Більшість протоколів з невиконання батьківських обов’язків складається на мати — суддя

Гостя студії – суддя Віра Левко.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про гендерну чутливість судді, то багато хто говорить, що тут не має бути проблем: суддя просто править правосуддя, має рівно ставитися до будь-кого, хто є в процесі. Отже, чому для суддівства важливо підкреслювати гендерну чутливість?

Віра Левко: Тут потрібно розуміти, з чого починається правосуддя. Кримінальне правосуддя починається з завдань кримінального провадження, це стаття 2 КПК України, і саме завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Якщо ми далі підемо по статтях, то 8 стаття – верховенство права, відповідно до якого і людина, і її права та свободи визнаються найвищими цінностями, рівність перед законом і судом. І стаття 11 – це повага до людської гідності, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

Тобто це те, з чого починається правосуддя, на мою думку, це все про права людини. І від суддів чекають дотримання цих прав, навіть якщо люди не зовсім розуміють, за чим вони приходять в суд і що має їм сказати суддя. Довіра до системи правосуддя, довіра до системи суддів починається з того, чи забезпечуємо ми принцип рівності перед законом і судом, що в нас не може бути привілеїв чи обмежень процесуальних прав за будь-якими ознаками: статі, раси, кольору шкіри, релігійних чи інших вподобань.

Зокрема, я зі своєї практики бачу, що люди приходять в суд не тільки отримати справедливе рішення, дуже часто люди приходять отримати пораду від судді, особливо, коли ми говоримо про адмін правопорушення. Часто це стосується справ про домашнє насильство: чи потерпілий, чи кривдник дуже часто запитують суддю, а що ж мені робити далі, як з цим всім жити? І ось тут, в залежності від наших стереотипів, ми даємо ту чи іншу пораду. І тут основне не схибити, а допомогти людині.

Лариса Денисенко: Аналізуючи заголовки статей в ЗМІ, постає картина, що чоловік – це переважно злочинець, а жінка – переважно жертва. Або є звинувачувальний ухил стосовно того, як могла так вчинити мати – чому вона не доглядає за дитиною, і дитина перебуває в стані небезпеки, і дуже часто в таких дописах не згадується про відповідальність тата. На вас, як на судді, відображається оце стереотипне бачення?

Віра Левко: Якщо проаналізувати судову практику, наприклад, в справах про адмін правопорушення по статті невиконання батьківських обов’язків, завжди протокол складається на маму, в 90% випадках. Чи дитина вживала алкогольні напої в публічних місцях, чи палила, чи вчинила якісь інші дії, то адмін протокол завжди складається на маму. Батько в нас кудись випадає. При розлученні також діти частіше залишаються з жінкою, це як ніби усталена практика. Жінка має добиватися виплати аліментів, розподілу майна, щоб не опинитися на вулиці. І ось цей фокус відповідальності за дітей в нас чомусь більше спрямовується на маму.

Лариса Денисенко: Такі протоколи оформлюють на матір, навіть коли діти перебувають у класичній родині, де тато і мама присутні?

Віра Левко: Так, звичайно. Хоча ми маємо іншу проблему, з якою я недавно зіткнулася, це справа по психологічному насильству щодо жінки. Так от чоловік першим викликав поліцію, але поліція не приїхала, вона приїхала тільки тоді, коли її викликала жінка. І поліцейські цьому чоловікові сказали таку фразу: «В нас таке законодавство, що все одно вона буде права». І, вислухавши позицію обох сторін, в мене виникли питання, чи дійсно там були факти психологічного насильства.

Лариса Денисенко: Наскільки коректно з боку поліції говорити людині, котра звертається по допомогу, що все одно буде права ваша дружина?

Віра Левко: Звичайно, така оцінка неправомірна, і це не те що гендерно-нечутливо, це дискримінаційно, адже завдання поліції приїхати і з’ясувати, що відбулося. Також я чула, коли поліція дає поради жінці, щоб вона не писала заяву проти свого чоловіка, мовляв, все одно помиритеся. Але я все одно оптимістка в цих питаннях, я вважаю, що це просто відсутність належного навчання і якоїсь просвітницької діяльності, зокрема, і суддів. Я була на стажуванні в Канаді по криміналізації домашнього насильства, і в них теж одразу після прийняття криміналізації певний період було затишшя, а через декілька років почався сплеск заяв в поліцію. Це не означає, що збільшилася кількість домашнього насильства, це означає, що потерпілі побачили реальний дієвий механізм захисту своїх прав, і вони почали звертатися. Вони почали довіряти поліції, прокуратурі, судам, тобто вони знають, що є люди, які можуть захистити їхні порушені права. Я вважаю, що нам до цього потрібно прагнути, зокрема, і проводити спільні навчання для всіх представників юридичної професії саме щодо цих дискримінаційних таких моментів.

Лариса Денисенко: Наскільки важлива, на ваш погляд, гендерно-чутлива комунікація під час, до або після процесу? Адже часто чуєш, що суддя говорить мовою закону і мовою процесу. То наскільки важливо бути гендерно-чутливим в мовному аспекті?

Віра Левко: Так, ми на засіданні слідкуємо за кримінальним провадженням, є певний процес, але коли в тебе в засіданні звичайна людина без юридичної освіти, вона не потребує і не хоче захисника, тому, спілкуючись з нею юридичною термінологією, ти розумієш, що ця людина абсолютно нічого не розуміє і боїться. Тому я вважаю, що суддя має право говорити простою мовою, вона повинна роз’яснити людині, щоб людина зрозуміла мотивування і строки оскарження, і зрозуміла, що ж вона отримала, звернувшись до суду.

Лариса Денисенко: Ще є питання стосовно стереотипів, які скеровані на жінок-суддів. Адже якщо когось попросити уявити суддю, переважна більшість досі стереотипно уявляє чоловіка. Хоча, якщо дивимся на кіно чи літературу, ми бачимо, що дуже багато героїнь-суддів – жінки, і це мало б формувати оце гендерно-чутливе ставлення представників і представниць процесії. То які стереотипи існують щодо жінок-суддів?

Віра Левко: Я особисто стикалася з наступними тезами: «Ви – молода, ви нічого не розумієте», «Ви молода, значить обов’язково за вами стоїть чоловік чи коханець, який вас сюди поставив», «Я думав, що це просто якась дівчинка міряє мантію». І ти мусиш доказувати свій професіоналізм, що тебе сюди ніхто не посадив, а ти дійсно суддя. Також казали, що «не тільки красива, а ще й розумна», тобто в нас є такий стереотип, що краса має перекривати всі інші моменту, і красивій жінці не обов’язково бути розумною. Також на різних заходах я стикалася із запитаннями, на кшталт – а як тебе відпустив чоловік? Тобто є цей стереотип, що якщо ти жінка, то ти маєш в когось обов’язково відпрошуватися. Також є жарти, які стосуються тільки жінок-суддів – чи одягають щось жінки під мантію. Чомусь я ніколи не чула це в сторону чоловіків-суддів.

Лариса Денисенко: А чи не застосовували стосовно вас стереотип, що жінки можуть займатися тільки цивільними справами, а от кримінальне правосуддя – це виключно чоловіча сфера?

Віра Левко: Чомусь вважається, що жінки більш м’якші, вони можуть призначати м’якше покарання, в них легше викликати жалість тощо. І до появи атворозподілу справ, було таке (чула від колег), що справи про зґвалтування голова суду завжди давав на розгляд чоловікам. Або справи, які стосувалися дітей. Тобто було таке стереотипне бачення, що жінки не зможуть адекватно розглянути такі справи, оскільки їм буде емоційно чи психологічно важко.

Також вважається, що якщо в жінки поганий настрій, значить, вона піддається фізіологічним якимось факторам: післяродова депресія, якісь впливи місяця на нашу діяльність. Коли чоловік перебуває в поганому настрої або може накричати без причини, то значить йому якась жінка відмовила чи борщ зварила несмачний. Чомусь завжди шукають проблему в жінці.

Лариса Денисенко: А взагалі суддівські стандарти передбачають гендерну рівність, дотримання і усвідомлення гендерно-чутливого ставлення до людей, котрі приходять до суду, і до ваших колег-суддів? Чи це якась загальна норма, яка не особливо розгортає цю тематику?

Віра Левко: Коли ми говоримо про етичні стандарти, в нас є кодекс суддівської етики, в нас є Бангалорські принципи. Я не можу зараз згадати, чи є в нас стаття, яка передбачає гендерну чутливість, але це як раз і є неупередженість, рівність, повага до людей – це все про права людини. І якщо ми не акцентуємось на цьому слові або не всі розуміють, що означає ця гендерна рівність і відсутність цих стереотипів у баченні, все одно судді мають цьому слідувати, і це одна з елементів суддівської діяльності –забезпечення довіри до правосуддя.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.