Ірина Сєрова: Україна більш тяжіє до європейського світогляду і сприйняття історії, а Росія лишається там, де вона наразі є. Поки що наше українське суспільство демонструє, що воно не має ще сталого розуміння, що відбулося у ті роки. Ми бачимо, що «побєдобєсіє», фактично, також повилазило на вулиці українських міст. Це намагання втягнути Україну назад, до розуміння історії з точки зору путінської Росії.

Я уважно спостерігала за рефлексіями користувачів соціальних мереж, кожен рік це роблю. Навіть цього року є серйозні зрушення, кожен рік ми відриваємося від цього пропагандистського кола, але, все рівно, не повністю ще.

Нам потрібно щороку осмислювати, що відбулося, як був розділений український народ. Як він постраждав. Випрацьовувати власне ставлення до тих подій. Як це зробили країни Балтії, як це зробила та ж сама Німеччина, яка визнала власну провину, і побудувала на цьому національну стратегію «вибачення». Україні теж треба випрацьовувати власний шлях ставлення до історичних подій, а не бігати, чи то в один полюс, чи то в інший.

У промові президента України — нічого нового. Вона була побудована на балансуванні між двома світами. Фактично, він це демонструє не тільки в цій промові, а й у власній політиці. Його слова на офіційній зустрічі з президентами країн Балтії та Польщі про те, що «в СРСР не все так було погано» — це ще один доказ того, що він намагається балансувати між абсолютно діаметрально протилежними електоратами. І це дуже небезпечна гра, в цій грі (з таким знанням історії в його команді) робляться дуже незрозумілі, змістовні помилки.

На тлі історичного невігластва дуже легко сіяти пропаганду.

Це основний метод російського керівництва щодо власних громадян. Вони заплутують їх в історичних подіях, і на цьому тлі, звісно, можна казати, що саме «Росія виграла війну», «вітчизняну», як вони це називають, нібито тільки «російський народ є визволителем від фашистських загарбників». Таку дурню вони кажуть, і забувають, що в Другій світовій загинуло 80 мільйонів громадян різних країн.