Сусанна Чахоян/Фото: Юрій Прияцелюк
Руслана Кравченко: Сусанно, ви народилися в Україні, у сім’ї музикантів. Розкажіть, чому і ви обрали музику і хто був вашим вчителем? Свого часу я читала, що це була Євгенія Мірошниченко.
Сусанна Чахоян: Коли я задумуюсь над своїм шляхом, то розумію, що це не я його обрала, а шлях обрав мене. У мене не було іншої долі, лише як бути на сцені. Ще малою дівчинкою я не знала, чи співатиму, але був поштовх: і внутрішній, і зовнішній. Платівка Євгенії Мірошниченко із записом концерту Рейнгольда Глієра стала тим самим поштовхом у бік музики. Я зрозуміла, що це моє покликання і я маю співати.
Руслана Кравченко: Як ви згадуєте своє дитинство? Чи було воно у вас оповите музикою?
Сусанна Чахоян: Не було в мене дитинства взагалі (сміється — ред.). Тільки заняття, заняття, заняття. Це для мене було у задоволення. Я — та людина, яка дуже любить вчитися і відкривати щодня щось нове. Я мала велику енциклопедію, у 12 томах, вона стояла в мене на поличці. Тоді не було ні YouTube, ні інтернету, ні Google, але були ці 12 томів, а також двотомник оперних лібретто (літературна основа вокального твору — ред.) — це був весь мій всесвіт. І я настільки захоплювалася процесом, не задумуючись про те, щоб чогось досягти, сам процес мене рухав вперед. Такою я народилась, такий характер мені надали мої батьки. Сьогодні це і є рушійною силою, яка не дозволяє мені опускати руки, не дозволяє зупинятись, але водночас дозволяє робити своє життя набагато цікавішим, а також дарувати позитивні емоції тим, хто перебуває поруч.
Руслана Кравченко: Сила вашого голосу надала силу вам самій.
Сусанна Чахоян: Так. Але голос, він є як і потужним, і водночас дуже слабким, тому що залежний від зовнішніх обставин, від життя, від тих людей, які з тобою щодня перебувають. Це дуже делікатна річ.
Руслана Кравченко: З таким професійним голосом народжуються, чи все-таки його потрібно виплекати вправами, заняттями?
Сусанна Чахоян: Це велика, просто величезна праця. Сьогодні я до вас прийшла після серії уроків із моїми учнями. Цьогоріч до мене прийшли кілька молодих співачок. Я зараз працюю в Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра і продовжую поєднувати заняття як офлайн, так і онлайн, коли від’їжджаю з України. І що цікаво, що до мене приходять молоді люди з прекрасними голосами, але я бачу, які вони затиснуті, як їм не вистачає свободи в тілі. Також я помічаю у них наслідки війни: діти не настільки енергійні, як це має бути, багатьом бракує концентрації. Для співака головне — здоров’я. Мій батько завжди казав: «Хороший співак — це здоровий співак».
Сьогодні ми з моїми учнями зробили серію спеціальних вправ, і я побачила, наскільки швидко вони знаходять сили, бачать, як працюю я і пропоную їм певні технічні прийоми. Ось цей зв’язок зі своїм тілом, позитивні емоції, які ми отримуємо один від одного, від спілкування, це абсолютно змінює картину того, як вони звучать і як вони відчувають свій голос.
Руслана Кравченко: Але ж це так само залежить від викладача, від вашої віри в них. Наскільки важлива ця віра? Сусанно, згадайте віру ваших рідних у вас.
Сусанна Чахоян: По-справжньому вірила в мене, мабуть, тільки мама. Тато мав і продовжує мати чудовий голос, але він дещо скептично ставився до мого голосу. Бо на самому початку в мене не було такого яскравого, сильного, потужного голосу як в нього від природи. Я прийшла до цього важкою-важкою працею і довгими роками, завдяки своєму досвіду, своїй наполегливості і постійному пошуку себе, пошуку свого голосу, пошуку свого відчуття і на сцені, і в житті. І ось ця віра, яку я відчувала від мами, мене тримає все життя. Мені дуже важливо завжди було бачити її очі в залі. Сьогодні ми постійно з нею на зв’язку, в телефонному режимі, вона є моїм першим критиком і першою отримує всі записи з концертів та вистав.
Водночас я дуже часто бачила тих людей, які намагалися вбити в мені цю віру, можливо, намагалися піднести себе за мій рахунок. Сьогодні, аналізуючи це все крізь призму свого досвіду, я розумію, що через такі випадки і віру в мене я ставала ще сильнішою.
І настав певний момент, коли ти відчуваєш: «Добре, я не ідеальна, я така є, і таких, як я, більше немає в цьому світі». Але це відчуття треба було вибороти.
Руслана Кравченко: Однак ви багато для цього зробили: у вас було навчання і за кордоном, і в Україні.
