На якій стадії система спортивної реабілітації зараз?
Ми розпитали в уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка.
У нас із самого початку військові самоорганізовувалися, створювали команди, показували – наскільки вони сильні. І це хлопці, які втратили кінцівки, які сіли в крісла. Нібито життя закінчилося, але хлопці показують свою силу волі – встають, йдуть вперед і ми бачимо результат, якого важко досягнути: багато хлопців знайшли себе у змаганнях на міжнародному рівні.
І на сьогодні ми чуємо про Ігри нескорених, Марафон морської піхоти. Туди нелегко потрапити, тому що треба показати свої напрацювання. Питання – а як це напрацювати? Хто тобі розкаже і покаже? Хто натренує? На жаль, в нас невелика кількість людей, які змогли себе відновити. Системно в нас дуже мало напрацювань.
Ми розробили національну стратегію відновлення учасників бойових дій через фізкультуру і спорт. По-перше, був створений центр фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни. Це було у взаємодії зі Службою спортивної медицини та спортивною організацією «Колос», яка нам відома ще з часів Радянського Союзу. Вони мають свою велику базу, яка займається людьми у сільській місцевості. Вони зараз надають нам спортивні бази у містах Скадовськ, Берегово, Ворохта.
Зараз ми будемо подавати цю стратегію, щоб її роздивилися у всіх Міністерствах, на всіх ланках, і я думаю, вона буде підтримана, тому що вона потрібна. Це те, без чого ми не можемо рухатися далі.
Проходячи реабілітацію в Америці, я відчув дію такого механізму на собі. Я вже думав, що я ніколи не буду бігати, а зараз я можу подолати 10 кілометрів на спортивних протезах. Тому в нас багато дуже гарних проєктів. Ми підтримаємо Ігри нескорених, даємо свою інфраструктуру і не кидаємо хлопців. В Америці я навчився ніколи не говорити «ні», там завжди кажуть: «давай спробуємо». Така система має працювати і в нас – ніколи не казати «ні». Тільки вперед, напрацьовуючи нові законодавства і нові проєкти.
І ми не можемо брати лише один якийсь вид спорту, адже є різні військові, різні поранення, різні можливості. Можливо, це хлопець, який просто лежить, але якщо в нього працює хоча б один м’яз, ми маємо ним піклуватися. Ми маємо створювати цю систему під нього, ми не можемо його кинути, адже він віддав здоров’я за батьківщину. Ми маємо це завжди пам’ятати.
На жаль, дуже мало проєктів, які отримують державне фінансування. Держава підтримує добре Ігри нескорених, але там не так багато військових, які через нього проходять. Тому це треба переглянути і дати можливість іншим проєктам.
А так, ми звертаємося до різних фондів, до всіх, хто може допомогти, і ніколи не опускаємо руки. Ми вже створили проєкт «ветеранська десятка» – забіг на 10 км для ветеранів, і це вже мало б бути по всій Україні. Туди б долучалися десятки тисяч наших ветеранів.
Хочеться кричати, щоб нас почули всі міністерства. Бо це ж не тільки військовим потрібно. Навіть створення того ж реабілітаційного центру потрібно і цивільним людям, які цього потребують. А в нас мало таких центрів. В ті реабілітаційні центри, які показують результати стоять черги, щоб потрапити. Тому зверніть увагу на цих людей!
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.