Порнолатрична боротьба Жоржа Батая

«Симона поставила тарілку на лавочку, встала переді мною і, пильно дивлячись мені в очі, сіла прямо в молоко. Якийсь час я залишався нерухомий, потім кров зашуміла у мене в голові, і я затремтів, а вона дивилася, як мій член піднімається під штанами. Я влігся біля її ніг. Вона не ворушилася; вперше в житті я бачив її «рожево-чорну плоть», яка купалася в білосніжному молоці».

Це був початок роману французького філософа Жоржа Батая «Історія ока», надрукованого у 1928 році тиражем 134 екзмепляри. В Росії видання цього твору було здійснено в рамках програми «Пушкін» за підтримки Міністерства іноземних справ Франції. На перший погляд, це порнографія. Чому ж цей твір вважається філософським, і до чого тут око?

Говорячи про Батая, обов’язково треба пригадати його соціологічний та філософський журнал «Ацефал», який виходив у 1936-1939 роках. Окрім журналу він заснував також і таємне товариство «Ацефал», члени якого таємно зустрічалися в лісі біля таємно ураженого таємною блискавкою таємного дуба. Вони поклялися ніколи не потискати руки антисемітам, таємно відзначати дату страти Людовика XVI і проводити таємні медитації на тексти Ніцше, Фрейда і де Сада.

У 1947 році вийшов маніфест Жана-Поля Сартра «Що таке література?». Там філософ стверджував: художня критика має право на існування, тільки якщо в ній чітко визначена політична позиція автора. У своїй книжці «Література і зло» Батай заперечує цю позицію.

Чи актуальна ця боротьба сьогодні? Чи має літературний критик обов’язково зазначати свою політичну позицію? І що врешті-решт означає батаєвський термін «порнолатричний»? Про це та багато іншого слухайте у черговому подкасті «Філософський барабан» із Вано Крюгером.

Програма «Філософський барабан» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».