Олексій Новіков — маріупольський студент-політолог, потрапив у полон під час оборони Маріуполя. 26 січня 2022 року йому виповнилося 18 років, через місяць він вступив до тероборони. У квітні, захищаючи рідне місто, потрапив у полон російських окупантів.
Детальніше про історію Олексія ми поговорили з його мамою — Ольгою Новіковою.
Ольга Новікова: Олексій знав про Тероборону ще до повномасштабного вторгнення. І оскільки ні в школі, ні в університеті не було військового вишколу, він дуже хотів навчатися військової справи хоча б у ТрО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олексій шукав можливості туди потрапити. Згодом у Facebook ми знайшли контакти Донецької обласної тероборони й там нам пояснили, як долучитися. 25 уранці він пішов, я його благословила, допомогла йому зібрати речі.
Він поїхав. Тоді підрозділ тероборони був на лівому березі, недалеко від будівельного коледжу.
Згодом Олексій повідомив, що вже прийняв присягу, отримав посвідчення та зброю. Я запитала: «Яка може бути зброя, як ти ще нічого не вмієш?». На що він відповів: «Сказали — будеш навчатися в бою». Хлопці тоді почали жити у казармах. Дзвонив Олексій не часто, тому що їм не дозволяли користуватися телефонами. Відтоді ми не бачилися.
Ольга Новікова: 2 березня з Олексієм зник зв’язок. Коли я бачила хлопців з ТрО, я у всіх питала, чи не бачили вони мого Олексія. Але хлопці відповідали, що Тероборона розкидана по всьому місту маленькими групами й ніхто не знав один одного.
15 березня Маріуполь відкрили й росіяни дозволили виїжджати. Це була дуже небезпечна подорож, але це був шанс. Я тоді ніяк не могла наважитися виїхати, тому що все чекала — раптом він прийде додому. Проте мене переконали люди, з якими я працювала, що я і себе не врятую, і йому не допоможу. Треба виїжджати. Тому мені довелося ухвалити це рішення, бо зі мною була невістка, бабуся, і я мусила допомогти їм врятуватися. Так ми виїхали.
Читайте також: «Я запитав у окупанта, що б він робив, якби забрали його сім’ю, землю і свободу. Він промовчав» — староста Хрещенівки
Ольга Новікова: 12 чи 13 квітня він написав мені у соцмережах, що може запропонувати авто для того, щоб я виїхала. Я відповіла, що ми вже виїхали. Він зателефонував через спеціальні соцмережі, говорив, що вже дуже важко — ховатися вже майже ніде, будинки всі розбиті, росіяни їх постійно вираховують. Вони всі чекали, що прийде допомога і їх врятують. Я чула, як хлопці говорили, що готуються до деокупації. У них була надія. Це був останній раз, коли ми спілкувалися. Згодом, днів через десять, мені зателефонували з його Facebook-акаунту. Я зраділа, думала, що це він, але якийсь чоловік російською мовою запитав, чи я знаю Олексія Новікова. Я відповіла ствердно, а він мені сказав, що Олексій у них. Я не повірила і відключилася. Проте мені надіслали відео його допиту, де мій син каже: «Сьогодні 23 квітня і я — солдат ТрО Маріуполя». Все. Тоді мені все стало зрозуміло.
Ольга Новікова: Ці люди зі мною знову зв’язувалися. Запитували — що я можу запропонувати їм, чим змотивувати їх, аби вони не вбили Олексія. Я відповіла, що не розумію, чим можу їх змотивувати, у мене нічого немає. Вони сказали суму, яку потрібно до ранку зібрати, щоб їм перерахувати. Спочатку це була сума у 5000 євро.
Читайте також: З депортації повернули юнака, якого російські окупанти вивезли із Маріуполя
Ольга Новікова: В Україні відкрито кримінальну справу. Триває розслідування. Поки що немає якоїсь чіткої інформації, тим більше, що справу передавали з одного району в інший, з однієї області — в іншу.
Після того, як відкрили справу, я почала шукати шляхи виходу з ситуації. Знайшла контакти військової частини, почала звертатися до журналістів, які мають своїх представників у Росії. Вони також намагалися знайти інформацію, але сказали, що на той час щодо військовополонених було дуже багато списків. Вони всі були несистематизовані і знайти нікого не можливо.
Читайте також: Можливо, якщо розповісти правду про те, як хлопців ламають у полоні, це вплине на їхнє звільнення — колишній військовополонений
Згодом я знайшла правозахисників в Україні та Росії, які займалися такими справами. І ми почали писати листи всюди, куди тільки можливо — до Слідчого комітету РФ, до різних органів «ДНР», до Міноборони. Спочатку мені весь час писали, що «такого у них немає». Але ми писали нові запити знову і знову. Зрештою я отримала підтвердження, що Олексій перебуває у них. Не вказали місцеперебування, тільки сам факт. Але повідомили, що передали інформацію до Міжнародного Комітету Червоного Хреста. І вже російський МКЧХ відкриває картку військовополоненого і потім надає інформацію у ті служби пошуку, куди я зверталася. А зверталася я всюди — і до представництва МКЧХ у Женеві, Німеччині та Україні. Відповідно, невдовзі мені повідомили із Червоного Хреста, що Олексія підтвердили у полоні. Ці підтвердження надійшли у лютому 2023-го року. Тому в усіх структурах, зокрема, у військовій частині, він нібито у полоні з лютого 2023-го року. До цієї дати він є як безвісти зниклий. Правда, мені сказали, що це не дуже важливо, бо коли хлопці повернуться, ці всі дати підкорегуються.
Ольга Новікова: Я дуже багато цікавилася цим питанням, зверталася до різних структур і зрозуміла, що списки на обмін — це лише враження. Є реєстр військовослужбовців, захисників, які зникли під час військових дій. Цей реєстр нараховує багато людей, які не підтверджені Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Є ті, які підтверджені, але це мала частка, бо це дуже складна процедура. Я пройшла багато інстанцій і довгий шлях, аби зараз мати підтвердження полону. Якби я цього не робила, то ніхто б нікого не підтвердив.
Ольга Новікова: Тому немає як такого списку на обмін, є реєстр. Я знаю, що інколи на обмін потрапляють хлопці, які не були підтверджені МКЧХ. Я весь час хотіла зрозуміти цей алгоритм — як люди потрапляють на обмін. Мені роз’яснили, що чергову можливість на обмін надає Росія, і потім вони вже починають торгуватися: кого на кого міняти. Це закрита процедура, росіяни вже ставлять умови щодо того, кого вони хочуть виміняти. Але початок цієї історії починається в Росії — вони пропонують список тих, кого вони хочуть обміняти. Як то кажуть — лотерея.
Я подумала, що Богу видніше, як і коли його звільнити. Тому я з цього приводу дуже не переживаю. Звичайно, мені болить, звичайно, я іноді плачу. Але я точно знаю, що він живий. Хлопці, які виходили, розповідали, як там він. Я знаю, що він книги читає, тримається і навіть підбадьорює інших. Хлопчик, хоч і маленький, але зі стрижнем.
Нагадаємо, у травні 2022 року Маріуполь опинився у блокаді російських військ і був фактично знищений. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії.
Тодішня омбудсменка Людмила Денісова повідомила, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.
1 травня 2022 року за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку.
Варто зазначити, що в України є проблеми з обмінним фондом, у нас недостатньо російських військовополонених для обміну на українських. Про це заявив уповноважений із прав людини Верховної Ради Дмитро Лубінець в інтервʼю «Радіо Свобода».
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі