Ми стягнули майже 30 000 гривень заборгованості, — адвокат

Як в судовому порядку вирішити справу, коли твій працедавець припинив виплачувати компенсацію за травму на виробництві, посилається на відсутність документів, відмовляється від правонаступництва та перекладає відповідальність на іншу державну установу? Ген Справедливості вказує вірний шлях.

У детальній розмові з Федором Загляном та адвокатом Віктором Пальнюком, який допоміг пану Федору вирішити справу щодо виплати працедавцем компенсації, дізнаємось, з якими складнощами стикнувся клієнт, які питання вирішував адвокат і що ще варто зробити по цій справі.

Лариса Денисенко: Пане Федоре, розкажіть вашу історію. Як виникла проблема, яку ви змушені були розв’язувати шляхом звернення про правову допомогу?

Федір Заглян: Я працював у міністерстві сільського господарства, і у 1979 році там же отримав виробничу травму — проникаюче поранення лівого ока. При ремонті машини кусок металу потрапив в око. Швидка мене одразу доставила в лікарню, була операція, видалили осколок. Після того я ще десь років п’ять працював і не звертався за встановленням інвалідності, хоча відповідний акт про виробничу травму було складено.

Вже через п’ять років на пошкодженому оці відшарувалась сітківка, знову була операція, і після того почав падати зір. Я працював водієм і зрозумів, що медогляд вже не пройду. Мені дали 3 групу інвалідності.

Після цих подій я звернувся в міністерство щодо виплат, і вони почали виплачувати мені 50% від зарплати. Але виплати припинились в 2010 році. Сказали, що для цього немає законних підстав, що у них немає акту виробничої травми.

Я тоді мав додатковий заробіток, гроші були, тому і не протестував. Але потім мені підказали, що потрібно подати до суду і змусити їх платити, адже з документами все в порядку. І я звернувся до юриста за правовою допомогою.

Лариса Денисенко: Вікторе, яким був ваш алгоритм дій у справі пана Федора?

Віктор Пальнюк: Я вступив в справу, коли позов вже знаходився в суді. Справу в суді першої інстанції ми виграли, сьогодні виграли суд апеляційної інстанції. Але ситуація патова.

В державних органах все чітко відрегульовано, всі архіви зберігаються. І тому позиція відповідача в суді була така: ми не знаємо, де акт, де судова справа, і тому ми не зобов’язані нічого виплачувати. Відповідний підрозділ міністерства аграрної політики направляє запит в саме в міністерство, але не може отримати відповіді на запит. Виходить замкнуте коло.

Ми звернулись у прокуратуру, щоб там провели розслідування, оскільки передбачено кримінальна відповідальність за втрату документів. Такі документи як особова справа, акти мають зберігатися сорок п’ять і більше років. Якщо їх втрачено, слідство має встановити, хто до цього причетний, і де взагалі зараз акт.

Справа лише починається, оскільки ми стягнули лише певну частину суми. Ми не знаємо її повного розміру, бо не можемо встановити, яку суму повинні були виплачувати, бо по факту виплачували в бухгалтерії під особистий розпис. Це має встановити інспекція праці, яка перевіряє дотримання трудового законодавства на виробництві. Ми теж звернулись туди щодо перевірки.

Також виникає багато процедурних питань. Мені здається, що така ситуація була допущена одною з посадових осіб цієї державної установи в 90-их роках. Виникає питання, чому особову справу мого клієнта не передали до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, який займався виплатами. Тут відповідь одна — хтось допустив на певному етапі технічну помилку. Адже роботодавець має передати особову справу у Фонд, який вже здійснює подібні виплати.

Лариса Денисенко: Розкажіть детальніше про Фонд. В чому причина цієї передачі і в який спосіб документи могли загубитись?

Віктор Пальнюк: В 2001 році було створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, який робить виплати особам, що втратили працездатність на виробництві. Але він здійснює виплати тим особам, справи яких передали до Фонду. Якщо справи Федора Петровича до Фонду не передав роботодавець, то Фонд фактично не знає про його існування і не може здійснювати виплати. Тоді закон вказує, що роботодавець до моменту передання особової справи до Фонду несе відповідальність за виплати.

Лариса Денисенко: Вікторе, який часовий алгоритм передачі документів до Фонду? Їх мають передавати рік в рік чи через певний час після створення Фонду?

Віктор Пальнюк: Законодавством цього алгоритму не встановлено, справа має бути просто передана. Обов’язок передати є, але це право працедавця — передати чи ні. Якщо він бере на себе відповідальність і не передає, то ніхто не може його змусити. І в такому випадку працедавець залишає за собою обов’язок виплачувати кошти, які гарантовані державою.

Лариса Денисенко: Але тільки за умов, коли виплати продовжуються, так? Бо коли справа зависає, можна говорити про відповідальність за такі дії.

Віктор Пальнюк: Так, законодавством передбачена кримінальна і цивільна відповідальність. Тому ми і стягнули частину заборгованості. Зараз ми подали звернення до інспекції праці, щоб встановити суму, яка мала виплачуватись.

Потрібно перевірити дані з 1996 по 2010 рік. Бо виплачували одні суми, а що мало бути насправді, ми ще не знаємо. Потрібно встановити середній заробіток водія, подивитись всю бухгалтерську звітність.

Лариса Денисенко: Пане Федоре, які важливі для справи документи були у вас на руках?

Федір Заглян: У мне є весь пакет документів: акт виробничої травми, наказ про отримання 50% від зарплатні ще від міністерства сільського господарства.

Лариса Денисенко: Вікторе, чим аргументувала свою позицію сторона відповідача, коли говорила, що не хоче виконувати свої зобов’язання і це її не стосується загалом?

Віктор Пальнюк: По-перше, що в 90-их роках не було акту правонаступництва після розпаду СРСР. Також казали, що в них немає особової справи та акта про виробничу травму. Говорили, що акт неналежним чином оформлено.

Але у Федора Петровича є копія відповідного наказу з 1994 по 1996 рік, згідно з яким він отримував виплати, оскільки пройшов комісію (МСЕК). В 1996 році він пройшов потворну комісію, яка на цей раз призначила виплати безстроково. Але другий наказ йому не вручили, хоча виплати продовжувались до 2010 року.

Лариса Денисенко: Що ще потрібно для завершення цієї історії, щоб у пана Федора вже з цим не виникало проблем, а винні відповіли за професійну недбалість чи неналежне виконання службових обов’язків?

Віктор Пальнюк: Ми написали два звернення до прокуратури, поліція проводить розслідування. Якщо дійсно особова справа дійсно зникла, то відповідальні особи понесуть кримінальну відповідальність.

Ми також звернулись в інспекцію праці для перевірки перерахунку виплат для Федора Петровича. Також будемо звертатись до ліквідаційної комісії, там мають знати про цю ситуацію. Бо державний орган, в якому колись працював Федір Петрович, вже шість років ліквідовується. Але ми будемо стукати в усі можливі двері,щоб завершити справу.

Лариса Денисенко: Вікторе, які вимоги ви ставили перед судом? Про що ви просили і що суд задовольнив? Яким буде алгоритм повернення грошей?

Віктор Пальнюк: Ми стягнули майже 30 тис гривень заборгованості, яку могли порахувати по середньому заробітку водія в тій організації. Рішення суду стосувалось 2015 року, і вже за 2016 теж назбиралась сума, і потрібно повторно звертатись про стягнення цієї заборгованості.

Також потрібно врегулювати питання передачі особової справи , потрібно зобов’язати відповідача передати особову справу Федора Петровича до Фонду для здійснення виплат. Тут є нюанс: Фонд візьме особову справу тільки після погашення усіх заборгованостей відповідача перед Федором Петровичем. І лише тоді Фонд здійснюватиме виплати вже як з чистого аркуша. Це питання ми врегулювали. Окрім того, будемо звертатись у виконавчу службу для відкриття виконавчого провадження для стягнення суми з відповідача.