — прототипом якого і став Фестиваль думок на Луганщині.

«Ми поспілкувалися там із організаторами того фестивалю. Вони розповіли, як все відбувається, розказали про структуру фестивалю, про цілі, всі-всі речі, потрібні для організації. Ми тоді повернулися в Україну і почали робити свій «Фестиваль думок». Це було досить цікаво і забавно, тому що наразі ми розпочинаємо підготовку до «Фестивалю думок» за пів року, а тоді ми почали за місяць десь і перший фестиваль у Сєвєродонецьку та і взагалі в Україні відбувася ось у такому форматі — із надшвидкою підготовкою. Тоді вразило те, що на фесті в Естонії виступають досить високопоставлені чиновники і навіть президентка, я була на дискусії, де президентка досить вільно розповідала про розвиток маленьких містечок. Мене це дуже вразило, бо кожна людина без якоїсь надскладної процедури могла задати питання і це було неформально. Потім ми бачили, як ця сама президентка прогулюється фестивальним містечком і п’є каву там, де й всі решта. Також міністри там різні ходили і цього дуже сильно хотілось би і у нас в Україні: щоб наша влада була настільки відкрита і прозора, щоб могла пити каву в будь-якому кафе з громадянами», — ділиться Юлія Кішенко.

Та спершу складно було не те, що достукатися до влади, а пояснити місцевим мешканцям, для чого фестиваль потрібен, згадує Юлія Красільникова.

«Якщо порівнювати з першим фестивалем, то тоді було доволі цікаво спостерігати — ну ми і самі не сильно розуміли, що це буде. Ми бачили фестиваль в Естонії, але це був новий досвід і було важко уявити, що з цього вийде, а люди в Сєвєродонецьку взагалі не розуміли «Що? В сенсі фестиваль? Говорити, дискусії, де фестиваль, типу, в чому сенс?». І було дуже цікаво намагатися пояснювати навіщо це все, і спостерігати за тим, як люди спочатку дуже обережно приходили, спостерігали так десь здалеку за тим, що відбувається на локаціях… І вже так рік за роком ставали більш залученими, більш включалися, активніше пропонували теми», — розповідає Юлія Красільнікова.

Перший фестиваль думок Юлія Кішенко зараз називає «найбільш серйозним» і через те, що став своєрідним викликом для них і за добором тем.

«Було багато тем, пов’язаних із конфліктом: у нас була тема про блокпости, тема «Чекай на Путіна, Гаага», також у нас були три теми щодо реформ, саме тоді вони впроваджувались. Потім класна тема була щодо безпритульних тварин, щодо людей з непідконтрольної території, щодо вимушених переселенців та їхньої інтеграції», — додає вона.

Втеча з Луганська

Усе ці теми зачіпають і самих організаторів. Вони — переселенці з Луганська. Виїхати довелося вже після того, як всі адмінбудівлі в місті захопили бойовики, згадує Юлія Кішенко.

«У Луганську існував громадський сектор — Євромайдан Луганська. І це було об’єднання людей, які були небайдужі до ситуації в країні, які виходили на головну площу міста і тоді ми всі об’єдналися, проводили мирні акції, брали участь в процесах, пов’язаних із Майданом, які розповсюджувалися в регіони. І також, коли вже починалися активні бойові дії, ми виїхали з Луганська в Київ та заснували тоді таку волонтерську ініціативу «Восток SOS», яка допомагала людям виїжджати, допомагала знаходити житло, надавала юридичну, психологічну допомогу. Тоді це була просто волонтерська ініціатива», — каже Юлія.

Їй і самій довелося виїхати після того, як бойовики взяли в полон її чоловіка.

«Його забрали в захоплену будівлю СБУ в Луганську, а через добу відпустили дуже побитого. Ми зрозуміли, що нашому життю і здоров’ю загрожує небезпека, і через пару днів після цього поїхали з міста назавжди, можна сказати. Тобто, чоловік назавжди, а я ще раз поверталася і потім теж поїхала», — додає вона.

Відтоді Юлія та колеги допомагають людям, на життя яких теж вплинула війна. Ідеться і про переселенців, і про жителів прифронтових селищ.

«Я відчуваю, що це частина мого життя, що я не можу просто так взяти і покинути цю ситуацію, покинути людей, які знаходяться в Луганській і в Донецькій областях, тих, хто виїжджає із Криму. Це така доля, мабуть, що коли стається велике лихо в тебе вдома, то ти робиш усе можливе для того, щоб зменшити наслідки від цього лиха», — впевнена жінка.

2021

Війна, реформи, проблеми актуальні саме для міста та регіону, і стають ключовими темами для обговорень. Авторами більшості дискусій є самі учасники — це головна особливість «Фестивалю думок». Збирати від місцевих теми, що наболіли чи зацікавили, починають за пів року, пояснює Юлія Красільникова.

«Якщо говорити про цьогорічний фестиваль, то, мені здається, що змістовно ми доволі мало були включені в організацію. У тому сенсі, що теми здебільшого прийшли самі, тобто були орагнізації чи ініціативи, які пропонували вже готові теми, які брали на себе відповідальність, щоб повністю сформувати склад спікерів, модератора, це все якось адмініструвати. І, загалом, за моїми відчуттями, я кожного року намагалася виміряти, наскільки програма фестивалю для мене змістовно важлива, чи всього вистачає, чого би хотілось додати, то цього року у мене було відчуття, що програма класна, що ми проговорили дуже багато важливих тем. І що немає тем, які мені здавалися б недоречними для такого публічного обгвоорення. І це було таке приємне спостереження — вже десь на фінішній прямій розуміти, що програма мені не як організаторці, а можливій учасниці фестивалю, була дуже цікава», — ділиться Юлія Красільникова.

Цьогорічні заявлені теми зібрали близько 3 тисяч учасників в онлайні та офлайні. Серед них як нові, так і ті, хто із ініціативою від початку. Місцевий активіст Кирило Дубровін каже: за 5 років долучався до фесту і як спікер, і як волонтер, і як просто учасник.

«Для мене це важливо тому, що такий захід має багато компонентів, які важливі для міста Сєвєродонецька та Луганської області в тому плані, що тут є комунікація: підіймаються дуже важливі питання, які є болючими для мешканців Луганщини, Сєвєродонецька чи Рубіжного. Обговорення між громадою, бізнесом, громадянським суспільством. І ця от комунікація — вона піднімається знизу вгору і кожен може сказати, почути і змінити щось на краще, беручи участь у «Фестивалі думок», — каже Кирило Дубровін.

Для ще одного постійного учасника фесту, Веніаміна, фестиваль важливий ще і тому, що на цей час у місто з’їжджаються десятки експертів з України та Європи. Аби зустрітися з ними, він вже 5 років поспіль долучається до команди як волонтер.

«Це спілкування з людьми, які приїжджають сюди — вони діляться своїми думками, вони приїжджають, наприклад, з Києва, з Європи і дуже цікаво дивитися на їхній досвід… Тобто, це, перш за все, люди, які тут знаходяться, це найважливіше, я вважаю», — каже він.

Цьогоріч фестиваль зібрав близько сотні спікерів та ще понад 30 волонтерів та волонтерок із різних міст України. Об’єднання їх в одному місці та однією метою є надважливою місією фестивалю, каже посол Естонії в Україні Каімо Куск. Він вже вдруге гість фестивалю. Каже, що для нього важливо, що вони можуть у такий спосіб допомагати розвивати регіон.

«Це допомагає зростати. Це відчуття власності, тму що там говоритимуть і дискууватимуть мсцеві: самоврядування, НГО, дипломати. Я гадаю, такі фестивалі допомагають не лише думать, а й дають якийсь старт , щоб робит цй регіон, та й всю Україну, кращою. Обмін досвідом дуже важливий, ми можемо дати свій досвід, але ми не вчителі — це наш підхід. Ми не говоримо, Як треба робити. Ми можемо показвати, як ми робили, які були помилки, а що вийшло добре», — коментує Каімо Куск.

Ця підтримка: і від місцевих, і від міжнародної спільноти, дає розуміння, каже Юлія Красільникова, що ініціатива має жити далі, бо вона затребувана.

«Атмосфера різна, часто нервова. Людей залучено до організації направду дуже багато: тільки на локації це кілька десятків людей. Тому що роботи дуже багато. І такої, що бачать учасники фестивалю, і такої, що відбувається за лаштунками, і, відповідно — це дуже довгий тривалий процес підготовки. Є команда, є розподіл обов’язків по напрямках. І атмосфера: вона для мене про якусь спільну мету і бачення того, на що ми маємо вийти, навіть коли вона зовсім не святкова і не фестивальна, бо важко і щось не вдається. Але оце розуміння того, що ми знаємо, чого хочемо — воно дає якийсь спокій і рівновагу», — впевнена вона.

Змінювати через фестиваль організатори також намагаються і взамодію влади та громадян. Кажуть, що фестиваль стає своєрідним лакмусовим папірцем відкритості нових керманичів міста та області.

«Порівняно із першим «Фестивалем думок» влада стала більш відкрита, тому що впроваджено ВЦА, і люди, які там працюють, вже хочуть бути ближче до своїх громадян. А у 2017 році там була дуже корумпована влада, яка в жодному разі не хотіла виходити до людей, бо знала, що їм будуть закидати корупцію. Але можу все одно зазначити, що і зараз влада не настільки відкрита, і не настільки бере участь, як хотілось би», — говорить Юлія Красільникова.

У 2022 році до участі у «Фестивалі думок» планують запросити президента Володимира Зеленського, аби перевірити, чи насправді гарант настільки відкритий, як любить наголошувати.

«Я думаю, що це дуже корисно буде не тільки для фестивалю, а і для місцевої громади, тому що не кожен день випадає нагода поставити запитання саме представникам такої високої ланки влади. І також для влади це хороша нагода отримати зворотній зв’язок безпосередньо від тієї громади, для якої вони працюють», — додає вона.

Анастасія Горпінченко, Громадське радіо

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS