Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили із документором, координатором комунікаційного департаменту Truth Hounds і учасником місії на Херсонщину Романом Ковалем.
Truth Hounds — це правозахисна організація, команда досвідчених спеціалістів з прав людини, яка документує воєнні злочини і злочини проти людства з 2014 року. Вони борються проти безкарності осіб, які вчинили міжнародні злочини, та проти серйозних порушень прав людини.
Роман Коваль: Ми не їхали на території, які були деокуповані щойно в листопаді. Натомість ми їхали на ті території, які були деокуповані від 4 вересня до 4 жовтня. Зокрема, ми працювали по відрізку від Високопілля до Великої Олександрівки.
Наша організація по південних регіонах почала працювати з травня, зокрема по основних хабах, куди переміщувалися люди, евакуйовані з окупації. Люди з Херсонщини найчастіше виїжджали у Кривий Ріг. Ми працювали з людьми, опитували їх, документували, і так трапилося, що ми назбирали великий масив інформації, яка стосується Високопільської громади, Кочубеївської громади, Великої Олександрівки, Малої Олександрівки. Тобто для нас ці місця представляли значний інтерес, оскільки ми маємо вже доволі суттєвий пул свідчень, які наповнені, зокрема, ідентифікуючою інформацією про окупантів, які перебували на тих територіях. І для того, щоб зібрати той пазл, повністю ідентифікувати ті підрозділи, які там стояли, ймовірних виконавців злочинів, нам потрібно було їхати саме сюди.
Читайте також: У Херсоні окупанти вкрали весь медичний транспорт — співзасновниця благодійної організації Ua First Aid
Роман Коваль: Типи воєнних злочинів, які ми зібрали, майже нічим не відрізняються від тих, які ми документували на Харківщині, на Київщині, на Сумщині, Чернігівщині. Ми зосереджувалися на обстрілах і задокументували кілька випадків полону цивільних. Ми знайшли місце, де розміщувалася доволі велика і жорстока катівня — у Великій Олександрівці, куди звозили людей з усіх навколишніх сіл. Там їх катували струмом.
Крім цього, нам стали відомі випадки вбивств цивільного населення, розстрілів.
Роман Коваль: У цих населених пунктах доволі часто відбувалися ротації. Ми точно знаємо, що там стояли підрозділи різних регіонів, і зараз ми перебуваємо на шляху до остаточної їх ідентифікації. Попередньо можна сказати, що це підрозділи Республіки Чечня, Дагестану, також спецпідрозділи ФСБ, які розміщувалися у Великій Олександрівці. Вони забирали місцевих у полон і катували їх там. Також були підрозділи з Республіки Бурятія, а поліцейські функції виконували підрозділи з «ДНР».
Роман Коваль: Я згадував вже про катівню у Великій Олександрівці. Вона була розташована у будинку місцевого мешканця поруч з 1-ю школою, де розміщувалися російські військові. У підвалі і у кімнаті цього будинку облаштували катівню. Нам відомо, що влітку у підвалі і в середині цього будинку утримувалося близько 58 цивільних, майже всі з яких пройшли катування струмом. Окупанти чіпляли електроди людям на пальці, обмотували ними руки і били струмом. Ми знаємо позивні двох військових, про яких особливо часто розповідали місцеві мешканці. У старшого з цих військових був позивний «Сєрий». Його не цікавили відповіді людей – на половині відповіді на допиті ти отримуєш розряд електричним струмом.
Також цей «Сєрий» вигадував, як він вважав, доволі незвичайні і креативні ідеї з приводу того, як катувати людей. Зокрема, одному з наших свідків він запропонував відпустити його додому після того, як він заварить російським військовим каву. А для того, щоб заварити їм каву, треба було під’єднати розірваний електропровід, замкнути його своїми руками, і після трьох таких спроб наш свідок ледь не втрачав свідомість, паморочилася голова, ламало це тіло, настільки це було боляче. Тобто нагріти воду було неможливо, щоб зробити каву. Це яскравий приклад насолоди, яку отримували окупанти від тих тортур.
Читайте також: Били струмом, молотком для м’яса, влаштовували «розстріл» — журналіст про катування на окупованій Херсонщині
Якщо говорити про обстріли, нам відомо кілька випадків неймовірних мінометних обстрілів. Наприклад, окуповане селище Старосілля, розташоване на березі Інгульця, росіяни обстрілювали з мінометів. Нам відомо про кейс, коли міна впала поруч з місцевим храмом. І це трапилося наступного дня після того, як прийшли до місцевого священика російські військовослужбовці з вимогою агітувати серед населення тему «референдуму» — що треба приходити, «голосувати» і треба підтримувати росіян. Священик відмовився і наступного дня поруч з територією церкви прилетіла міна, яка побила частину сусіднього будинку, вибила скло у церкві. Місцеві мешканці мають стійке переконання того, що обстріли по селу мали залякати їх і схилити до співпраці.
Мешканці настільки не сприймали окупаційні війська, що просили священика домовитися з комендантом населеного пункту про те, щоб російські військовослужбовці не приходили молитися у церкву, куди ходять жителі села. Домовитися вдалося. Але стосовно набожності тих окупантів ми чули промовисті і цікаві історії. Наприклад, місцевий священик запитав у одного російського військового про те, чи нормально їм те, що вони вкрали з церкви одяг? На що комендант селища відповів, що навіть патріарх Кирило не вірить у Бога і діставши із внутрішньої кишені фотографію Путіна, сказав: «Ось мій Бог».
Ми знайшли щоденник жінки, яка кожного дня записувала те, що відбувається в окупації у її населеному пункті — куди прилетіло, хто загинув, кого вбили. Цей щоденник переривається, тому що ця жінка сама стала жертвою мінометного обстрілу і загинула. Але кілька місяців окупації вона задокументувала, і цей щоденник дає нам відповіді на багато запитань — там є позивні, чіткі дати тих чи інших подій тощо.
Читайте також: «Ми знайдемо їх всюди»: рух опору «Жовта стрічка» знає все про окупантів у Скадовську і Генічеську
Роман Коваль: Ті населені пункти, в яких ми працювали на північній Херсонщині, дуже спорожніли під час окупації. Люди намагалися виїжджати через обстріли, через умови життя, які були на грані з нестерпністю. Враження від Херсонщині будуть спільними із враженнями з Харківщини у вимірі того, наскільки незрозуміло виглядає те, що за всі ці довгі місяці окупації російські військові не зробили нічого для того, аби людям жилося простіше — не налагоджували ні водопостачання, ні електропостачання, не намагалися покращити інфраструктурну ситуацію. Якщо на Київщині, яка була окупована місяць, можна це пояснити браком часу для того, щоб це зробити, то як пояснити це на Херсонщині чи на Харківщині, мені незрозуміло.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS