Вікторія Єрмолаєва: Мер Києва Віталій Кличко нещодавно дав інтерв’ю «Українській правді», у якому заявив, що повністю забезпечити столицю когенераційними установками неможливо. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою?
Володимир Кудрицький: Ні, я з цим не погоджуюся. Я не розумію, на чому ґрунтується така теза.
У Києві є кілька великих теплових районів — так званих територій, які забезпечуються теплом від окремих джерел теплопостачання, зокрема теплоелектроцентралей. Є тепловий район ТЕЦ-6, тепловий район Дарницької ТЕЦ, а також тепловий район ТЕЦ-5, що розташована на Видубичах. До них, зокрема, належать Печерський і Голосіївський райони.
Водночас частина території Києва забезпечується теплом від приблизно 180 котелень. І тут у мене виникає запитання: у чому принципова неможливість живлення будь-якого міста або окремої частини енергосистеми, наприклад, не від одного великого джерела генерації, а від сотні менших? У чому, власне, проблема?
На мою думку, це лише розмови людей, які недостатньо розуміють, що відбувається в енергосистемі та як вона працює.
Насправді, з точки зору електроенергетики принаймні, немає жодних проблем із приєднанням сотень, а навіть тисяч невеликих електростанцій до мереж низького та середнього класу напруги — 10 і 35 кіловольтів. Таким чином ці електростанції також працюватимуть у складі енергосистеми та вироблятимуть електроенергію для всієї енергосистеми.
Вікторія Єрмолаєва: Тобто для Києва їх потрібно сотні?
Володимир Кудрицький: Київ споживає до 2000 мегаватів — це пікове навантаження в період сильних морозів. Пікове навантаження означає максимальне споживання в конкретний момент, зазвичай увечері, у морозний день за температури мінус 15–20 градусів, коли споживання може сягати близько 2000 мегаватів.Це еквівалентно потужності двох атомних енергоблоків.
Одна газопоршнева установка виробляє 2,3–2,5 мегавата. Відповідно, щоб покрити повне споживання Києва в найважчий для міста момент, необхідно розмістити близько 800 таких контейнерів у межах Києва або поблизу міста.
Але принаймні було б доцільно покрити такими джерелами живлення хоча б чверть або третину потреб Києва в електроенергії. У такому разі була б забезпечена критична інфраструктура. У киян не зникала б вода після обстрілів, працювали б ключові системи життєзабезпечення, зокрема лікарні та котельні, які виробляють тепло, а також інші важливі об’єкти. Працював би й електротранспорт — метро, тролейбуси, трамваї.
Крім того, могли б бути додатково підключені одна-дві черги споживачів. Тобто навіть якщо не ставити за мету повне покриття максимального споживання міста, що, ймовірно, не зовсім раціонально, адже місто завжди отримує частину електроенергії з об’єднаної енергосистеми, можна було б обмежитися третиною необхідних електростанцій.
З огляду на те, що термін їхнього розгортання становить 8–10 місяців, а іноді й близько 6 місяців — за умови простої локації з точки зору приєднання, — часу для цього було більш ніж достатньо з початку 2023 року.
Володимир Кудрицький: Мене дивує, що в нас і досі знаходяться так звані експерти, які продовжують доводити, що децентралізація не потрібна. Мовляв, слід будувати гігантські електростанції та відновлювати радянські.
Якщо дотримуватися цієї логіки, то тоді, очевидно, варто на одному плацу збирати по дві тисячі людей поблизу фронту, концентрувати по сто танків в одному місці або зберігати весь ракетний запас десь біля Костянтинівки. Це абсурд. Здавалося б, для всіх уже мало бути очевидно, що такий підхід не працює.
Розосереджувати потрібно не лише військові ресурси, а й енергетичні. Адже енергетика — це друга за пріоритетністю ціль після військових об’єктів для росіян. Це абсолютно очевидно. Вони розглядають знищення енергетики як стратегічний напрям війни: або повністю паралізувати тил у разі її руйнування, або змусити населення тиснути на політичне керівництво з метою капітуляції, якщо побутові страждання стануть достатньо тривалими й важкими.
Тому кожному українцю й суспільству загалом має бути зрозуміло: енергетика, хоч і є цивільною галуззю за своїм призначенням, фактично стала частиною війни. Адже росіяни визначили її другою пріоритетною ціллю своїх атак.
Андрій Куликов: До речі, російські пропагандисти цього й не приховують. Час від часу вони роблять заяви про те, що енергетичні об’єкти нібито обслуговують військово-промисловий комплекс і, відповідно, є «законною» ціллю. Але і ми у відповідь завдаємо удари по їхніх енергетичних об’єктах.
Володимир Кудрицький: Те, що ми знаємо про велику війну XXI століття, полягає в одному: ворог передусім б’є по енергосистемі. Чому? З одного боку, за своєю конструкцією це найвразливіша ланка життєдіяльності держави, адже йдеться про величезні цивільні об’єкти просто неба, які не призначені для того, щоб витримувати ракетні чи дронові атаки.
З іншого боку, без робочої енергосистеми зупиняються абсолютно всі інші системи: метро, тролейбуси, телекомунікаційний зв’язок, залізниця, уся логістика. Згадайте листопад 2022 року й день національного блекауту. Не працювало нічого — абсолютно.
Фактично країна паралізована без функціонуючої енергосистеми. І добре, що навіть тоді її вдалося відновити за 13 годин. В Іспанії подібні відновлювальні роботи тривали значно довше.
Абсолютно очевидно, що у великій сучасній війні ворог атакуватиме енергосистему. Це значно дешевше, ніж намагатися знищити мільйон солдатів. Саме про це, до речі, я говорив і на асамблеї НАТО. Мене кілька разів запрошували до штаб-квартири й запитували, які уроки ми, як майбутні або чинні члени НАТО, можемо винести з війни в Україні.
Я відповідав так: перше й головне — атакуватимуть енергосистеми. Не ваші авіаносці, не намагатимуться, як у Другу світову війну, танковими клинами оточити й знищити мільйонне угруповання військ. Просто взимку вимкнуть п’ятнадцять підстанцій у Європі. І все.
Вікторія Єрмолаєва: Імпорт з Європи — цю спроможність ми використовували лише приблизно на 30%, як ви самі згадували в деяких інтерв’ю.
Потім був заклик президента Зеленського терміново розв’язати це питання в один день, щоб ми могли збільшити імпорт електроенергії й, відповідно, мати трохи більше електроенергії вдома. Але це було в січні, а сьогодні вже 6 лютого, тобто зовсім нещодавно. Що наразі відомо?
Володимир Кудрицький: Імпорт електроенергії зараз йде значно активніше. Я думаю, що приблизно 75–80% цього імпортного перетину вже використано. Чому цього не робили раніше? Це політично складне рішення, і НКРЕКП боявся його ухвалити.
Хочу нагадати один епізод із недалекого минулого. У 2023 році НКРЕКП вперше за три-п’ять років підняв тарифи для водоканалів. Електроенергія зросла в ціні, а в структурі собівартості водоканалу 60–80% припадає саме на електроенергію. Якщо не переглядати тариф на воду, а електроенергія постійно дорожчає, то або починає текти технічна вода з кранів, або водоканал банкрутує.
Незалежний регулятор ухвалив рішення підвищити тарифи на воду на 15–20%. Після цього президент України Володимир Зеленський записав відеозвернення, у якому, зокрема, заявив, що рішення регулятора було абсолютно непрофесійним, невиправданим і необґрунтованим, і що він особисто з ним не згоден.
Наступного дня незалежний енергетичний регулятор випустив заяву, в якій повідомив, що відеозвернення Верховного головнокомандувача під час війни є обов’язковим для регулятора, і тарифи було повернуто назад.
Тому, коли ви питаєте, чому цей «затюканий» регулятор — більшість членів якого наймав Галущенко — не приймає потрібні для країни рішення, побоюючись за свою шкуру, відповідь криється саме в цьому епізоді. І ця історія триває роками: дзвінки, зауваження, тиски.
Друга причина — це просто підбір і якість кадрів. Там працюють або радники Галущенка, або його заступники, або підлеглі. То що можна очікувати від цих людей, якщо вони досі не звільнені?
Вікторія Єрмолаєва: Що зараз з політичними впливами та рішеннями після Галущенко, Єрмака?
Володимир Кудрицький: Я впевнений, що все продовжується. Дивіться, система складається не лише з Галущенка та Єрмака — вона включає сотні елементів.
З цих сотень елементів двох ексміністрів звільнено, «Тенора» посадили в СІЗО (з якого він вийшов під заставу), а двоє фігурантів, які не були держслужбовцями, втекли до Ізраїлю, витрачаючи чесно вкрадені гроші. Але сотні інших фігурантів залишилися.
І як ви думаєте, що сталося наступного дня після «Міндічгейту»? Всі ці люди, які наповнювали сумки й валізи готівкою з «Енергоатому» та інших енергетичних компаній, прийшли на роботу.
Один із можливих сценаріїв: вони подивилися один на одного й сказали: «Звільнили Галущенка — більше ми красти не будемо. Ми крали вчора, позавчора і три дні тому, але сьогодні звільнили Галущенка, і стався «Міндічгейт». Це один сценарій, в який можна повірити.
Але є й інший: вони прийшли на роботу й роблять те саме, що робили всі ці роки. Я, чесно кажучи, вірю саме в другий сценарій.
Вікторія Єрмолаєва: У такому випадку чи має НАБУ готувати нові підозри?
Володимир Кудрицький: Має. Хто сказав, що вони їх не готують? Але знаєте, я є свідком у справі «Міндічгейту», тому дуже сподіваюся, що підозри готуються.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії