За життя Путіна мирного договору між Україною та РФ досягти неможливо — Лариса Волошина

Про головну подію 2025 року

Лариса Волошина: Так, для мене головною подією було те, на що я дуже очікувала і що розглядала як фундаментальне — таке, що визначало подальший розвиток подій. Йдеться про зустріч одразу після обрання Дональда Трампа. Пам’ятаєте, це була зустріч європейських лідерів, на якій Віктор Орбан намагався головувати.

Він намагався представити себе посередником між Європою та Сполученими Штатами. Саме він ініціював цю зустріч, але під час неї європейські лідери фактично відсунули Орбана й виступили з дуже одностайною заявою на підтримку України — всупереч заявам Дональда Трампа про необхідність якнайшвидшого завершення війни та його тезам про те, що росіяни «застрягли в багнюці» і могли б піти далі.

Усі ці моменти тоді склалися в чітку позицію європейців. І це змінило все. Обрання Трампа було очікуваним. Непоступливість і майже божевільна впертість Путіна — також очікувані. А ось ця подія стала тією, що визначила, куди далі рушать події. Передусім — для нас.

«Насувається цунамі, на яке не реагують»

Лариса Волошина: Суспільство досі обговорює персоналії замість того, щоб ставити питання про діяльність під час війни. Наведу один приклад. Станом на сьогодні ми всі обговорюємо Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера «вітька і зятька», а також ці беззмістовні перемовини в Маямі. Усі ж розуміють, що це частина російського плану і що вони просувають російські інтереси. Водночас ми бачимо, як українська делегація намагається нівелювати російські «хотілки».

Усе зрозуміло: Україна намагається не говорити Дональду Трампу пряме «ні», але водночас якось маневрує. Я це розумію. Але в той самий момент ми бачимо, що Віткофф та Кушнер, зрозуміло, ніким не делеговані: це приватні особи, які нікому не підпорядковуються і не звітують про свою діяльність.

Я просто нагадаю, що пакт Молотова-Ріббентропа сьогодні ми можемо вивчати за стенограмами й читати, про що саме там говорилося. А от у цьому випадку ми не зможемо прочитати нічого.

Андрій Куликов: Мине 50 або 60 років, і ми прочитаємо.

Лариса Волошина: Навіть якщо будуть стенограми — суть не в цьому. Є ці люди, і вони ніхто. Водночас для України стоїть завдання якимось чином не погодитися й обережно «відпетляти».

Я це розумію. Але з українського боку в делегації — секретар РНБО Рустем Умєров і начальник Генерального штабу Андрій Гнатов. І в той самий момент в Україні відбувається захід російських військ у село Грабовське Сумської області. Це той населений пункт, через який росіяни заходили у 2022 році.

Там є залізниця, і цей напрямок абсолютно передбачуваний. Росіяни заходять без жодного спротиву, беруть у полон українських військових, бо ті були напідпитку і не у формі. Чим займалися 13 військовослужбовців? Росіяни також узяли в заручники 53 цивільних. Те саме ми бачимо й у районі Гуляйполя.

І в цей момент РНБО мало б збиратися, адже ми повинні говорити про те, що це не ексцес, а втрата керованості у військах, втрата дисципліни, з якою необхідно щось робити. Тобто це не ексцес? Чому ж тоді на переговорах із «вітьком і зятьком» не може бути міністр закордонних справ Андрій Сибіга? Він прекрасний дипломат і знає, що говорити цим двом. Чому там не може бути Сергій Кислиця — дипломат, який свого часу стримував і Лаврова, і Чуркіна?

Якщо ми імітуємо переговори, то чому люди, які мали б зараз збирати РНБО, ухвалювати рішення щодо штабу, ухвалювати управлінські рішення, займаються іншим? До речі, ми чуємо від пана Арахамії, що починається робоча група щодо виборів. А чому не починається робоча група щодо мобілізації та СЗЧ? Ми ж усі розуміємо, що попереду в нас ще щонайменше рік війни.

Ми водночас говоримо, що Путін не піде на переговори, не піде на угоди, і нам доведеться воювати. Але де всередині країни конкретні дії, які показують, що влада не просто імітує переговорний процес, а й не імітує процес підготовки до оборони держави в наступний ключовий рік?

І це не тому, що тут погані люди або є злий умисел. Ні. Це і є втрата керованості, втрата реалістичного підходу, коли ми бачимо цунамі, яке насувається, і не реагуємо на нього. Тому, якщо станеться якась подія на фронті, вона не стане для мене ключовою. Розумієте? Хоча це буде колосальний струс. Але якщо про це говорять роками, то ключовою подією для мене було б те, якби хтось нарешті втрутився в цю ситуацію й почав модернізувати сектор безпеки й оборони — так, як до цього закликають українські військові.

Про мобілізацію

Лариса Волошина: Нам потрібне покарання за не постановку на військовий облік. У нас немає криміналізації. Спочатку в законі про мобілізацію, який подавався ще за часів, коли головнокомандувачем був Залужний, — його готували Генеральний штаб і Міністерство оборони — така криміналізація була передбачена.

До речі, криміналізація не постановки на облік існує в законодавстві, наприклад, Німеччини. Там військовозобов’язані зобов’язані з’явитися й стати на облік у визначений час, і в разі невиконання цього обов’язку вони несуть кримінальну відповідальність. Криміналізація також діє в сучасному Ізраїлі: там передбачено штраф до близько пів мільйона доларів і до семи місяців ув’язнення за не постановку на облік або спробу ухилення. Але в нас такої криміналізації немає.

Тобто в тому законопроєкті був і граничний термін служби — 36 місяців, який тоді подавали Генеральний штаб і Міністерство оборони. І там же була передбачена криміналізація — до півтора року ув’язнення за злісне ухилення. Наші депутати стали в позу: мовляв, вони всі за народ, усі в опозиції до «злочинної влади», і почали кампанію на тему «ні, треба підвищувати мотивацію». Тобто, по суті, «танці з бубном».

Я, наприклад, дуже хочу, щоб начальник податкової танцював переді мною з бубном. А чому я маю платити податки? Навіщо вони мені? Або нехай особисто міністр внутрішніх справ танцює переді мною, бо я не хочу зупинятися на червоне світло. То що це за цирк, коли є закон, але немає покарання за його невиконання?

Вікторія Єрмолаєва: Складно говорити про мотивацію, тому що цього року військовим не підняли грошове забезпечення.

Лариса Волошина: Військовим не підвищили грошове забезпечення. Проте підняли плату, наприклад, вантажникам АТБ. Вони, до речі й мають бронь. Уявіть собі: якби вантажник АТБ замінив того, хто зараз сидить в окопі. Для цього не треба навіть підвищеної зарплати. Він просто прийшов і повантажив би щось. Багато хто б повернувся на свої місця в АТБ. Це стосується, до речі, і журналістських посад, і всього іншого. Тобто ми це добре розуміємо.

Це питання несправедливості. Нагадаю, що у Великій Британії за період Другої світової війни мобілізували 4,5 мільйона людей. При цьому законодавство про військову службу змінювали тричі. В одному з варіантів закону передбачалося, що жінки до 30 років, які не мають дітей, також підлягають мобілізації.

У США законодавство під час Другої світової війни змінювали кілька разів. А у нас будь-які зміни нині лише розширюють категорії тих, хто може отримати бронь.

Про конфлікт в суспільстві

Лариса Волошина: Ми спостерігаємо серйозний антагонізм між тими, хто служить, і тими, хто не збирається служити. Це дійсно серйозний конфлікт. Я багато чую від військових, які приїжджають у відпустки: вони кажуть, що не можуть спокійно ходити вулицею, не можуть бачити деяких людей. Отака історія.

Людина там реально знаходиться серед своїх. Там усе чесно і зрозуміло. А тут виходиш на вулицю — і відчуваєш дискомфорт. Що ми робимо? Адже це наші колеги, однокласники, сусіди. Суспільство залишається фактично глухим до того, що відбувається з тими самими людьми, як і вони самі. Тому ми й отримуємо таку реакцію: «ура, в нас чергова бронь».

Ми спростили процес бронювання, щоб його можна було зробити віддалено. Ми розширили процедури, додавши, наприклад, цілу низку діагнозів, за якими можна отримати статус «непридатний». Це чудесно, але що робити з тими, хто поранений?

Андрій Куликов: Але ми усунули статус «обмежено придатний».

Лариса Волошина: Так, але суть у тому, що в самому війську люди, які служать, не можуть списатися. Навіть з онкологією — не можуть. І це, до речі, було закладено саме в той закон про постановку на облік, який ухвалювали за активної участі наших «великодушних» депутатів. Тих самих, які розповідали про права людини й про те, що не можна обмежувати права тих, хто ухиляється від постановки на облік, наприклад, у праві керування автомобілем. Мовляв, це незаконно. Розумієте, щодо неплатників аліментів — можна, а тут — ні.

У цьому ж самому законі, з якого згодом вилучили й 36 місяців служби, і криміналізацію ухилення, тоді ж були внесені зміни, за якими онкологія перестала бути підставою для списання. Наведу приклад: у мене четверта стадія онкології — це друга група інвалідності. Це смертельна, невиліковна хвороба. Стан може тимчасово покращуватися під час лікування, потім погіршуватися, і рано чи пізно хвороба візьме своє.

Сам період лікування — це приблизно пів року надзвичайно важкого стану: постійні поїздки, хімієтерапія, багатогодинні процедури. Навіть на цей період ані сина, ані чоловіка не відпустили. Знаєте чому? Бо я «ходяча». Комісія каже: ви ж можете ходити по дому. Тобто, якщо я не в хоспісі й не при смерті, ніхто не має права бути зі мною, супроводжувати мене в лікарні під час цього лікування.

Імітація переговорного процесу

Лариса Волошина: Українська та європейська сторони разом намагаються домовитися зі Сполученими Штатами та Росією щодо припинення вогню. Йдеться про конкретний політико-правовий документ — договір про припинення вогню. Подібні договори існують між Північною та Південною Кореєю, між Японією та Радянським Союзом (тепер Росією), а також між двома частинами Кіпру.

У рамках такого договору обговорюються лінія розмежування, моніторинг, а також питання, чи будуть присутні міжнародні війська, чи ні. При цьому для укладення такого договору навіть не обов’язково, щоб делегації протиборчих сторін зустрічалися особисто.

Це дійсно може відбуватися за посередництва. Щось аналогічне ми бачили на прикладі зернових угод. Йдеться саме про договір про припинення вогню. Потрібно обговорити лінію розмежування, систему моніторингу, санкції за порушення та статус «сірої зони» — хто її забезпечуватиме, чи буде вона взагалі.

Росія, а разом із нею Дональд Трамп, намагаються домовитися з Україною і «протиснути» її на підписання мирного договору. Мирний договір — це політико-правовий документ, який укладається між двома протиборчими сторонами, тобто має бути підписаний саме Росією та Україною.

У ньому остаточно обговорюються питання територій, репарацій, воєнних злочинів. Після підписання договору настає мир: країни обмінюються посольствами, і все — мир і перемога. Саме тому між Японією та Росією досі немає мирного договору: вони не можуть узгодити питання Курильських островів, тобто територіальне питання.

І от у мене питання: коли люди кажуть «Боже, нарешті почалися перемовини», — про які саме перемовини йдеться? Ви взагалі за який варіант? Це два абсолютно різні документи, і їх неможливо узгодити. Це як порівнювати дитячий твір на тему «Як я провів літо» у третьому класі зі стратегією національної оборони США — абсолютно різні речі, вони ніяк не узгоджуються. Тобто ми домагаємося різного.

Росія хоче мирний договір, і Путін про це прямо говорить. Тобто під час обстрілів і війни вони хочуть узгодити з нами остаточне питання територій. Але як можна остаточно узгодити питання українських територій з Росією? Це неможливо. Або ми відмовляємося від цих територій і світ це визнає, або Росія відмовляється від своїх планів і переглядає власну конституцію. Іншого шляху немає.

Саме тому цей документ не може бути підписаний. Не може. Зараз ми спостерігаємо «мирний процес», ініційований Дональдом Трампом, який просто не може відбутися. Це не реалізується, поки ми живі або поки живий Путін. Тобто це імітація процесу.

Але ця імітація призводить до того, що всі обговорюють цей симулякр замість того, щоб реально говорити про те, як дотискати Путіна до припинення вогню. І це більш реалістично. Домогтися від Путіна припинення вогню можна. А от мирного договору між Україною та Росією за життя Путіна досягти неможливо.

Довідково

За останні 10 місяців втрати Росії у війні проти України зростали швидше, ніж будь-коли з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Це відбувається у той час, коли Сполучені Штати просувають мирну угоду.

Журналісти BBC зазначають, що зі зростанням мирних зусиль, які активізувалися у 2025 році під тиском адміністрації президента США Дональда Трампа, у російських джерелах опублікували на 40% більше некрологів солдатів порівняно з 2024-м. Журналісти стверджують, що вже підтвердили імена майже 160 тис. людей, які загинули в боях на боці Росії в Україні. Підрахунки проводили разом з російським виданням Mediazona та групою волонтерів з лютого 2022 року.

Журналісти ведуть список імен осіб, чию смерть вдалося підтвердити, використовуючи офіційні звіти, газети, соціальні мережі, а також нові меморіали та могили у Росії.

Вважається, що реальна кількість загиблих набагато вища. Військові експерти, з якими консультувалися журналісти, стверджують, що аналіз кладовищ, військових меморіалів та некрологів може становити 45−65% від загальної кількості. Таким чином, як зазначається в публікації, реальна кількість смертей росіян може становити від 243 тис. до 352 тис.

Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії