Пол Фейерабенд: критика з позиції марення божевільних

«Наш перший крок у критиці звичайних людських понять і реакцій полягає в тому, щоб винайти нову понятійну систему, або ж перенести таку систему з того, що поза наукою, з релігії, міфології, з ідей некомпетентних людей або з марення божевільних». Це був уривок з книжки американського філософа Пола Фейерабенда «Проти метода», яку він видав у 1993 році.

Але як же можна критикувати ідеї з позиції марення божевільних, як нам пропонує філософ?

Фейерабенд послідовно заперечує наукове пізнання,вважаючи його справжньою семантичною диктатурою. «Якщо батьки шестирічної дитини можуть вирішувати, виховувати її згідно укладів протестантизму або юдаїзму, або ж взагалі не давати йому релігійного виховання, — пише Фейерабенд, — то у випадку з науками вони не мають тієї ж свободи. Існує абсолютна необхідність вивчати фізику, астрономію, історію. У нас немає права замінити їх магією, астрологією або вивченням легенд.

Так само ніхто не задовольняється просто історичним поданням фактів і принципів фізики (астрономії, історії і т.д.). Чи не кажуть: деякі люди вважають, що Земля обертається навколо Сонця, тоді як інші розглядають Землю в якості порожнистої сфери, яка містить в собі Сонце, планети і нерухомі зірки. Кажуть: Земля обертається навколо Сонця, а все інше — просто абсурд».

Варто всіляко підтримувати плюралізм та різноманітність у всьому. Школа має давати різні погляди на факти та події у підручниках, але, здається, що Фейерабенд просто знущається з нас. Або ж прагне дешевої популярності. Він же просто спеціально плутає факти з ідеями!

Друга мішень Фейерабенда — раціоналізм. Його він просто зневажає. «Раціоналізм не має точного змісту, а розум не піднімається над принципами тієї партії, яка виступає від його імені, — пише філософ, — Усе спрямовано в сторону загальної одноманітності. Час звільнитися від Розуму і сказати йому «прощай». Розум має великий успіх серед філософів, яких живлять відраза до складності, і серед політиків, які прагнуть до світового панування. Для інших, тобто практично для нас усіх, він є нещастям. Прийшов час з ним розпрощатися». Все це звучить дуже гарно та радикально, нагадує щось революційне.

Але як саме Фейерабенд пропонує розпрощатися із розумом? Що для цього треба зробити?

Фейерабенд вважає, що люди, які володіють певними знаннями, не мають ними пишатися, бо ця перевага — дуже відносна.

Як приклад, він наводить таку історію. Лікар запропонував пацієнту із Центральної Африки пройти рентгенівське обстеження, щоб точно встановити причину захворювання. Пацієнт попросив його використовувати щось інше, бо «ніхто не має права втручатися всередину мого тіла».

Тут бажання лікаря дізнатися і на основі цього — запропонувати найбільш ефективний спосіб лікування стикається з бажанням паціента зберегти недоторканість свого тіла. Дискусія про цінності означає аналіз і вирішення подібних конфліктів. Чи є бажання цього пацієнта розумним? Воно розумно для того співтовариства, яке цінує недоторканність тіла і очікує, що лікар буде працювати в рамках, які визначає ця цінність.

Але ж співтовариство, яке передусім цінує недоторканість тіла, не дуже розумне само по собі. В Росії є рух, який заперечує існування вірусу імунодефіциту людини. Прекрасний рух!

Можна ще заперечити існування тяжіння і вистрибнути з вікна дев’ятого поверху. А от чи треба?

Фейерабенд настільки зневажає розум, що навіть відмовляє йому у ролі чинника, що спричинив прогрес суспільства від дикунства до лібералізму. «Ті свободи, якими ми володіємо і яких все ще позбавлені мільйони людей, лише в рідкісних випадках були досягнуті розумним шляхом, — пише він, — Вони стали результатом зіткнень і компромісів, структуру яких неможливо охопити якимись загальними принципами, які покривають всі випадки — від Клісфена до Мандели».

І до Петра Порошенка, хочеться одразу додати.

І дійсно — ну хіба наш Євромайдан переміг в результаті дій розумних людей? Нічого подібного, сказав би Фейерабенд: перемогу забезпечив сам Віктор Янукович, який злякався та втік до Росії. І навіть не Віктор Янукович, а просто так воно якось все само перемоглося випадково.

Відповіді на ці та інші питання — у черговому випуску подкаста «Філософський Барабан» із завідувачем кафедри теоретичної та практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктором філософії, професором Людмилою Шашковою.