«На полі бою спочатку допомагають тим, хто не може кричати» — медик

На самій передовій хлопці вже обстріляні,- говорить Микола, – вони самі вивчили все те, що треба. Військові, які стоять далі від передової не знають майже нічого, сподіваються, що їх врятує лікар

Ведучi

Анастасія Багаліка

Гостi

Микола Андрієвський

«На полі бою спочатку допомагають тим, хто не може кричати» — медик
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-interview-14-12-08-andrievskij-3.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-interview-14-12-08-andrievskij-3.mp3
«На полі бою спочатку допомагають тим, хто не може кричати» — медик
0:00
/
0:00

У першій чаcтині розмови з Миколою Андрієвським, інструктором з тактичної медицини, ми говоримо про курси, які викладаються бійцям АТО. Микола читає курс і видає бійцям волонтерські індивідуальні аптечки. Громадському радіо він розповідає про вміст аптечок і як його застосовують на передовій. У другій частині розмови з інструктором Миколою Андрієвським говоримо про обізаність бійців АТО в основах тактичної медицини.

На самій передовій хлопці вже обстріляні,- говорить Микола, – вони самі вивчили все те, що треба. Військові, які стоять далі від передової не знають майже нічого, сподіваються, що їх врятує лікар. Такі ілюзії зникають, як тільки я питаю, чи є серед бійців лікарі і скільки – пояснює інструктор.

 

Журналіст: Микола Андрієвський– інструктор, який їздить у зону бойових дій і має за ці місяці, поки триває АТО, великий досвід у навчанні тактичної медицини бійців на передовій.  Власне, ми зараз з Миколою поговоримо, що таке медицина для передової, і які проблеми, питання і важливі моменти існують у цій галузі. Моє перше запитання до Миколи Андрієвського – це як довго Ви їздите в АТО і яка схема навчання тактичної медицини на передовій?

Микола Андрієвський: В АТО я їжджу вже понад два або три місяці, може й більше, важко згадати. Але почав ще з літа. Різниця в навчанні полягає в тому, що, протокол ТССС, (те, що в нас називається тактичною медициною) він передбачає певну начитку годин та умови для всього цього, що в принципі має забезпечуватись на базі в штабі. В АТО, залежно від місця проведення, чи це ближче безпосередньо до вогневого контакту чи далі, умови проведення можуть різнитись кардинально. Якщо це, наприклад, в тилах – Слов’янськ, Краматорськ – там можна дозволити проводити заняття 7-8 годин і півтора-два дні, дивлячись скільки є у бійців часу. І вони тоді можуть засвоїти весь комплекс завдань. Якщо це ближче до передової, то ти ніколи не знаєш, наскільки може бути мінлива ситуація. Ти їдеш і розраховуєш, що тобі дадуть бійців на 6 годин, а реально ти приїжджаєш і щось змінюється чи якась диверсія, то всі підриваються і їдуть на виконання завдання. Або якщо якась тривога (пролетів безпілотник або нас накриють градами), навчання може перерватися в будь-який момент. І ти розумієш, що тобі треба так переробити курс, щоб викласти все за дві години. Я би міг сказати, що за дві години хлопці нічого не запам’ятають на передовій, але між тилом і передовою є надзвичайно велика різниця – мотивація і запам’ятовування. Якщо в тилу хлопці не стріляні, або навіть стріляні, вони якось це простіше сприймають, тому що вони не відчувають загрози в конкретний момент, і тоді, так, вони навчаються, так, вони засвоюють, але це відбувається з певним розслабленням, тобто мозок не зацікавлений у сприйнятті інформації. А на самому «передку» цю інформацію не те що «впитують», вони всмоктують моментально. Якщо вони вже багато людей «помотали», якщо вони особисто бачили поранення, і в них вже є якісь готові питання, ти їм лише показуєш якийсь окремий елемент, і вони «о, точно!», «якби знали, ми б зробили так раніше!» і таке інше. Тому різниця звичайно є в часі і в ефективності сприйняття.

Журналіст: Що конкретно ви маєте розповісти і навчити людей, які є у зоні бойових дій? Які основні моменти навчання?

Микола Андрієвський: Тактична медицина ґрунтується на основних базисах. Є чотири основні причини, від чого найчастіше помирають солдати на полі бою, яких можна врятувати. Перше, 60% помирають від кровотечі, однин з основних принципів полягає, як запобігти кровотечі: накладання джгутів, темпування гемостатиками або бинтами, марлями та іншим; перев’язка рани, накладання бандажу і пізніше – що робити зі джгутом, щоб не відтяли ногу в подальшому.

Друга за показником смертність іде від так званого пневмотораксу, який виникає від поранень в грудну клітину. Це в межах 30% в світовій статистиці. Вчимо, що треба робити в разі поранень грудної клітини, якщо треба заклеїти, якщо є окклюзивна наклейка з одного боку, якщо нема, щось імпровізуємо. Якщо є ІПП-шка радянська, вона в середині прогумована, накладаємо внутрішньою частиною на рану, заліплюємо рани скотчем, пластирем, та іншим. Якщо як зазвичай після поранення є напружений пневмоторакс, коли легеня роздувається і починає тиснути на серце, вчимо як робити декомпресію. Якщо є декомпресіальна голка, вчимо як нею користуватися, якщо нема, вчимо як вийти завдяки катетерам.

Ще один показник, від чого часто вмирають хлопці на полі бою, – це непрохідність дихальних шляхів. Це пов’язано з тим, коли людина отримала поранення верхніх дихальних шляхів, або це опіки, або це якесь поранення безпосереднє, або людина впаде без свідомості і буде лежати на спині, то може запасти язик, можуть відходити якісь маси або рвотні або кроваві, вчимо, як і цьому запобігти. Треба перевернути на бік, вичистити рвотні маси, ставити спеціальну трубку, якщо нема трубки, то перевернути на бік, щоб вона не захлибнулась. Ну там дуже багато варіацій, я так коротко розказую.

І останній із цих пунктів, не менше 1%, але взимку цей відсоток значно збільшується – гіпотермія, тобто переохолодження організму. Воно може бути і просте, а може виникнути в зв’язку з пораненням, від втрати крові, від шоку, людина почне дуже швидко замерзати, і взимку швидкість цього процесу однозначно буде збільшуватись. Ми вчимо, як цьому запобігти, якими методами, чи використовувати спеціальну рятувальну ковдру або іншими підручними методами.

Тобто намагаємося закрити ці основні 4 пункти: кровотеча – 60%, пневмоторакс – 33%, непрохідність дихальних шляхів – 6% і гіпотермія – 1%. У нас звісно ці цифри дещо інші, вони коливаються, але, на жаль, зібрати статистику по госпіталям в наших умовах, де координації між військовими медиками відносно не має. Ну і все це намагаємося дати в комплексі, дати систему огляду, вони є розроблені по протоколу ТССС, оптимальні і бажані варіанти поводження в тих чи інших умовах. Як надати допомогу, щоб не постраждали ще хлопці, бійці, котрі є поряд, як уникнути більшої кількості жертв, як врятувати тих, кого можна врятувати і дарма не знущатись над людиною, яку вже не можна врятувати, в той час як поруч гинуть ті, кому ще можна надати допомогу. Тобто такі от основні базиси. На передовій це найголовніше, тому цього намагаємось навчити.

Журналіст: А як можна навчити тому, як відрізнити, кому надавати допомогу реально, а кому вже неможливо?

Микола Андрієвський: Насправді є дуже багато методів, один із таких найцинічніших, але не менш дієвих: в першу чергу, ти надаєш допомогу тим, хто вже не кричить. Ти одразу оцінюєш очима, хто не кричить, підбігаєш і перевіряєш їх, тому що вони вже а) без свідомості, б) дуже тяжкі. Ти їх оглядаєш, якщо можна надати допомогу і повернути до життя, ти робиш це, якщо ні, то розумієш, що нічого зробити не можна.

Якщо людина кричить, то вона а) в свідомості, б) вона може надати якусь допомогу самостійно. Тобто поки ти обробляєш того, хто не кричить, ти в наказовому тоні кажеш, щоб надавали допомогу собі самі. Хтось почне це робити, хтось – ні. Ти допомагаєш тому, у кого множинні поранення, а у кого одиничні – наказуєш, щоб лікували себе самостійно, або один одного.

Журналіст: Микола Андрієвський – інструктор з тактичної медицини, який їздить з курсами для бійців в АТО. І тут мені хочеться запитати, ви зазвичай їздите не тільки зі знаннями, а й аптечками конкретними?

Микола Андрієвський: Так, зазвичай, я їжджу з аптечками, тому що, якщо ти приїдеш і прочитаєш курс, тобто розкажеш і не покажеш, хлопці з ними ходять і не знають, як користуватися. Тому якщо я заїжджаю, вже є певний якийсь багаж аптечок, я читаю курс, потім роздаю аптечки, або особисто в руки, або хтось зі старших підписує документ, що він їх отримав.

Журналіст: Що в цілому найголовніше має бути в аптечці бійця?

Микола Андрієвський: Зараз більшість волонтерів прийшло до одного затвердженого американського стандарту, це аптечка IFAK. В неї входять джгут, кат або SOFT, потім іде якийсь бандаж, це може бути ізраїльський Israel Emergency Bandage або американський OLIS, обов’язково має бути гемостатик в бинті. Потім назальна трубка (взагалі-то кожна назальна трубка підбирається під кожного бійця особисто), на жаль, в наших реаліях це неможливо, тому кому яка перепаде. Також в аптечці має бути якась марля або бинт, окклюзивна наклейка, ножиці та нітрилові рукавички. Якщо з основного, то для малої аптечки – це мінімум.

Журналіст: З яким рівнем медичних знань відправляються бійці на передову?

Микола Андрієвський: На жаль, як практика показала (я був і в добровольців, і у всіляких спецпідрозділах, і в регулярних частинах, і в артилерії, і в піхоти, і у ПДВ) рівень знань здебільшого жахливий, особливо, якщо хлопці тільки приїхати і ще туди [на передову, ред] не їздили, в них немає мотивації ці знання мати. Більшість з них не знають навіть, як накладаються джгути Есмарха. Найжахливіше, коли бачиш, що на прикладі АК намотаний джгут Есмарха і в нього запхана ІПП-шка, тому що джут, коли знімаєш з прикладу, або рветься або не затягується. Не знають, на скільки накладається джгут, куди накладається джгут, у більшості є ілюзія, що їх врятує лікар. Зазвичай, в армії є години на медицину, вони якось нехтуються, ніхто нічого не знає. Однак, хлопці які вже були багато разів в передрязі, там ліпше вже з цим. Вони знають, як накладається джгут, знають, що рану треба тампонувати, перемотати, але все так дуже поверхово.

Я свого часу, коли приїжджав у ПДВ, я читав у них вступну лекцію, починаю розказувати, що от тактична медицина підвищує рівень виживання до 65%. І мені хтось встає і каже: «Меня доктор вылечит!». Я кажу: «А в залі є лікар?» Піднімається одна рука. – «А на скільки ви людей?». Лікар відповідає: «Я один на батальйон». В батальйоні 400 людей. І який шанс того, що, коли тебе поранять, лікар буде поруч?

Журналіст: Тобто один лікар на батальйон на 400 людей – це норма?

Микола Андрієвський: Звісно це не норма. Бувають варіанти, де лікарів більше. Але лікар не завжди є на передовій, не завжди виїжджає весь батальйон, може під’їхати відділення, може поїхати рота, там навряд чи буде лікар. У нас передбачений в законі санінструктор, але часто в армії санінструктором назначається таким чином, знаєте, як сірники тягнуть –  кому не пощастило, той і санінструктор. Часто це така фіктивна посада, і вони не знають, що робити. Хоча не завжди, я зустрічав дуже кваліфікованих санінструкторів.

Журналіст: З чим будуть пов’язані медичні проблеми на фронті взимку, окрім обмороження, окрім очевидного?

Микола Андрієвський: Якщо конкретно по тактичній медицині, це безпосередньо від вогнепальних та інших. Перше ускладнення – це те, що на хлопцях буде багато одягу, це буде «термік» або «піддьовка», светри, куртки, камуфляж, масхалат – важко накласти джгут, бо багато шарів одягу, важко зафіксувати джгут, площа натиску буде нівелюватись і реально буде важче зупинити кровотечу. Друге – як знімати одяг, щоб дістатися до рани, розрізати, а як потім зафіксувати назад, і щоб хлопець не замерз, поки його заберуть або не заберуть. Плюс ще холод додає ще певних проблем, якщо він [солдат, ред] в шовці, то він буде в рази швидше замерзати, кров буде згортатись набагато важче. Це конкретно по тактичній медицині.

Якщо на ньому десять «шкурок» одягнено, дві літри крові може вже витекти, і ти не знайдеш, тобі важче шукати рану. Тактична медицина вчить, що треба шукати грабельками, щоб палець запав в рану. Влітку це зручно, палець запеде туди через один камуфляж, а взимку, коли там і светр, і товстий бушлат, і ще щось, чи западе туди палець дотягнеться воно до рани. Плюс пальці позамерзають, буде дуже важко. Однак, хлопці стріляні зазвичай кажуть, що в них проблем не виникає.

Стосовно обмороження – буде безліч проблем, починаючи з того, що в них пальці будуть замерзати, буде навіть важко натиснути на курок, закінчуючи тим, що, якщо вони не зможуть моментально зреагувати факт поранення, що в них швидше вистрілять, тобто нема превентивного удару, підвиситься ризик їхніх поранень. По-друге, обмороження дійсно буде, хлопці, може, в перший день будуть відчувати, що змерзли, але вони не будуть придавати тому значення. На другий день нога вже побіліє, вони її не відігріють нормально, потім вона почорніє, і все, це вже проблеми з кінцівками. Вони не знають, що з тим робити, знову треба пояснювати. І міфи, котрі царюють, треба пиячити і воно гріє, хоча це повний міф, бо судини потому розширюються і звужуються, тепловіддача, нема регуляції, кругообіг в кінцівках погіршується. До того, що треба розтирати снігом або горілкою – на морозі це жодним чином не можна робити, кінцівка ще швидше замерзне. Треба вести просвітницьку роботу, що з тим робити, як робити, як відігрівати. І в принципі, таких зимових методик для військових у нас нема, у нас є методи з цивільної медицини – забрати в тепло і таке інше, у них [військових, ред] такої можливості не буде. Каталітичних або інших грілок на всіх, я більш ніж впевнений, не буде. Змоги підпалювати багаття не буде, тому що у сепаратистів є тепловізори, будь-яке багаття буде видно в тепловізор, тому грітись у них шансів буде дуже мало. Проблем буде надзвичайно. Якісь шляхи вирішення їх уже є. Я думаю, що перші місяці такої суворої зими покажуть нові проблеми і нові варіанти їх вирішення.

Журналіст: Ми спілкувались з Миколою Андрієвським, інструктором тактичної медицини, який їздить викладати її бійцям АТО. Анастасія Багаліка для Громадського радіо.