Ігор Котелянець: Протягом цих п’яти років полону мінімум три рази вас вносили в обмінні списки. Я пам’ятаю 2017 рік, коли я їхав у Бориспіль зустрічати звільнених хлопців, і був упевнений, що ви там будете, буде Глондар та інші військовослужбовці. Проте вас там не було, тому що вас чомусь викреслила та сторона. Чому?
Богдан Пантюшенко: Насправді, мене і хлопців вносили в обмінні списки не три рази, а, мабуть, разів п’ятнадцять. Починаючи з 2015 року, обміни були меншими, але частішими. Списки були розбиті наступним чином: був перший список і другий список, і домовлялися так, що спочатку міняємо перший список, якщо все добре проходить, то за день-два міняємо другий. Перший список міняли, другий відтверміновували і потім не міняли. Потім через деякий час знову з’являлося два списки. От ми з хлопцями якось потрапляли весь час у другий список. Спочатку обміни проводили і СБУ, і волонтери, і ще якісь цивільні особи. Хтось міг домовитися за одну-дві людини. Були навіть випадки, коли приватна особа знаходить в Харкові якогось сепаратиста чи двох і домовляється про обмін. Потім всі наші прізвища винесли на Мінськ і обміни припинилися.
Ігор Котелянець: Тобто раніше це було тишком-нишком і люди якось домовлялися, а коли винесли ці прізвища на Мінськ, це вийшло у політичну площину?
Богдан Пантюшенко: Так, полонених почали прив’язувати до різних економічних та політичних питань.
Основні тези розмови можна прочитати за посиланням.
Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США