facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Як дорослі можуть підтримати дітей під час війни

Як дорослі можуть підтримати дітей під час війни та допомогти їм пережити те, що відбувається?

Як дорослі можуть підтримати дітей під час війни
1x
Прослухати
--:--
--:--

Про стрес у дітей під час війни, про те як дорослим (учителям та батькам) їх підтримувати та про діяльність програми «Безпечний простір», яка реалізується в школах і метою якої є підвищити стійкість дітей до переживання наслідків стресу після психотравмувальних подій. А також надати ефективну психологічну допомогу дітям, які мають симптоми психологічної травми.

Гостя — Оксана Залеська, дитяча психологиня та супервізорка Центру психічного здоров’я Києво-Могилянської академії, співавторка програми «Безпечний простір».

Про програму «Безпечний простір»

Оксана Залеська: Програма існує вже 10 років. Почали ми її розробляти у 2014 році. Перші наші напрацювання втілювали в життя в Луганській, Донецькій областях, де розпочалася війна. Ми почали впроваджувати її разом із психологами в школах. Нашою метою було покращити психічне здоров’я дітей, допомогти їм впоратися з викликами, які на той час отримали діти та дорослі в цих областях.

Програма спрямована на підтримку психічного здоров’я, на підтримку навичок подолання стресу, навичок керування реакціями, які виникають під час травматичних подій.

Програма «Безпечний простір» добре себе зарекомендувала за ці 10 років. Вона сильно змінилася. З’явилися нові компоненти. І зараз вона покриває потреби всіх людей, які опікуються дітьми. Програма спрямована не тільки на дітей, а й на дорослих. Бо щоб дорослі могли допомагати дітям, вони мають бути в ресурсі, мати ідеї, знання. Тому в програмі є компонент підтримки вчителів, наприклад. Також є компонент, спрямований на батьків, який їх підтримує і надає інструменти підтримки дітей. І, звісно, в програмі є компонент, спрямований на дітей. Він створений з 7 модулів. Кожен модуль має певні завдання, які має вирішити дитина у такі складні часи. Програма має три різних вікових спрямованості: для дошкільнят, для молодшого шкільного віку і для підлітків. Вона адаптована на ці три вікових категорії.

У програмі є такі, наприклад, теми, як керування стресом. Що таке стрес, і як дорослі та діти реагують на стрес. Як ми можемо собі допомогти під час таких реакцій, які емоції виникають під час стресу і як впоратися з тими емоціями, які навички нам допомагають вирішувати конфліктні ситуації, які навички допомагають нам почуватися краще.

Дуже суттєвий компонент, присвячений підсиленню життєстійкості, резилієнсу. Цей компонент розроблявся українськими авторами на підставі досліджень. Спочатку проводилось широкомасштабне дослідження на тему «Що саме українським дітям допомагає підтримувати резилієнс і які компоненти життєстійкості притаманні українським дітям». І саме на ці компоненти розроблені певні вправи та рекомендації.

Три компоненти зберігання та поновлення особистого ресурсу

Анастасія Багаліка: Ви зазначили, що дорослі для того, щоб допомагати дітям, мають відчувати, що вони в ресурсі це робити. А як дорослій людині самостійно визначити свій рівень ресурсності?

Оксана Залеська: Це правило, яке ми чуємо в літаку. І вже зараз кожен знає, що в літаку ми одягаємо маску спочатку на себе, а потім на дитину. У таких складних умовах, у яких зараз українці продовжують життя і підтримують вогонь життя, це обов’язкова умова. А саме — не треба чекати, коли ми вже позначимо, що ресурсність наша на нулі. Піклування про себе має бути кожного дня.

Перше. Ресурсність — це активність, яку дорослі постійно мають робити щодо себе. Це базові речі: хороший сон, харчування і той відпочинок, який приносить задоволення. Ці компоненти мають бути обов’язково. Ми розробили мультфільми для дітей й дорослих,  в рамках програми «Безпечний простір». Там є мультик, який присвячений саме піклуванню про себе, щоб дорослі могли подивитися і взяти якісь ідеї звідти.

Що ще може бути додатково для підтримання ресурсу? Кожен обирає в галузі своїх інтересів, діяльність яка надихає. Для когось це буде похід в музей, для когось це хороше кіно, хтось просто любить побути вдома, посидіти в тиші і почитати книжку. Кожна людина має скласти собі таку аптечку ресурсів. У нас є навіть така вправа для дорослих, коли ми просимо вчителів і психологів, яких ми навчаємо, скласти собі таку аптечку і мати цей список при собі. Під час стресу часто нам необхідно згадати швидко щось, що підсилює наші ресурси.

Друга ідея, яку ми пропонуємо і вчителям, і психологам, і батьки теж цим можуть скористатися — це мати довірену особу. Людину, яку ви відчуваєте як підтримку. Людина, на яку можна спертися під час якоїсь складної ситуації. Це може бути подруга, в подружжі це може бути чоловік, чи дружина один для одного. Тобто має бути якась людина, яка завжди тебе підтримає. Якщо така людина є тільки в родинному колі, я б радила ще додатково пошукати за межами родинного кола іншу людину, щоб була ще більша сила підтримки. І ця людина має бути обізнана про ваші особливості, про ваші ресурси. Що саме вам швидко допомогає відновитися.

Третє. Колом підтримки є групи, в яких ви почуваєтеся добре. Це може бути сім’я, певні сімейні традиції, коли ми збираємося разом, вечеряємо разом, чи проводимо якісь свята. Попри такий непростий час, свята нам теж необхідні, тому що вони підтримують наші ресурси. Ще є групи за межами родинного кола. Це може бути колегіальне коло, професійне, чи друзі. Можливо, це ще і додаткові по інтересах. Хтось має хобі, наприклад, ходить на танці, чи на якесь малювання. Це теж надихає ресурсами.

Якщо дорослий має оці три компоненти підтримки своїх ресурсів, то вони здатні допомагати й дітям знаходити ці ресурси. Дуже важливо до дітей підходити з певним ресурсом, щоб з ними теж пограти, поспілкуватися, дати їм підтримку.

Як зрозуміти, що дитина, якщо це не гостра реакція, реагує на воєнні події та рефлексує їх?

Оксана Залеська: Часто дорослі дійсно свою увагу спрямовують на дітей, які реагують на стрес бурхливо. Діти проявляють яскраві реакції на стрес. Як-то крик, плач, гіперактивна реакція чи, наприклад, порушення сну. Це зазвичай привертає увагу, і батьки швидше реагують на таких дітей.

Але ми також бачимо ще одну дуже розповсюджену реакцію у дітей і дорослих — це реакція уникання. Коли, навпаки, дитина спокійна, слухняна, буде виконувати всі завдання в школі, але трохи її активність знизиться. Вона не буде привертати увагу вчителів, менше буде спілкуватися з однолітками. І часто саме таких дітей дорослі пропускають. Вони думають, що ця дитина добре справляється, вона не плаче, не має якихось явних порушень, тому з нею все добре. І зазвичай ці діти залишаються поза увагою.

Але саме ці реакції мають привертати нашу увагу.

Тому що саме у цих дітей надалі розвиваються складніші реакції посттравматичного стресового розладу. Саме тому, що вони не отримали допомоги своєчасно.   Діти, які поводяться активно, активно заявляють про свій неспокій і про потребу в допомозі, навпаки, мають більше шансів отримати допомогу дорослих, що усуває більш складні наслідки.

Як не сказати дитині зайвого про війну?

Анастасія Багаліка: Часто реакції можна зчитати, якщо уважно ставитись до запитання дитини про війну. І ці запитання можуть зненацька заскочити дорослу людину, яка починає вигадувати, як би не сказати дитині зайвого. По-перше, як не сказати зайвого, щоб не травмувати дитину додатково? По-друге, як бути з дитиною достатньо щирими у запитаннях на воєнну тематику?

Оксана Залеська: Це складне питання. Але я думаю, що в цьому питанні є дуже відчутне просування. Коли ми починали нашу програму у 2014 році, ми стикалися з тим, що взагалі ні вчителі, ні батьки не хотіли говорити та відповідати на питання про війну. Більше хотіли замовчувати, навіть відмовляли своїм дітям в участі в програмі. Тому що в програмі ми говоримо про складні почуття, говоримо про війну, говоримо про різні реакції. Тому що вважаємо, що слова допомагають опанувати складний досвід, допомагають скласти особисту власну історію проживання війни. І рухатися далі. Це для дітей важливо.

Зараз набагато менше таких реакцій серед дорослих, коли дорослі не хочуть говорити про війну, не відповідають дітям, але вони все одно залишаються. Головне таке пояснення від дорослих, що «дитина почне переживати», «буде плакати», «не треба їй нагадувати», «краще закрити це, не повертатися в цю тему» і так далі. Але такий підхід навпаки фіксує, запечатує травму і робить травматичні події досвідом, який не обробляється. Він залишається і починає впливати на розвиток дитини. І може призвести до розвитку травми в психічному просторі дитини.

Чому важливо говорити про війну? Це є певною профілактикою, для того, щоб травматичні події залишилися подіями, які ми прожили. А не стали травматичним досвідом, який нас руйнував. Для дитини це дуже важливо.

Діти та їхні рідні на війні

Анастасія Багаліка: Дуже часто діти переживають за рідну людину на війні. Як це може проявлятися і як поводитися дорослим?

Оксана Залеська: Діти можуть питати, програвати ці ситуації та свої хвилювання, грати у військові ігри, просити одяг військовий. Всі ці ігри є нормальними та важливими для дитини. Вони помічні в тому, щоб цей досвід проживати. Дитині потрібна доросла людина, яка буде ставитися до цього з розумінням і навіть може пограти, поспілкуватися про цю гру, розділити цей досвід і почуття, які виникають від цієї гри. Це важливий момент.

Також діти можуть робити якісь поробки, малювати малюнки, робити певні послання для тата, мами, чи комусь іншому, хто на фронті. Це важливо для підтримки контакту дитини з рідною людиною, яка зараз далеко. Через таку діяльність дитина інтуїтивно намагається цей контакт підтримувати.

Я раджу батькам, які на фронті, не зважаючи на те, що складно знаходити час, записувати повідомлення для дитини, читати книгу, наприклад. Щоб дитина могла прослухати, як читає тато чи мама казку, чи якусь історію. Це дає можливість підтримувати контакт.

«Наше суспільство ще не завжди вміє реагувати так, щоб не травмувати»

Оксана Залеська: Віримо в те, що ми досить сильні, щоб з цими реакціями впоратися та в те, що різні реакції не стануть травмувальними для нас.
На програмі «Безпечний простір» ми з дітьми обговорюємо, що у всіх людей можуть бути різні реакції, і ми можемо відповідати на ці реакції по-різному. Ми говоримо про те, що ми можемо говорити «я не згоден», наприклад, «мені не подобається такий хід подій», «я не хочу, щоб ти так зі мною спілкувався», «не хочу, щоб ти так діяв» і так далі.

Це культура, яка допомагає дати простір для різних реакцій, але водночас позначити певні кордони як «я не хочу».


Інформаційна кампанія «Слова допомагають» проводиться в межах проєкту «Безпечний простір: комплексна психосоціальна підтримка українських шкіл в умовах війни», який реалізовується ГО «Слова допомагають» та фахівцями Центру психічного здоровʼя Києво-Могилянської академії за підтримки Plan International. Проєкт фінансується Іспанським агентством міжнародного співробітництва та розвитку (AECID).

Приєднуйтеся до програми психосоціальної підтримки «Безпечний простір» для шкіл та дитячих садочків.



Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Володимир Стецик: Хлопці та дівчата, які зараз на фронті — знайте — вас чекають

Володимир Стецик: Хлопці та дівчата, які зараз на фронті — знайте — вас чекають

9 год тому
«У школах ЄС вчать, як бути геями»: що роспропаганда каже про ЛГБТК+

«У школах ЄС вчать, як бути геями»: що роспропаганда каже про ЛГБТК+

9 год тому
Як допомогти паліативним пацієнтам під час перебоїв з електрикою

Як допомогти паліативним пацієнтам під час перебоїв з електрикою

Тужанський: Орбан мислить як популіст — тактично, а не стратегічно

Тужанський: Орбан мислить як популіст — тактично, а не стратегічно