Сусанна Чахоян: Я народилась у Білій Церкві на Київщині, це місто моєї мами, а виросла в Одесі. Навчатися поїхала до Києва. Я працювала в Національній опері України. На той момент в мене не було настільки багато вистав, щоб я не могла вирватися з активного календаря. Тому був і насичений гастрольний графік, і паралельно концерти у Національній філармонії, в Будинку звукозапису тощо. Тобто моя діяльність не обмежувалася лише Національною оперою, хоча в ній я пропрацювала з 1999 до 2023 року. Для співака це майже все життя. Національна опера була моїм першим музичним домом, де я зростала як співачка і не лише. До речі, мушу сказати, що в мене якраз була можливість зростати. Мені давали час, щоб вирости і дорости до великих партій. Хоча я й починала з великих партій, але в мене був час, щоб в них зануритись. Це і Джильда, і Лючія, і Джульєтта, і Мюзетта, і потім Олімпія, Серпіна. Це прекрасні моменти, музичне спілкування, людське спілкування. Мені сьогодні дуже бракує спілкування з моїми колегами, які залишаються тут і працюють в нелюдських умовах. Я просто не можу уявити, як можна зіграти виставу після ночі, яку ми пережили кілька днів тому. Але музичні титани роблять і це.
Руслана Кравченко: Як ви вважаєте, Джульєтта була вашою головною роллю?
Сусанна Чахоян: Вона була знаковою, тому що з неї почалась моя оперна кар’єра. Почувши мій вальс Джульєтти в концерті, тодішній директор Національної опери Анатолій Мокренко запросив мене на нову постановку цієї опери, і я вважаю, що це була дуже велика вдача. І саме Джульєтта принесла мені першу міжнародну конкурсну премію.
Руслана Кравченко: Заздрощів не було?
Сусанна Чахоян: А що заздрощі? Йдемо далі, збираємо ще більше заздрощів і не зупиняємось.
Руслана Кравченко: Чи зупинялися ви упродовж всієї кар’єри? Чи давали собі час на відпочинок, рефлексії?
Сусанна Чахоян: Так, я давала собі час. Коли я відчувала, що не можу співати, мій організм сам себе регулював. Будь-яка перевтома зазвичай переходить у хворобу, і тоді розумієш, що тіло потребує певної паузи.
Найважливішим періодом переосмислення було народження дитини. І це було народження не тільки моєї дитини, а і народження мене самої. Перенародження мого голосу та мого сприйняття цього світу. Кажуть, що на голос впливають гормони. Але на гормони в свою чергу впливає наше життя, наші емоції. Те, що ми переживаємо, як ми себе відчуваємо, як ми себе несемо в цьому житті.
У роки материнства я настільки віддавалася цим моментам щастя, що мій чоловік (Альфред Праус — президент Ukrainian-Austrian Association — ред.) змушений був мене попередити: «Може настати час, коли тільки материнства тобі буде замало. Не пропусти той момент, коли тобі треба буде повернутись на сцену. Ти сама маєш визначити, коли це буде, але, будь ласка, не затримуйся, бо саме сцена тебе робить по-справжньому гармонійною у твоєму щасті».
І я дуже вдячна своєму чоловікові за ці мудрі слова.
Руслана Кравченко: Чи не було упереджень, що йти в декрет — не надто добре для кар’єри?
Сусанна Чахоян: У мене не було жодних страхів і щодо мого заміжжя, й щодо мого материнства. Якщо Бог тобі це дарує, бери із вдячністю.
Руслана Кравченко: Давайте поговоримо про роботу над голосом. Якою вона є?
Сусанна Чахоян: Я шкодую, що раніше не прийшла до йоги. В останні роки я великий фанат йоги й дуже тішуся з того, що я знайшла саме цей вид фітнесу. Вправи на розтяжку, на спокійне, еластичне дихання, відчути своє тіло повністю, не тільки м’язи, а й суглоби, поставу — це все має дуже велике значення для співака. Щоб голос звучав ніби струмочок, як казала Євгенія Семенівна, як цівочка. Так само важливий свій внутрішній стан, спокій всередині себе та впевненість — саме цьому допомагає йога.
Коли я була студенткою, мене із занять йоги навіть виганяли пару разів через мою непосидючість та гіперактивність.
Але, знову ж таки, до себе треба прислухатися. Сьогодні хочеться гантелі підняти, а завтра — на розтяжку. І головне, щоб ці вправи робили тебе здоровим і щасливим.
Руслана Кравченко: Сусанно, ви тісно пов’язані з Австрією, з Віднем. Ви зараз там постійно проживаєте?
Сусанна Чахоян: Така моя доля — бути між двома країнами. Перша моя зустріч із Віднем була під час міжнародного конкурсу імені Бельведера, на якому я отримала одразу три премії, в тому числі й премію публіки. І тоді я відчула, що це моє місто. Після Парижа, Рима, після Лондона, після найперших столиць світу саме Відень відчувся мені дуже рідним. Можливо, це зв’язок з Одесою, адже схожість дещо відчувається і в менталітеті, і в темпераменті, і в тому, як спілкуються люди.
А потім з’явився Він (сміється — ред.). Якщо серйозно, то ми познайомилися з Альфредом у 2007 році, а вже наступного року мені прийшла ідея створити сумісний проєкт, який би пов’язав культуру обох країн — України та Австрії. Проєкт «Віденські вечори» у рамках культурної програми «Україна-Австрія без кордонів» прозвучав на сцені Національної філармонії в Києві у 2008 році, тоді моїм партнером був Себастіан Райнталер. Потім ми зробили подібну програму у Відні, в історичному залі Ербар, де свого часу диригував сам Йоганнес Брамс. Це була перша квартира Віденського філармонійного оркестру. Потім проєкт географічно переїхав у Відень, де ми продовжуємо цю програму під назвою «Культура єднає».
Першим проєктом саме на віденській сцені був мій концерт із Тарасом Штондою. Після того моїми партнерами виступали австрійські співаки — тобто це була ідея поєднати австрійських митців і українських митців на одній сцені. Два роки тому моїм партнером був Андрій Бондаренко — прекрасний український баритон і фантастичний музикант. Починаючи з 2022 року, ці концерти були благодійними. Ми збирали гроші й на ЗСУ, і на СОС Дитячі містечка (благодійна недержавна організація, що працює задля попередження сирітства в Україні — ред.).
Цього року святкуватимемо вже десяту едицію новою програмою, для якої я вигадала дуже красиву тему. Торік моїм партнером був Алехандро Піко-Леоніс, абсолютно фантастичний іспанський піаніст, з яким ми зробили цілу програму іспанської музики «Noche Espanola». Це для мене був такий виклик, абсолютно новий пласт музики, нова мова, якою я до того не говорила. Я почала вивчати іспанську заради того, щоб заспівати цю програму, і наш тандем став дуже органічним. Цьогоріч ми вирішили зробити ще одну програму разом. Вона називатиметься «Соловей і Троянда». Насправді «солов’їного» репертуару в мене було достатньо, але цього разу програма складатиметься майже з усіх нових творів, з італійського , французького, німецького,українського, іспанського репертуару. Це буде надзвичайно красива, романтична програма, в якій будуть представлені пісні про кохання, про мрії, про сенси життя, про розчарування і трагедію. До речі, колись Альфред Мюссе сказав, що життя нагадує троянду, пелюстки якої— це ілюзії, а шипи — реальність.
Руслана Кравченко: Наскільки важливо мати взаємодію із партнером, з яким ти виконуєш твори на сцені?
Сусанна Чахоян: Це належить до питань професійності. У мене були випадки, коли я просто ненавиділа свого партнера. Але нічого не вдієш, по ролі маю з ним цілуватися на сцені. Умови в житті бувають різні: іноді треба від чогось абстрагуватись, включити професійний режим.
Руслана Кравченко: Ви брали участь у цьогорічному Ukrainian Fashion Week. У якій ролі?
Сусанна Чахоян: Я була в ролі оперної Діви і вийшла на сцену з улюбленою арією «Casta Diva», відкриваючи показ молодої талановитої дизайнерки Дарії Білої. Колекція має назву «My Theatre» та несе в собі яскраві образи, театральні сенси та символи.
Кілька років тому захотілось якогось безумства, поєднання з фешном, чимось сучасним. І от намріяла собі дефіле! Мріяти треба обов’язково.
18 вересня з «Київською камератою» ми планували презентувати яскраву мистецьку подію «Сталь. Фіалка. Лють» в Національній філармонії України. Через тривогу захід перенесли, він відбудеться 2 грудня. Але ми дуже тепло поспілкувались з публікою в укритті і навіть влаштували музичну імпровізацію з Олегом Безбородьком.
Руслана Кравченко: Це було незабутньо! Дуже тепло і камерно. Ви запросили людей до укриття й усі могли насолодитися Мелодією ля-мінор у вашому виконанні. Браво!
Що плануєте далі?
Сусанна Чахоян: Я скоро повертаюсь до Відня , де вже 24 вересня співатиму у Віденській ратуші на міжнародному симпозіумі «Україна в геополітично турбулентний час». Співатиму,звичайно, український репертуар.
Ще буде дуже цікавий проєкт, пов’язаний з Чернівцями, виповнюється 150 років Чернівецькому університету. На запрошення ректора університету буде проведений гала-концерт з «Київською камератою». Перед концертом буде ще одна дуже цікава подія — панельна дискусія з відомими австрійськими та українськими істориками. Саме на цю подію приїде Карл Габсбург — голова Дому Габсбургів і колишній президент Пан’європейського Союзу. Спільна історія та поєднання наших культур, австрійської і української, знову дає нові плоди!
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту