Свято авторської музики та декорацій: що можна побачити на фестивалі «Леся Квартиринка»

У чому унікальність «Квартиринки»?

Влад Бундаш: Коли ми говоримо про «Лесю Квартиринку», багато людей, які заходять до вас в Instagram або просто на сайт, бачать передусім напис «київський унікальний фестиваль авторської музики та декорацій». Звучить це дуже красиво. Але для вас особисто — що таке «Леся Квартиринка»?

Іванка Ліщук: Для мене це сродна праця, якою я займаюся вже чотири роки. Це спільнота, що утворилася навколо нашого бажання творити українське мистецтво. Спочатку це була маленька компанія друзів — ми зробили невеликий квартирник для своїх. А потім усе почало розростатися — завдяки, мабуть, нашому смаку, нашому баченню, нашій відкритості до світу і людей.

Тепер це вже проєкт, за який я відчуваю велику відповідальність. І водночас — розуміння, що його варто продовжувати, бо він реально впливає на українську культуру.

Влад Бундаш: Іро, а для тебе що означає «Леся Квартиринко»? Ти одна зі співзасновниць, і це спільнота, яку ви формували ще студентами.

Ірина Панчук: Пам’ятаю, на одній зі стратегічних сесій ми просто накидали асоціації з «Квартиринкою» — і з’явилося слово «халабуда». Воно мені досі дуже відгукується. Це як саморобний світ, у якому можна заховатися, зустріти друзів і створити щось абсолютно своє.

Таке трошки повернення в дитинство. Взагалі для мене це — місце зустрічей, свято дружби. Дуже багато про людей, про життя. Бо в повсякденні це почуття вже не так часто зʼявляється, а на кожній «Квартиринці» я відчуваю життя.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Леся Квартиринка (@lesyakva)

Влад Бундаш: Коли ми говоримо про Лесю Квартиринко, це 15-й фестиваль, який ви зараз організовуєте, і він відбудеться 3 травня в Києві, у студії Довженка. Але, як ви вже зазначили, витоки фестивалю починалися з гаража, а тепер це велика студія Довженка. Я знаю багато відгуків від людей, які регулярно відвідують ваш фестиваль, що вони хочуть ще більшого масштабу. Чи плануєте ви масштабуватися? Можливо, Палац спорту? Зараз це дуже популярно в Україні — збирати Палац спорту для різних подій. А “Квартиринка” буде в Палаці спорту?

Іванка Ліщук: Ну, я не думаю, що це взагалі якось поєднується, хіба що Палац спорту нас дуже запросить і скаже: «Будь ласка, Леся Квартиринко, зробіть це в «Палаці спорту».

Просто це працює як сніжна куля. Люди запрошують своїх друзів, самі залишаються, і тому масштаби збільшуються. І я цьому радію, тому що зростає кількість хороших людей під цим куполом Лесі Квартиринки.

І я буду рада продовжувати його масштабувати, щоб більше людей приходило слухати українські гурти.

Влад Бундаш: Іванко, повернуся до твого попереднього інтерв’ю за 2023 рік. На запитання: «З чим у тебе асоціюється саме Леся Квартиринка?» – ти відповіла, що це лимони, мильні бульбашки, яскраві пастельні кольори та желейні цукерки. Знаю, що ви даруєте лимони своїм виконавцям та виконавицям, які виступають на фестивалі. Чому саме лимони?

Іванка Ліщук: Мені подобається ця традиція. Насправді, я пам’ятаю першу Квартиринку, і за день до організації я подумала: «Ні, треба дарувати кожній виконавиці букети квітів». Але мій друг сказав: «Ні, це тупа ідея, дари їм лимони». Я така: «Окей, добре, зроблю так». І я пішла, купила 12 лимонів для 12 наших дівчат. І з того часу ця ідея просто працює.

Тобто Квартиринка — це така сукупність різних вкидів різних людей. Вони такі: «О, зробимо ось це». І я така: «Добре, це гарно спрацює». І от лимони — це була одна з таких ключових моментів, коли наш друг запропонував цю ідею, і ми подумали: «Добре, працює». Тому жодної бюрократії в нас немає.

Влад Бундаш: Ваша спільнота – творчі люди, у яких є багато думок та ідей. Як ви не сваритесь? Чи сваритесь все ж таки?

Іванка Ліщук: Чесно, я не пам’ятаю якихось грандіозних конфліктів. Для мене Квартиринка — це явище, яке насправді розгладжує конфлікти. Я не відчуваю, що це місце, де можуть виникнути суперечки. У нас пріоритет не в концентруванні на власному его, мені здається, навпаки, ми зосереджені на тому, щоб спільнота існувала, і ми один одного підтримували. Тому це не про власні амбіції.

Влад Бундаш: Іро, як часто твої ідеї, наприклад, не проходять через команду, якщо ти щось пропонуєш, а це не виходить? І чи ти стоїш на своєму, якщо хочеш так, як сказала?

Ірина Панчук: Та ну, як тут стоїш на своєму? Такого просто немає. У нас є певна місія, яку ми всі разом узгодили, обговорили.

Влад Бундаш: Яка це місія?

Іванка Ліщук: Творимо спільноту навколо творення української культури в атмосфері святковості.

Ірина Панчук: І ще в нас була «Квартиринка» прямо перед повномасштабним вторгненням, де над сценою було написано великими буквами «Гартуй світ любов’ю». Мені здається, що це частково є нашим гаслом. І всі це розуміють і поділяють, тому немає такого, щоб хтось хотів лише проявити себе зі своєю ідеєю. Тут більше про співпрацю, про розуміння іншого, про консенсус.

Влад Бундаш: Яка у вас велика команда зараз? Скільки людей працює над 15-тим фестивалем?

Іванка Ліщук: Думаю, можна нарахувати сотню людей, які працюють над “Квартиринкою”. І всі вони дуже органічно поєднані між собою, перетинаються маленькими ниточками і раді бачити один одного.

Хто виступатиме на «Квартиринці»?

Влад Бундаш: Переходимо до лайнапу. Це Курган, Renie Cares, Hudaki Village Band, Tik Tu, Figurat. Я помічаю, що з кожною «Квартиринкою» у вас змінюється напрямок артистів. Торік ви були в студії «Громадського радіо» — це був також квітень.

Тоді виступав гурт «Згарда» — з національною музикою, українським фольком. Чому цього року обрали саме такий лайнап? Як ви його ідентифікуєте?

Іванка Ліщук: Додам, що в лайнапі буде ще й виконавець Oi FUSK.

Щодо формування лайнапу — часто все відбувається досить стихійно і хаотично. Люди підкидають ідеї: хто би класно вписався, хто би зарядив атмосферу. Але завжди є так звані «якорі» — артисти, навколо яких ми будуємо подію.

Має бути яскравий хедлайнер — той, хто рухатиме енергію квартиринки і зробить її унікальною.
Цього разу таким «якорем» став Євген Курган. Ми дуже поважаємо його сольний проєкт і гурт «Курган і Agregat» і раді, що він буде з нами.

Іванка Ліщук: Ще один важливий «якір» — це гурт Tik Tu. Для мене їхнє повернення — величезна подія. Вони не виступали п’ять років, і спеціально для фестивалю знову зібралися. Це така особиста перемога і наша велика радість — бачити, як оживають улюблені гурти. І судячи з реакцій, слухачі теж шалено радіють.

Власне, ми вже можемо скласти окремий список гуртів, які відродилися саме завдяки Квартиринці.

Влад Бундаш: Ми сьогодні багато говоримо про те, як «Квартиринка» формує спільноту людей, об’єднаних українською музикою, творчістю і культурою.

Мені здається, після початку повномасштабного вторгнення багато хто заново відкрив для себе українську культуру — живопис, скульптуру, літературу. І, звісно, музику.

У моїй «бульбашці» я бачу, як стрімко зростає цікавість до українських виконавців. Але будьмо відвертими — досі є люди, які слухають російську музику.

Як популяризувати українську культуру серед молоді? Як ви це робите своїм фестивалем?

Іванка Ліщук: Так, справді, є багато гуртів, які заслуговують, щоб їх підсвічували.
Після початку повномасштабного вторгнення плейлисти багатьох людей очистилися від російської музики — мої також. Тепер уся увага зосереджена на українському. Ми навіть не думаємо, що російське може десь «прослизнути».

Наша головна ідея зараз — розвивати і поширювати українське. Ми також працюємо з підлітками у дитячих таборах, і бачу, що української музики стає у їхніх плейлистах дедалі більше.

Влад Бундаш: Іро, а у твоїй «бульбашці» вже немає людей, які слухають російську музику? Чи буває, що стикаєшся з таким? Як тоді реагуєш?

Ірина Панчук: Мені здається, зараз важливо сконцентруватися на тому, щоб більше працювати і більше створювати українського.

Потрібно заповнювати простір українським контентом, заміщати ним російський. Це справді має значення. Бо одна крута подія раз на кілька років — це добре, але постійний потік українського контенту має куди сильніший вплив.

Я взагалі намагаюся не концентруватися на тому, що хтось ще слухає російське. Мені здається, краще об’єднуватися не проти чогось, а за щось.

Я хочу підсвітити на те хороше, що ми маємо. Бо коли бачу масу репостів типу «ой, російська музика знову в чартах», я думаю: краще зробити пост про класного українського виконавця. Це набагато ефективніше.

Чому одяг на «Квартиринці» має значення?

Влад Бундаш: У вас цього року дрескод — «дежавю». Ось я, який планує йти на “Лесю Квартиринку” в травні, — у що мені вдягатися?

Іванка Ліщук: Нещодавно моя подруга Ліза сказала, що вже купила собі спідницю, яка за матеріалом така сама, як диван у її старій квартирі в Харкові. От, тому мені здається, що це такий хінт (підказка), щоб зрозуміти наш дрескод.

Але завжди це щось завуальоване.Нам подобається плутати слова, плутати людей, щоб ти прийшов і побачив весь цей народ у різних костюмах. І всі такі: «О, то це ти так зрозумів цю тему? О, а це ти так зрозумів!».

Тобто це ще така гра на випередження — подивитись, як люди це все інтерпретують.

У нас колись був дрескод: «вдягайтеся в червоне». Це теж виглядало красиво, але коли ти ставиш дрескод «дежавю», то всі люди такі: «Ні, я не буду брати квиток, це занадто складний дрескод». Або навпаки: «Так, я зроблю все, щоб виглядати якнайкраще».

Чи треба проводити «Квартиринку» під час війни?

Влад Бундаш: Ми говоримо про свято музики, свято декорацій. Але я думаю, що у багатьох слухачів і слухачок може виникати дисонанс: агов, ми у повномасштабній війні – яке свято музики, яке свята декорацій, які веселощі, коли проблеми на фронті величезні, коли ми бачимо, що відбувається за кордоном?

Чому важливо зараз проводити такі заходи?

Іванка Ліщук: Це точка відновлення. Чому ми святкуємо Великдень, чому ми святкуємо Різдво? Це певна традиція, колективна точка відновлення.

Для мене «Квартиринка» — це також вже традиція: збираються ті самі люди, це не щоразу нові люди, а ті самі. І ми просто зустрічаємось разом, і відбувається колективна реінкарнація.

А ще тому, що ми працюємо над українським мистецтвом і даємо сцену українській музиці. Це дуже важливо під час війни. І люди це відчувають, і люди навколо цього гуртуються.

Влад Бундаш: Але все одно досі ми можемо чути закиди, що культура не на часі під час повномасштабної війни. Чому ми маємо її фінансувати? Чому мають відбуватися ці концерти? Іро, ти чуєш такі закиди на свою адресу? Що ти відповідаєш, чому культура зараз важлива?

Ірина Панчук: Я особисто не чую на свою адресу таких закидів, бо мені здається, я доволі чітко комунікую про те, що зараз медійність — це один зі шляхів доносити до людей адекватні думки про те, що треба мислити критично, треба підтримувати армію, Сили оборони, пам’ятати про полеглих і полонених і готуватися брати участь у війні, як би це не звучало. Але це така реальність.

Я відчуваю, що за допомогою культури ти можеш бути тим рупором, який буде говорити про всі ці проблеми. Тому що коли це говорить якийсь дядько з телевізора, то, скоріше за все, якась 15-річна дівчинка не так сильно це сприйме, ніж якщо це скаже артистка, яку вона слухає і яку бачить як приклад.

Для мене це бути прикладом. І я обрала собі такий шлях: мені подобається збирати навколо себе людей спершу музикою, чимось хорошим, прикольним, що мені подобається робити. А вже потім ширити ці сенси, наративи.

Я колись думала: «Ой, Боже, от ми зробили фіт із Третьою штурмовою, Боже, я працюю на пропаганду.» Але потім я зрозуміла: якщо тут не буде української пропаганди, то тут буде російська пропаганда. І вона, як ми бачимо, набагато гірша, бо несе розруху, смерть і все найжахливіше.

Читайте також: У співпраці з 3-ю ОШБр ми донатимо пісні на підтримку ЗСУ — лідерка гурту Renie Cares

На «Квартиринці” планують зібрати 1 мільйон гривень для «Азову»

Влад Бундаш: Важливо саме такими культурними заходами збирати кошти на Збройні сили. Що ви, власне, і будете робити. Я знаю, що у вас амбітна ціль — мільйон гривень для «Азову». Розкажіть, на що саме збираєте і як плануєте це реалізувати, бо мільйон — це багато, враховуючи, як зараз важко закриваються збори.

Іванка Ліщук: Збір буде на реабілітацію та евакуацію військових «Азову». Масштабується Квартиринка — масштабується і наша ціль стосовно збору.

Зараз команда працює над різними варіантами залучення коштів: ми активно збираємо лоти для аукціону, додамо QR-код на кожен браслет із нашим збором. На кожній точці “Квартиринки” також буде ціль — сума, яку ця точка має зібрати.

Ми відкриваємо допоміжні баночки — вони стануть початком нашого збору. Частину хочемо закрити вже зараз, частину — пізніше. Усі організації, усі гурти, які доєднуються, підтримуватимуть нашу ціль. «Азов» також надасть подарунки.

До речі, дуже важлива інформація: за закриту банку в 5 000 грн ви отримуєте безкоштовний вхід на «Квартиринку», і за кожні наступні 5 000 грн також. Тобто, якщо ви закриєте банку на 20 000 грн, то прийдете ви і ще троє ваших друзів. Це така наша акція.

Влад Бундаш: І на сам кінець я хочу запитати: ось наша аудиторія слухає цю розмову чує багато емоцій, багато різної інформації. Але якщо підсумувати — чому важливо прийти на «Лесю Квартиринку»? Чим цей фестиваль відрізняється від інших музичних подій?

Ірина Панчук: Щоб відчути, що добро існує і що воно перемагає зло.

Іванка Ліщук: Я дуже часто чую від людей фразу: «Ой, я багато про вас чув, але ніяк не міг дійти.» Чесно, це настільки поширена фраза, що вже можна зібрати батальйон людей, які її повторюють. Тому, якщо вам це відгукується, якщо ви щось чули про Квартиринку — прийдіть. Це знак для вас. Якщо вірите в знаки — ось він.

Також можете послухати розмову в аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]