Ілюстративне фото: УНІАН
Микола Щербина — житель Херсонської області, цивільний у незаконному ув’язненні росіян. На момент деокупації правобережжя опинився на лівому березі Дніпра і не встиг повернутися додому, коли лінія фронту посунулася. 14 листопада 2022 його викрали окупанти.
Валентина Щербина: На той момент, коли Миколу викрали, він був студентом. На момент викрадення йому був 21 рік.
Коли до нас прийшла окупація, син був зі мною і моїм чоловіком, який учасник АТО. Тому ми його ховали. Окупантів було дуже багато. Вони приїжджали до нас додому, зазвичай вранці, о 5 чи 7, колий люди ще сплять. Перевіряли документи сина, телефон. Роздягали його та розглядали татуювання.
Я дуже хвилювалася за сина. Оскільки тут окупантів було багато, а на лівому березі вони майже не ходили, ми вирішили, щоб син виїхав туди. Він поїхав у жовтні, а в листопаді нас уже звільнили.
Ми з сином завжди були на зв’язку. Він знав, як я хвилювалася. Але коли я зателефонувала йому 14 листопада, він був не в мережі.
Потім мій рідний брат передав зі слів сусідів, що прийшли російські окупанти й з мішком на голові забрали Миколу в невідомому напрямку.
Читайте також: Росіяни сказали: «Нам нужен твой дом» — історія викраденого з Ірпеня Сергія Дорохова
Валентина Щербина: Спочатку в російській міліції нам казали, що це фільтрація, і через 10 днів відпустять. Потім сказали, що відпустять через 15 днів. Потім — через 30 днів.
Щодо нашої сторони, я написала заяву до поліції, зателефонувала в Національне інформаційне бюро, звернулася до проекту «Знайти своїх». Там мені надали дорожню карту, куди звертатися і що робити.
Уже потім мені прийшла відповідь від «МВД по Херсонской области», що співробітниками контррозвідки, позивний Рапіра, був затриманий Щербіна Микола Анатолійович, який нібито був учасником передачі координат розміщення російських військ. Згідно з рапортом співробітника контррозвідки, Микола був доставлений у СІЗО в місті Сімферополь.
Валентина Щербина: Я думала, що Микола знаходиться в СІЗО №2 Сімферополя. Але люди, які звідти виходили, мого сина там не бачили.
Потім я звернулася до власника приватного телеґрам-каналу, Антона Шевцова, щоб він допоміг мені розшукати мого сина. 1 вересня 2023 року він підтвердив, що знає, де він знаходиться. І написав мені, що Микола перебуває м. Камишин Волгоградської області, СІЗО-2. Але офіційного підтвердження цьому немає.
Моїй мамі з окупованої території казали, що навесні 2023 року в Миколи повинен бути суд. Пізніше сказали, що його відмінили. І десь у грудні 2023 року мамі надійшла інформація, що якийсь Олександр з поліції Новотроїцького збирає інформацію щодо мого сина. Мама намагалася з ним зв’язатися. Він відповів, що чекайте, з вами зв’яжуться військові. З грудня вона чекає, але ніхто на зв’язок не виходить.
Ми двічі писали на «Зонателеком». Через НІБ, а потім Червоний Хрест, я передавала вже більше 20 листів. Але ніякої відповіді немає.
Читайте також: «Нам потрібно отримати доступ до ув’язнених та дати людям ясність» — CEO Amnesty International Ukraine
Валентина Щербина: Я слідкую за всіма обмінами. Дуже сильно хвилююся. Спілкуюся зі звільненими, якщо є така можливість. Але, на жаль, ніхто мого сина не бачив.
Російська влада, їхні ФСБ, вони навіть не розмовляють і не пускають всередину. Коли моя мама писала заяву, то робила це на порозі. Єдине що, їй сказали: «Вашого внука вивезли в Крим, і назад він сюди не повернеться».
Я звернулася до нашого Уповноваженого, щоб написати запит до Москалькової, ще у 2023 році. Ніякої відповіді не маю.
У мене є відповіді з Координаційного штабу про те, що мій син підтверджений країною агресора через Червоний Хрест. Також він підтверджений через Міністерство з питань реінтеграції. Також я маю витяг, що Микола вважається як безвісти зниклий з особливих обставин. Я всюди звертаюся.
14 травня я була у представниці Червоного Хреста. Мені не сказали, бачили чи не бачили Миколу. Відповіли, що він є в російських списках.
Дуже вдячна організації «Цивільні в полоні». Ці люди роблять дуже багато. Якби не вони, то про цивільних полонених ніхто би, мабуть, і не згадував.
Я вважаю, що алгоритм повернення цивільних полонених повинен бути зроблений давно. Але нічого довго не робилося. Куди звертатися, куди стукати — я не знаю.
Читайте також: Трудові права незаконно ув’язнених цивільних — розповідає юристка
завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту