Він живе під Борисполем, а там був треш та угар, у них будинок ходуном ходив. Я подумав, що це якийсь прикол чи навчання. А потім я поліз в інтернет… Загалом я був здивований, що провтикав цей момент. Думав, що це станеться ближче до квітня, бо тиждень йшли дощі. Адже хто в здоровому глузді буде ломитись через недоступні поля — танки ж просто грузнутимуть. Але ні, наш військовий геній-сусід вирішив діяти отак. Я слідкував за реформами в армії з 2014-го року. Я розумів, що це питання часу, коли все переросте в інший масштаб.

Про цивільне життя

Утер: Я давно цікавлюсь політикою, ще коли студентом був, то займався самоврядуванням. Потім я перейшов в дизайн, поліграфію. Згодом став моушн-дизайнером.

Аліна Сарнацька: Не знаю, що це, але звучить красиво. Ти заробляв, мабуть, багато грошей?

Утер: Не багато. В цій галузі ти будеш заробляти багато, коли станеш хоча б керівником якогось відділу або підприємства. Або ж треба самоорганізуватись, знаходити клієнтів і розповідати їм, чому саме ця картинка коштує купу грошей. Вже перед великою війною я почав заробляти нормально, бо став керівником відділу дизайну на каналі Kyiv Live. У мене було в підпорядкуванні 16 людей. Плюс у мене ще був фриланс. Я заробляв приблизно 2-3 тисячі доларів на місяць.

Аліна Сарнацька: Ти жив в Києві. У тебе дуже гарна дружина. І квартира у вас є. Усе в тебе було добре.

Утер: Я хотів піти в армію ще у 2014. Але навряд би мене взяли через мій зір (мінус шість). Я там був мало кому потрібен.

Читайте також: Добровольці на фронті дають можливість чоловікам у тилу підготуватися й не здобувати військові навички у боях — командир роти ЗСУ Юрій Федоренко

Як потрапив в ТрО

Утер: Спочатку я прийшов у військкомат, який розташований ближче до мене. Там мені сказали, що в них вже є резервісти й контрактники ТрО, а мене вони не знають. Я пішов у інший військкомат, де було багацько людей. Врешті мене там записали й сказали, щоб йшов додому збирати речі, як для походу. Потім набрали мене і повідомили, що треба прибути о 7 годині. Дуже багатьом тоді роздавали зброю. У нас навіть двоє в підрозділі прийшли пʼяними. Хлопці приїхали з Харкова в Київ на тусівку. Ну, якось в них не задалась вечірка, як то кажуть.

Аліна Сарнацька: Я десь в кінці 2022 року порахувала, скільки в мене було переїздів і місць для спання. Тоді вийшло близько 14, але це було восени. Цікаво дізнатись, скільки всього переїздів в нас було.

Утер: Батальйон з квітня 2022 року кожні два місяці міняв місце розташування. Паралельно ти міг по задачах чи завданнях їздити та ночувати, де доведеться. Це взагалі легко. Я не рахую навіть, коли ти виходиш на позицію. Ми ж ночували в цих норах, в окопах.

Аліна Сарнацька: У нас до дівчат трохи краще ставлення краще. Я не пам’ятаю, щоб ми спали, де доведеться. Були ночівлі на підлозі, але якщо це максимально доступний рівень комфорту для всіх. Загалом я навіть в машині ні разу не спала.

Утер: Бо в машині спати небезпечно. Дві-три автівки, які стоять поруч, є офігезними цілями для прильоту.

Читайте та слухайте також: Не бідкайтесь, робіть щось, бо помрете: військовослужбовець Максим Колесніков

Як став кулеметником

Утер: Спочатку ми всі були стрільці. Мені дали автомат, бо кулеметів не було. Пізніше почали шукати добровольців, щоб стріляти з кулемета. Я мав достатню вагу, тому погодився. До цього я постійно тренувався та ходив в спортзал. Я міг носити кулемет, що є проблематичним для більшості. Стріляти з нього і дитина може, а носити – це проблема. Але тут армія мене намахала, бо мені видали кулемет Максима. Це була неприємна несподіванка. Хоча в самій роботі ця зброя є приємною. Кулемет Максима не бʼє по вухах, як ПКМ. Але він важкий і створений для позиційної війни.

Аліна Сарнацька: Ти теж морально застарілий і створений для позиційної війни, а не для мобільної.

Утер: Захочеш жити, то будеш створений для мобільної війни. Основна задача, все одно, бігати. А кулеметник має пересуватися постійно. Кулемет Максима не так легко взяти й перенести, бо він важить 56 кг.

Про аеророзвідку

Аліна Сарнацька: Ти поносив 56 кг і дуже швидко зрозумів, що треба вчитися на оператора дронів.

Утер: Я став просто стрільцем. Якось спитали, а хто може підняти дрон? Я сказав, що можу. Я раніше багато грав в компʼютерні ігри. Цивільні дрони не є важкою технікою. Для аеророзвідника треба вчитись не стільки керуванню БпЛА, як правильному огляду території. Треба вміти розрізняти силуети техніки, замаскованих об’єктів. Треба набити око, чи це не просто сміття якесь валяється, а щось важливе.

Аліна Сарнацька: Що треба, щоб стати аеророзвідником?

Утер: Бажання. В армії, якщо ти маєш хоч якесь бажання навчитись, то береш і робиш це. У мене було півтори доби внутрішніх батальйонних навчань для розвідників. Ще раз на два-три тижні відбувались заняття з аеророзвідки. Якщо ти хочеш, то вчишся сам. На жаль, немає деяких навчальних курсів всередині армії.

З іншого боку, є прекрасні курси щодо ПЗРК, для протитанкістів. Не можна сказати, що армія нічого не навчає. Просто для деяких речей немає навчальних центрів. І це вже питання до влади, чому такі не підготували для війни.

Про страх і прийняття

Аліна Сарнацька: Хто такий воїн?

Утер: Той, хто бере і робить, навіть коли страшно.

Аліна Сарнацька: Тобі було страшно?

Утер: Звісно.

Аліна Сарнацька: Ти брав і робив?

Утер: Ні, тоді просто не треба було нічого робити. Я просто боявся.

Аліна Сарнацька: А коли треба було робити, робив?

Утер: Так, брав і робив. Тоді вже не було лячно, бо не до цього було. Перший раз було страшно біля метро, лунали вибухи. Нам три дні підряд розказували, що скоро танки підуть. А в нас були автомати, «Муха» та РПГ з трьома пострілами, два з яких точно не спрацюють. Водночас в новинах показували, які величезні колони заїжджають.

Аліна Сарнацька: Коли ти вперше відчув, що ти військовий?

Утер: Коли я змирився з деяким армійським довбограйством. Це не відбулось одномоментно. Просто якось зрозумів, що спокійно сприймаю цей журнал обліку журналів та іншу дичину.

Читайте також: Лариса Дідковська: Війна поляризує суспільство та ділить його на «свій-чужий»

Про мотивацію

Аліна Сарнацька: За що ти воюєш?

Утер: За себе. За тих, кого я люблю. За тих, хто поруч. За побратимів. Ти спочатку можеш прийти в армію з якимись ідеями, а потім будеш воювати за те, щоб ті, хто поруч з тобою, повернулись додому. За це все нескладно воювати.

Аліна Сарнацька: А якщо десь сидить дизайнер або педагог і думає, чи не йти йому в армію. Що ти йому скажеш?

Утер: Хай це буде на його совісті. Якщо чесно, я в армії почуваюся безпечніше, ніж якби був на цивільному. У мене є зброя та побратими, які знають, що робить. Це теж створює отаке відчуття захищеності. Я знаю, що можуть вбити. Така вже робота у військових. Але, все одно, це психологічно легше.

З попередніми випусками подкасту можна ознайомитися ТУТ

Довідка ГР:

Кулемет Максима, перший повністю автоматичний кулемет, який розробив американський інженер і винахідник Гірамом Максимом приблизно в 1884 році, коли він проживав в Англії. Він був виготовлений компанією Vickers і був відомий як Vickers-Maxim, а іноді просто Vickers. Цю зброю використовували всі великі держави. Автомат відіграв велику роль у Першій світовій війні.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту