Ромська громада: правові проблеми

В п`ятнадцятій програмі циклу Гену справедливості юристка, начальниця відділу правопросвітництва та взаємодії з суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги Мукачівського місцевого центру з надання БВПД Мирослава Пилипчинець розповідає про моделі співробітництва ромської громади та системи безоплатної правової допомоги. Що допомагає, а що заважає співпраці?

Лариса Денисенко: Почастішали випадки насильницьких дій, скерованих проти ромської громади. Взагалі, наскільки великою є ромська громада?

Мирослава Пилипчинець: На Закарпатті проживає близько 15 тис ромів. Більше половина людей – не паспортизовані. Роми звикли жити за своїми звичаями та традиціями. Проживають табором, громадою. Наприклад, у Мукачівському районі таких таборів є 12. Це десь близько 4,5 тис громадян. Звісно, проблем у них багато. Першочергово вони звертаються з індивідуальними потребами у центри безоплатної правової допомоги, також в державні установи: міграційна служба, управління соціального захисту щодо отримання соцдопомоги та інші відповідні структури.

Основна проблема у тому, що роми недокументовані. Не мають документів, які б посвідчували особу громадянина. Неосвіченість та неписемність не дає можливості звертатися до установи щодо отримання конституційного захисту своїх прав. Навіть якщо їм потрібна, наприклад, медична допомога. Так, перша медична допомога їм надається. Але іншу допомогу отримати вже складніше.

Зараз з нами співпрацює міжнародна громадська організація «Ніка». Вона займається документуванням осіб. Спільно з ними ми проводимо правопросвітницькі заходи. Для людини, яка не має документів, збираємо потрібний пакет, аби особа стала документованою. Станом на сьогодні, від початку року виявили 400 осіб без громадянства. На отримання підтверджуючих документів уже подали папери декількох десятків людей. Цей документ – квиток у життя. На його підставі особа може заявити про себе та свої права, якщо їх порушують.

Національна стратегія щодо інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року – діє і є актуальною

Але все ж питання освіти піднімається як на місцевому, так і на обласному рівні. Було б корисно, аби для ромів ввели обов’язкову дошкільну освіту. Тому що часто приходять дорослі, які не говорять державною мовою і не вміють ні читати, ні писати. І виникають проблеми. При якійсь установі може виникнути ситуація, що особа не писала, не підписувала документи і могла незаконно отримати допомогу від держави, що тягне за собою наслідки, де працівник хотів допомоги, а як наслідок – його дії незаконні. Було таке, коли під час отримання соціальної допомоги працівниця державної установи заповнила за рома заяву, допомогла підписатися і в результаті виник конфлікт інтересів. І потім на цю державну установу подали до суду.

Лариса Денисенко: Відсутність належних документів спричиняє дискримінацію представників та представниць ромської громади?

Мирослава Пилипчинець: У різних ситуаціях, звісно, по різному. Щодо питання працевлаштування рома, то якщо він неписемний і неграмотний, то може працювати лише прибиральником. Бо навіть, щоб бути, наприклад, комірником чи складальником на підприємстві потрібно бути писемним, вміти рахувати і знати комп’ютер. Навіть найелементарніша професія потребує конкретних кваліфікаційних вимог. Та й не варто забувати про стереотипи: якщо ром, то обов’язково вкраде, неякісно виконає роботу, неграмотний.

Наприклад, діти, які навчаються в інтернатах, по закінченню отримують технічну освіту, вступають до вищих навчальних закладів. Це здебільшого дівчата. Багато з них стали перукарками, продавчинями, хтось став вчителькою початкових класів. У своїх громадах вони почали працювати, як в організаціях.

Існують також будинки сімейного типу. Тобто, сім’я бере на виховання дітей. Там діти вчаться порядку, особистій гігієні, профілактиці захворювань тощо. Бачачи приклад конкретної сім’ї, особи можуть себе соціалізувати в іншій сфері. Вони знаходять роботу. Вміють читати, писати, легко користуються інтернетом і можуть відстояти свої права. У рамках своєї роботи вони знають, що роблять.

Лариса Денисенко: Вирішенню питання паспортизації допомагали і мобільні бригади. Зараз вони функціонують? Чи активною є ця взаємодія?

Мирослава Пилипчинець: Так, сьогодні роми дуже потребують мобільної правової допомоги. Спільно з цими мобільними бригадами виїжджають і представники міграційної служби, ДРАЦСу і центру безоплатної правової допомоги. Разом вони надають конкретну правову допомогу.

Лариса Денисенко: Щодо ставлення місцевої поліції. Чи керуються вони стереотипами стосовно ромів?

Мирослава Пилипчинець: Стереотипно вони думають, що злочин міг зробити ром. Але все ж опитують, бесідують. Якщо вручено підозру, то призначають адвокатів з нашого центру. Але невинна особа до кримінальної відповідальності не притягується.

Коли є весь пакет документів, то адвокати нашого центру у кримінальних справах реагують швидко.

Центри безоплатної правової допомоги запрацювали у 2015 році, але кримінальними справами почали займатися ще раніше. У перший рік роботи наша адвокатка захищала інтереси рома, якого підозрювали у вбивстві. Впродовж півтора року наша Тетяна Гаврилець доводила і таки зуміла довести, що особа у злочині не винувата.

Лариса Денисенко: Чи існує дискримінація прав жінок та неповнолітніх у самій ромській громаді? Що з цим можна робити, співпрацюючи для цього з неурядовими організаціями?

Мирослава Пилипчинець: Для початку потрібна співпраця щодо організації правопросвітницьких заходів, роз’яснення прав. Зараз жінка має більше прав, ніж мала колись. Раніше ромка мала право народити і приготувати їсти, все. Зараз вона має право на дозвілля, може заявити про свої права. Але є проблема в тому, що часто жінки не мають конкретних місць роботи, де б могли себе реалізовувати.

Також працюємо над тим, аби не було експлуатації дитячої праці. Часто обговорюємо ці питання на нарадах. Буває, виникають питання по культурі, як ром повинен спілкуватися. Наприклад, іноді на вирішення якогось одного питання вони йдуть табором, а так бути не повинно.

Важливо, щоб людина знала свої обов’язки, права та відповідальність

Ми надаємо інформацію, вони отримують вибір. Якщо готові, то стають відповідальними за це.

Для інтеграції ромів має існувати дошкільна освіта, початкова, середня, технічна та працевлаштування. Робочі місця є, повинне бути бажання. Потрібно системно працювати з батьками, з дітьми. Треба щоб відповідні комісії та служби перевіряли чи доцільно та цільово використовують кошти, отримані на дитину.

Важливим є і питання житла. Нещодавно ми їздили у табір в село Жнятино. Там живе приблизно 120-135 ромів. І на усіх людей лише два нормальні будинки. Умови проживання інших людей складно навіть назвати житлом. Якщо особи будуть документовані і будуть відстоювати свої права та обов’язки, то зможуть скористатися програмами щодо будівництвами житла для ромів.

Якщо дошкільна шкільна освіта стане обов’язковою, то дискримінації та стереотипів у загальній школі вже не буде. Зараз роми не можуть ходити до мішаної школи. В Мукачеві є школа тільки для ромів. Але це все ж не обов’язково. Так, є діти, які ходять постійно. Але багато дітей школа так і не закінчують.

Лариса Денисенко: Діти-роми не ходять до змішаних шкіл, бо не дозволяють батьки? Чи не приймає громада?

Мирослава Пилипчинець: Через неприйняття дитини-рома в колективі, бо з’являється насильство, глузування, несприйняття. Ця проблема існує. Дитина-ром не справляється з образою, з висміюванням. Буває діти місяць походять до школи і кидають. Але у ромські школи діти ходять.

У 2009 році в Ужгородському районі працювала одна громадська організація, яка створювала дітям умови для отримання освіти. Там їх вчили читати, писати, засобів гігієни. Розповідали про традиції, які існують в суспільстві. Діти чекали своїх вчителів з захватом. Виконували домашні завдання, хотіли вчитися. Але, на жаль, це діяло не довго. Фінансування припинилося і ця тема залишилася не завершеною до кінця.

Лариса Денисенко: Чи існує проблема домашнього насильства у ромських родинах? Якщо існує, то чи звертаються до вас за допомогою?

Мирослава Пилипчинець: Офіційних звернень з такими питаннями до нас не було. Можливо зверталися в поліцію. Але конкретних дій щодо несення відповідальності не було.

Ми працюємо з цією темою. Пояснюємо, що коли є ознаки домашнього насильства над жінкою чи дитиною, то існують установи, готові допомогти. Так, ця допомога мала б бути комплексною: юридична, психологічна, медична. Але поки реагує конкретна служба щодо конкретного питання.

Та й люди ще не готові свідчити про насильство, вони не обізнані. Навіть коли у звичайній сім’ї відбувається насильство, то жінка не завжди звертається за допомогою.

Лариса Денисенко: Ви казали, що готуєте правовий путівник. Розкажіть про нього, будь ласка, детальніше.

Мирослава Пилипчинець: Розробляємо «Правову азбуку від А до Я». Впродовж трьох років у центрі безоплатної правової допомоги ми працювали над картою правових потреб. Ця брошура має на меті допомогти людині зорієнтуватися куди звертатися з конкретним питанням.

Перший розділ присвячений документуванню осіб. Паспорт – це квиток в життя. Без підтвердження особи людина не може захисти належним чином свої конституційні права. Наступний розділ про сімейне та спадкове право. Також наголошуємо на важливості правовстановлюючих документів.

Про допомогу в соціалізації ромам на Закарпатті, розповідає Сергій Пономарьов, менеджер Ромської програмної ініціативи Міжнародного Фонду «Відродження».