Для чого жінкам-юристкам об’єднуватися?

Голова Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» Христина Кіт розповідає, для чого була створена Асоціація жінок-юристок, навіщо проводити форуми для представниць правничого фаху, які існують проблеми доступу до правосуддя для жінок-юристок і для представниць вразливих груп населення, в чому важливість застосування  фемінітивів.

Лариса Денисенко: У різноманітних юридичних спільнотах можна прочитати напівжартівливі, напівсаркастичні коментарі стосовно створення сегрегованої асоціації. Чому чоловіки і жінки не можуть бути в одній асоціації? Чому важливо виокремлювати асоціацію жінок-юристок?

Христина Кіт: Асоціація жінок-юристок в Україні була потрібною. Про це свідчать відгуки наших членкинь та відгуки учасниць нашого заходу. Чому? Направду ми створилися у вересні минулого року, хоча обговорювали це питання досить давно. З колегами-юристками з різних сфер юридичної діяльності ми спостерігали картину, коли на різних заходах юридичної спільноти жінки-юристки представлені не у такій кількості, як чоловіки-юристи. Навіть якщо юристки беруть участь у заходах юридичної спільноти, їхній голос менш чутний, вони набагато менше виступають у публічних дискусіях, набагато менше висловлюють свою експертну думку щодо тих чи інших питань, хоча у нас юристки професіоналки, вони фактично нічим не поступаються чоловікам-юристам.

Минулого року 50% випускників юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів складали жінки. Жінок в юридичній професії багато, але вони є менш видними.

Лариса Денисенко: Чому так відбувається? Дуже часто на вагомих конференціях або серед експертів превалюють чоловіки.

Христина Кіт: Так склалося традиційно. З далеких часів юридична професія вважалася виключно чоловічою. Юридичні ВНЗ завершували виключно чоловіки. У нас були роки, коли у ВНЗ на юридичних спеціальностях не дозволяли вчитися жінкам. Це вважалося чоловічою професією. Навіть зараз, коли ми називаємо себе юристками, адвокатками, це комусь ріже вухо, бо не заведено, що серед юристів можуть бути юристки. Якщо я жінка і представляю певну професію, то я маю право на те, щоб я називалася «юристка», а не «юрист» чоловічим родом. Оскільки традиційно склалося, що це чоловіча професія, жінкам, які знайшли в собі сили і спроможності заявити про себе як про експерток в юридичній спільноті, як на мене, доводилося докладати 120% зусиль.

Жінкам, які знайшли в собі сили і спроможності заявити про себе як про експерток в юридичній спільноті, доводилося докладати 120% зусиль

Навіть у дослідженнях, які проводила Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», наші респондентки зазначали, що їм у їхній професії потрібно було докладати набагато більше зусиль, щоб довести, що вони спроможні працювати юристками. Чоловіки сприймаються нормально: він чоловік – значить може бути юристом. Наші респондентки зазначали: «Там, мені потрібно доводити, що я можу, мені треба докладати більше зусиль. Не всі клієнти і роботодавці вірять в те, що я, жінка, можу належним чином виконувати свої обов’язки». Хоча це абсурдно, я не знаходжу жодних логічних пояснень, тільки те, що колись так було заведено. Зараз нам потрібно доводити, що ми це можемо.

Ще одна причина того, що жінок потрібно підсилювати і показувати, що вони також є фаховими експертками, щоб вони могли про це говорити, могли висловлювати свою думку, полягає у тому, що колись склалося так, що сімейні обов’язки, догляд за членами сім’ї покладалися виключно на жінок. Таким чином багато жінок-юристок, які закінчують вищі навчальні заклади, залишаються сидіти вдома з дитиною, чоловіки не розділяють з жінками цей обов’язок. Внаслідок цього жінки змушено через суспільні стереотипи, через покладені на них обов’язки на декілька років зникають з юридичної професії тільки через те, що суспільство не розуміє, самі чоловіки не розуміють, що вони також повинні брати участь у догляді за дітьми, йти в декрет, адже жінка так само хоче розвиватися, як і чоловік.

Наша асоціація була створена для того, щоб підсилити жінок, щоб вони могли безпечно говорити про питання, які їх турбують, в середовищі жінок-юристок, щоб вони розуміли, що у них є однодумиці, щоб вони могли для себе отримувати знання, досвід, навички, які б допомагали їм просуватися в юридичній професії, а найважливіше те, для чого було створено «ЮрФем», це заявити про права жінок, про захист прав жінок, про те, що в юридичній спільноті все не так гладко.

Багато жінок в юридичній спільноті стикаються з сексуальними домаганнями, з дискримінацією. Це характерно не тільки для України. Така асоціація, як наша, потрібна для того, щоб жінки-юристки про це заявляли, і ми могли лобіювати питання захисту та неприпустимості таких дій відносно них.

Лариса Денисенко: Давай поговоримо про фемінізм в юридичній професії, про фемінізм в міжнародному праві. Наскільки ти вважаєш це актуальним для українських жінок-юристок? Чи готова українська юридична жіноча спільнота говорити про це вголос? Чи достатньо знань, щоб ідентифікувати себе як жінку-експертку, не соромитися фемінітивів, не висміювати фемінітиви?

Христина Кіт: Навіть коли я читала коментарі до нашого форуму, де ми вживали фемінітиви, було відчутно, що не всі наші колеги-юристки не розуміють, чому ми вживаємо фемінітиви. Я думаю, що це через брак знань, інформації, а також через те, що це просто незвично, це ріже слух, якщо цього не використовували, хоча, на мою думку, ми маємо застосовувати назви професій жіночого роду через те, що ми жінки, ми є в цій професії.

Щодо фемінізму, то цього слова бояться юристи і юристки тільки через те, що вони не розуміють, що означає фемінізм. Коли ми говоримо про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків, про забезпечення гендерної рівності, цього не так бояться, як бояться слова «фемінізм», хоча це фактично одне й те ж саме. Якщо я сповідую цінності недискримінації, захисту прав жінок, забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, забезпечення гендерної рівності, то я вже є феміністка, про це не варто боятися говорити, бо це звичайний термін. Про це не заведено говорити, але я думаю, що Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» має про це говорити. Ми вже над цим працюємо. Якщо поглянути на досвід європейських країн, Америки, Канади, то у них, зокрема в США, у вищих навчальних закладах викладають курс «Фемінізм у праві». Це про те, яким чином розвивається законодавство щодо захисту прав жінок і чоловіків, це про те, яким чином ми можемо застосовувати антидискримінаційне законодавство. Це фемінізм. Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» буде працювати також над тим, щоб цей термін був зрозумілим, актуальним і застосовувався в юридичній спільноті.

Лариса Денисенко: Нещодавно я читала дослідження, яке провели наші колеги з DEJURE. Воно стосувалося використання фемінітивів в рішеннях судів. «Адвокатку» використовували належним чином тільки тоді, коли йшлося про наших чеських колежанок, тому що там заведено користуватися фемінітивами і означати професії. «Прокурорка» – це зазвичай описка. «Позивачка» і «відповідачка» – найчастіше вживані фемінітиви. Я жартую, що у нас навіть суди нашорошено ставляться до можливості одностатевих шлюбів, тому вони розрізняють позивачку, відповідача та позивача і відповідачку. Чи маємо ми наполягати, щоб судову практику насичували лексикою, яка б включала фемінітиви?

Христина Кіт: Це потрібно й актуально. У 2015 році ми з колегами з громадської організації Центр «Жіночі перспективи» робили дослідження, аналізували судові рішення на предмет доступу жінок до правосуддя, з’ясовували, чи застосовують суди антидискримінаційне законодавство, яким чином забезпечуються права жінок. Дуже в багатьох судових рішеннях, зокрема у кримінальних справах, які пов’язані з домашнім насильством, нанесенням тілесних ушкоджень, нам було важко ідентифікувати, кому були нанесені тілесні ушкодження – жінці чи чоловікові.

У кримінальних справах це ще більш-менш, оскільки там описано підсудного, обвинуваченого, стать. У цивільних справах дуже важко ідентифікувати, хто є позивачем – жінка чи чоловік. У нас навіть була така ситуація, коли за текстом судового рішення було словосполучення «вагітний позивач».

Якщо не вживати фемінітиви, ми не можемо говорити про якісний захист прав людини в українському суспільстві

Я вважаю, що це важливо застосовувати на рівні судової практики, тому що у нас зараз гендерна статистика ніяка у зв’язку з тим, що ми не маємо належних статистичних даних щодо того, скільки жінок звертається до судів, з якими актуальними питаннями, хто найчастіше потерпає від домашнього насильства, чи звертаються жінки із заявами до суду, хто є потерпілим щодо кожної кримінальної справи. Ми не можемо відстежити, яке становище жінок і чоловіків в українському суспільстві, де державі потрібно втручатися, щоб їх захистити. Якщо не вживати фемінітиви, ми не можемо говорити про якісний захист прав людини в українському суспільстві.

Лариса Денисенко: Як можна долучитися до Асоціації жінок-юристок?

Христина Кіт: До нашої асоціації можуть приєднатися юристки, які вже здобули вищу юридичну освіту у різних сферах і юридичних професіях, і студентки-юристки. Для цього потрібно заповнити заяву на нашому сайті. Це онлайн-заявка. Для студенток потрібно надіслати копію чи скан студентського квитка.

Зараз асоціація налічує близько 50 членкинь. Після проведення форуму ми маємо достатню кількість заявок, які поки не розглянули. Найближчим часом кількість членкинь збільшиться, і ми зможемо говорити про мережування, об’єднання на місцях в регіонах, розширення нашої діяльності на різні області.

Лариса Денисенко: Чи можуть долучитися жінки, які здобули вищу юридичну освіту, але працюють в інших сферах?

Христина Кіт: Звичайно, можуть долучитися. Умовою вступу до асоціації є здобуття юридичної освіти незалежно від того, де ти зараз працюєш.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про Перший Всеукраїнський форум юристок, який відбувся у Києві 8 і 9 червня, то, крім позитивних відгуків, є дописи різного ступеня «дотепності» щодо того, навіщо так витрачати свій час.

Христина Кіт: Цей форум показав, що це не було витрачання часу, що такі заходи є необхідними, потрібними і нагальними в нашій державі. Направду першою метою форуму було мережування і об’єднання жінок-юристок з різних сфер юридичної діяльності. У нас були і адвокатки, і юристки, які працюють в державних установах, і представниці поліції, були жінки, які працюють у сфері нотаріату. Також у нас були судді. Попри те, що ми працюємо у різних сферах юридичної діяльності, ми змогли зібратися, познайомитися, поділитися досвідом і поговорити про доступ до правосуддя жінок з вразливих груп, жінок, які страждають від сексуальних домагань, від різних форм дискримінації, від гендерно обумовленого насильства, від мультидискримінації.

У нас були робочі групи, на яких адвокатки і юристки змогли поділитися власним досвідом, обговорити, з чим вони стикаються у своїй юридичній професії, наскільки наше українське законодавство захищає права жінок із вразливих груп і запропонували свої рекомендації, яким чином ми, юристки, об’єднавшись, можемо впливати на зміну ситуації. На даному форумі дуже гостро стояло питання захисту прав ромських жінок і дітей у зв’язку з останніми подіями і погромами. У нас на форумі були представниці ромських жіночих правозахисних організацій, ми дійшли до висновку, що спільно з асоціацією зробимо спільну заяву, відреагуємо на ці події, пояснимо, чому це порушення прав жінок, що має зробити держава для того, щоб захистити права таких жінок.

Також ми говорили про питання мультидискримінації жінок, зокрема жінок, які живуть з ВІЛ, з алкогольною або наркотичною залежністю, чи можуть вони отримати якісну правову допомогу, чи звертаються вони за правовою допомогою загалом. Колеги зазначали, що багато жінок бояться про це говорити. Багато з них можуть потерпати від гендерно обумовленого насильства. Вони часто просто не знають, куди йти за фаховою допомогою.

Також ми говорили про сексуальні домагання як у професійному середовищі, так і про сексуальні домагання загалом. Наші колеги зазначали: попри те, що в Цивільному процесуальному кодексі передбачено, що тягар доказування у таких справах покладається на відповідача, суди і адвокати не завжди застосовують ці норми законодавства.

Ми говорили про адвокацію, про привернення уваги до застосування антидискримінаційного законодавства. На основі цього форуму ми маємо цілий пакет рекомендацій, які ми розішлемо урядовій уповноваженій з гендерних питань, відповідним міністерствам. Ці рекомендації будуть стосуватися сфери правосуддя, правоохоронної діяльності і змін до законодавства.

Лариса Денисенко: Чому ці теми рідко порушуються на різноманітних конференціях або ж форумах представників і представниць юридичної професії? Чому адвокатура не вплітає цю тематику?

Христина Кіт: Я думаю, це тому, що адвокатура до появи системи безоплатної вторинної правової допомоги жила зовсім іншим життям, тобто господарськими справами, справами, які пов’язані з прибутками, доходами, де крутилися великі гроші, там було більше чоловіків. Зараз завданням Асоціації жінок-юристок України було порушити ці питання в юридичній спільноті. Направду це відбулося вперше. У адвокатів є різні категорії справ. У кожного адвоката чи адвокатки, які займаються індивідуальною практикою, є справи: які пов’язані з гендерно обумовленим насильством, дискримінацією. Часто адвокати і адвокатки не готові братися за ці справи через незнання, яким чином вони можуть захистити права постраждалої особи, не знають, яке у нас антидискримінаційне законодавство, яка практика, тому що вони з цим ніколи не працювали. Нашим завданням було підняти це на такий рівень, щоб адвокати почули, що є такі проблеми, є законодавство, а від адвокатів, адвокаток і суддів залежить те, як воно буде застосоване. Це справи, пов’язані з дискримінацією, гендерно обумовленим насильством, сексуальними домаганнями. Це значна кількість справ. Можливо, вони не такі помітні, бо про це не заведено говорити.

Ми зараз почали про це говорити, і українське суспільство буде розуміти, що юридична спільнота готова приймати ці виклики і захищати права.

Лариса Денисенко: Асоціація гучно заявила про себе. Потрібно рухатися далі.

Христина Кіт: На сьогодні ми працюємо над розробкою методичних рекомендацій для адвокатів системи безоплатної правової допомоги у справах, пов’язаних з гендерною дискримінацією. Це має бути підказка, практичний посібник від адвокатів. Ми будемо разом з адвокатами системи безоплатної правової допомоги обговорювати методичні рекомендації. У вересні планується публікація. У серпні ми матимемо літню школу для студенток-юристок. Ще зі студентських років важливо говорити про захист прав жінок, залучати студенток-юристок до активної діяльності у сфері правозахисту, важливо, щоб вони заявляли про себе, підтримували одна одну. Ми, членкині «ЮрФем», готові до менторства.

Ми плануємо форум на другий рік, зараз проводимо аналіз, що було цього року, що потрібно врахувати на другий рік, які теми ми будемо порушувати.

Також ми зараз активно шукаємо підтримку, щоб перекласти і видати книгу «Фемінізм у праві». Це книга, яка дуже популярна в Америці, вона застосовується в юридичному середовищі. Однією з наших цілей є мережування на місцях, об’єднання жінок-юристок у різних областях України. Ми запрошуємо долучатися до нас, об’єднуватися і планувати заходи у ваших областях. Ми з радістю відгукнемося на ваші пропозиції.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.