Що робити, якщо документи й судова справа лишились на непідконтрольній території?

Що робити внутрішньо переміщеній особі, якщо вона втратила паспорт, атестат або документи, що підтверджують право власності? Як працює Єдиний реєстр речових прав на нерухоме майно: чому важливий час внесення даних? Підтвердження яких документів та в яких випадках можливо виключно в судовому порядку? Скільки це коштуватиме? Як відновити судове провадження? Про це говоримо з адвокаткою Анастасію Сербіною у дев’ятому випуску «Гену справедливості».

Лариса Денисенко: По-перше, розшифруймо про які саме документи та справи може йтися?

Анастасія Сербіна: Насправді, це можуть бути й цивільні, й кримінальні, й адміністративні, й господарські — будь-які справи, що їх особи розпочали слухати на територіях, які потім опинилися тимчасово на «не нашими». Що з цим робити?

Це можуть бути також будь-які документи: право власності, довіреності, чи інші документи, що мають відношення до життя людини. Вони залишились там, і людина не має можливості їх забрати або тому, що не може туди повернутися, або через те, що документи просто знищені.

Лариса Денисенко: Наприклад, втрачені документи, які підтверджують юридичні факти. Що у процесі відновлення вирішується просто — наприклад, шляхом звернення до реєстру, або до певних державних органів? А які питання неможливо поки вирішити, і що людині тоді робити?

Анастасія Сербіна: По-перше, треба говорити про час, коли відбувся той чи інший правочин. У разі, якщо відомості були внесені до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, то отримати відомості може будь-яка особа шляхом безкоштовного запиту через сайт Міністерства юстиції України. І на цьому питання буде фактично вирішене. Як юридично значущий документ, його додатково підтверджувати непотрібно, бо ці дані містяться у Єдиному реєстрі. Якщо відомості не були внесені до Єдиного реєстру, в особи починаються проблеми, які необхідно вирішити шляхом звернення до тих чи інших органів. У разі, якщо в особи є право власності, наприклад свідоцтво або договір дарування і таке інше, вона може звернутися до реєстраційної служби та зареєструвати своє право власності.

Якщо таких документів особа не має, єдиний шлях, яким можна відновити втрачені документи — це звернення до суду. Задля цього особа має подати всі необхідні документи, які в неї збереглись або у ксерокопіях. Можна навіть шляхом звернення до тих чи інших органів, наприклад, до нотаріуса, і отримати відомості, якщо щось вчинялося у нотаріуса. Якщо ні, звертатися з тими документами, які є, шукати свідків і так далі.

Лариса Денисенко: Я собі уявила, що наприклад, у людини може бути майно, зокрема нерухоме, в анексованому Криму. Загалом, чи мають доступ українські нотарі або український суд до баз, які там залишилися, у тому числі, баз нотаріусів. І як вирішити проблему, коли одна країна вважає це своєю територією, а друга вважає її нелегітимно захопленою територією, і менш із цим для людини це нічого не спрощує.

Анастасія Сербіна: Повторюсь, якщо відомості внесені до Єдиного реєстру, воно не втрачається.

Лариса Денисенко: Там воно і залишається? Навіть якщо це сталося ще до анексії Криму, вони залишись в реєстрі та реєстрова система це покаже?

Анастасія Сербіна: Якщо вони були внесені в реєстр, бо нотаріуси як особи, яким також надано право державного реєстратора, по-перше, не завжди вносять і не завжди вносили. По-друге, не завжди цей реєстр існував і відповідно, якщо відомості не були внесені, то їх просто не існує в електронному варіанті. Доступу до нотаріальної справи, яка залишилась на анексованій території, можливо буде в особи, яка сама залишилась там, і якщо нотаріус продовжує свою роботу. Але ці документи, які він видасть, будуть завірені вже не нотаріусом України, а відповідно тій території, де знаходиться особа. Але для судового розгляду, навіть такі документи будуть в нагоді, оскільки якщо взагалі нічого не має, то у судовому порядку довести факт приналежності того чи іншого документа чи майна особі дуже важко. І в таких випадках, я всім особам рекомендую: якщо у вас є можливість звернутися до нелегітимних органів влади й отримати навіть не належним чином завірені копії документів, це вже буде першим кроком для вирішення вашого питання.

Якщо документ буде засвідчений/виданий російським нотаріусом в Криму, український суд його розгляне

Лариса Денисенко: Якщо говорити про атестати та дипломи, як можна вирішити цю проблема?

Анастасія Сербіна: Щодо отримання освіти — в нас не так давно були внесені зміни до законодавства, згідно з якими усі особи, які отримали свідоцтво про освіту невстановленого зразка, мають право пройти ЗНО, навіть шляхом електронної співбесіди, проходження певних тестів в електронній формі, і підтвердження освіти.

Але це не стосується вищої освіти. В разі якщо особа там отримала диплом про вищу освіту, то фактично поновити та прирівняти до встановленого Україною зразка практично неможливо. Встановити цей факт шляхом звернення до суду також нерезультативне, оскільки ці документи є невідповідними, особа не отримала вищу освіту на території України.

Лариса Денисенко: Якщо людина отримала вищу освіту на території України, зокрема отримала диплом зразка Донецького національного університету, але коли виїхала, просто не захопила з собою копії або оригінал диплому? І зараз відповідно у Донецьку функціонує невідомо який університет, повністю університет переїхав до Вінниці по суті. І стосовно баз дипломів: чи може людина довести, що так, вона закінчила, наприклад, філологічний факультет?

Анастасія Сербіна: Насправді, це питання також вирішене на законодавчому рівні: у нас існує Єдиний реєстр документів, що підтверджують вищу освіти. Більш того, навіть якщо відомості неможливо отримати шляхом звернення до цього реєстру, можна зробити запит до Міністерства освіти, чи проходила особа навчання, чи отримала вона диплом, і Міністерство юстиції має надати необхідні документи. Це не стосується окупованої території, бо особа може просто втратити свій диплом, і наприклад, навчальний заклад вже припинив свою роботу.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про інші документи, з якими проблемами найчастіше стикаються внутрішньо переміщені особи, і що можна порадити, аби їх вирішити?

Анастасія Сербіна: Найпроблемніше питання — це відновлення втраченого паспорта. Перше і дуже важливе питання, бо коли особа звертаються до Державної міграційної служби для відновлення паспорта, її чомусь спочатку посилають до Управління праці та соціального захисту населення, аби вона отримала довідку внутрішньо переміщеної особи. Разом із тим, не всі особи бажають отримувати таку довідку, крім того починається замкнене коло, бо Управління праці та соцзахисту каже: «Ми не можемо встановити, звідки ви приїхали, не можемо впевнитися у вашій особі, і вони, відповідно до положення, мають направити особу до Державної міграційної служби. А Державна міграційна служба чомусь вимагає довідку внутрішньо переміщеної особи.

Найпроблемніше питання — відновлення втраченого паспорта

Разом із тим на законодавчому рівні для отримання та поновлення паспорту не встановлена вимога щодо наявності або відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи. Тому, якщо в особи конфліктна ситуація з державними службовцями, необхідно нагадувати їм про чинне законодавство, яке не вимагає такої довідки. Більш того, встановлений чіткий порядок відновлення втрачених документів, відповідно до якого людина має надати те, що в неї залишилось, наприклад, свідоцтво про народження. Або просто прийти з фотокарткою і сказати: «В мене втрачений паспорт, я бажаю його відновити». Відповідно до порядку, представник Міграційної служби отримує з електронних відомостей, чи був виданий паспортний документ особі, і там вноситься навіть фотокартка. Він порівнює ту фотокартку, яку особа принесла з тією, що міститься в базі, якщо все відповідно і можна впевнитися, що це дійсно ця особа, відновлюється паспортний документ, а спочатку видається довідка на період, поки буде виготовлений паспорт.

Наступне питання — це вклеювання фотокарток по досягненню певного віку. Навіть особа, яка не бажає отримувати довідку внутрішньо переміщеної особи, наприклад, особа вже 5 років живе у Києві, але має реєстрацію на непідконтрольній території, то чомусь також Міграційна служба вимагає спочатку цю довідку. І у більшості випадків особи звертаються й отримують цю довідку, бо їм так легше. Хоча насправді такої вимоги також не існує. Особа може звернутися до відділу, вклеїти фотокартку, отримати паспорта з новою фотокарткою.

Лариса Денисенко: Якщо людина втратила права на керування тим чи іншим видом транспортного засобу, то куди вона може звернутися? Чи існує така база, яка стосується і тимчасово окупованих територій?

Анастасія Сербіна: Так само вона буде звертатися за місцем свого фактичного мешкання. Думаю, що вона також надасть довідку внутрішньо переміщеної особи для того, аби її прив’язати до цієї території. Але дані також внесені до Єдиної бази, і особа може запросто поновити свої права, тут взагалі немає жодних питань, на практиці їх менше ніж з паспортом.

Лариса Денисенко: А які питання щодо втрати документів або неможливості їх отримати вирішуються виключно судами?

Анастасія Сербіна: Встановлення права власності на майно, яке не внесене до Єдиного реєстру.

Встановлення права власності на майно, що не внесене до реєстру, вирішується виключно судом

Лариса Денисенко: Таких випадків багато?

Анастасія Сербіна: Так, звісно.

Лариса Денисенко: А чому неможливо віднайти це майно у реєстрі та через що у людини можуть бути відсутні будь-які документи з цього приводу?

Анастасія Сербіна: По-перше, до 2013 року в нас взагалі не існувало такого Єдиного реєстру, відповідно всі правочини, що здійснювалися до цього періоду, не були внесені. Разом із тим, законодавство вимагало, що особа має звернутися до реєстраційної служби та внести ці документи, але не всі так робили. Це перша проблема.

Друга проблема — коли особа здійснила правочин, наприклад, купівлю-продаж майна, але не проставлена печатка БТІ на момент встановлення. І такий договір також є фактично недійсним, оскільки не було пройдено всю процедуру. Й оскільки вже БТІ не може проставити цю печатку, необхідно звертатися до суду з заявою про встановлення факту приналежності правовстановлюючого документа або з заявою про визнання права власності в залежності від того, чи є спір про майно або не має.

Лариса Денисенко: Чи великі судові збори за такі справи?

Анастасія Сербіна: Щодо окремого провадження за встановленням певних фактів, то це близька 250 гривень. Щодо майнового спору, то це мінімум 551 гривня 21 копійка, але не менш ніж 1 відсоток від вартості майна.

Лариса Денисенко: Тобто людина має бути готова до того, що може сплатити навіть близька 1 000 гривень у деяких випадках.

А що робити зі справами, які були відкриті на тимчасово окупованих територіях? Давайте спочатку розберемося з кримінальними справами.

Анастасія Сербіна: Це найскладніша ситуація, оскільки відповідно до закону України «Про здійснення кримінального провадження на період проведення Антитерористичної операції» чітко встановлено, що всі кримінальні справи мали бути передані відповідно до підсудності. Підсудність чітко визначена розпорядженням вищого спеціалізованого суду, де вказано, що, наприклад, Калининський суд міста Донецьк переїхав до суду, який знаходиться на підконтрольній Україні території. Разом із тим такої передачі не відбулося, в більшості випадків всі ці справи залишилися там.

Для особи, яка підозрювалась у вчиненні кримінального правопорушення це, звісно, певний плюс, оскільки якщо справа не була передана до суду, і щодо особи не було обрано жодного запобіжного заходу, вона так і залишається не притягнутою до кримінальної відповідальності. Разом із тим, існують особи, які бажають реабілітуватися, і насправді це дуже велика проблема, оскільки для того, аби звернутися до іншого суду, по-перше, вони мають звернутися до Генеральної прокуратури України, аби Генеральний прокурор визначив підсудність — куди поїде справа. Адже тут не працює принцип, визначений відповідно до розпорядження, яке стосується кримінальних справ, переданих до суду.

Після того, як людина звернулася до Генпрокуратури й була визначена підсудність, особа має звернутися до цього суду і поновити втрачене кримінальне провадження. Тут дуже велика проблема, бо якщо ти працюєш на стороні захисту, а обвинувачений, підозрювана особа — це сторона захисту, то не завжди є всі необхідні документи навіть у копіях. Відповідно для того, аби відновити те, чого фактично на руках немає, необхідно провести велику роботу.

Що цікаве можна порадити особам, які опинилися у такій ситуації? По-перше, всі справи, які залишились на непідконтрольній території, якщо звичайно, на непідконтрольній Україні території не бажають притягувати особу до кримінальної відповідальності, то людина може приїхати, отримати копії документів та розпочати нове життя на території України.

Лариса Денисенко: Але чи не наражається таким чином людина небезпеку?

Анастасія Сербіна: Я ж про це і кажу, що є дуже великий ризик, оскільки всі кримінальні провадження, які там залишилися, фактично були передані новоствореним органам незаконної влади. Велика кількість людей, які перебували у СІЗО, так і залишились у СІЗО, певний період часу перебували без жодного статусу. Вони знаходилися у СІЗО без жодного рішення суду, щодо них не здійснювалося жодного кримінального провадження.

Всі відкриті кримінальні провадження опинилися в руках непідконтрольної влади

Яким чином люди вирішували це питання? У більшості випадків вони писали заяву, що хочуть, аби їх судили в Україні та просили передати кримінальну справу на територію, підконтрольну українській владі. Насправді такого не відбувалося, бо не існує діалогу між українською владою і владою непідконтрольних територій. Але в таких випадках прокурори приймали рішення про закриття кримінального провадження, і особи виходили без жодного документа, що щодо них щось закрили, бо цей документ не діє в Україні. І вони не бажали вже виїжджати до території України, бо згідно з українськими даними вони є у базі, відносно них здійснюється кримінальне провадження, наприклад, тримання під вартою. І це дає всі підстави, аби оголосити особу розшук або арештувати її на першому контрольно-пропускному пункті, бо відповідно до даних він має бути заарештований. Це звісно дуже великий ризик.

Не всі кримінальні справи так закінчилися для особи, яка залишилася там. Деякі з них також розглядалися відповідно до того вже законодавства, яке існує там, непідконтрольними органами влади, наприклад Донецької області. У Луганській області, наскільки я знаю, взагалі суди з цього приводу ще не діють. І особа, яка відбула покарання на тій території та приїхала в Україну, також фактично такою, яка не відбула покарання. Щодо неї необхідно щось робити. Саме в таких випадках особа має звернутися до суду, відновити втрачене кримінальне провадження, аби довести, що вона відбула це покарання або звільнена відповідно закону про амністію, оскільки у 2014 році було прийнято закон про амністію. Це сталося на перетині періодів між владою України та виникненням непідконтрольної влади. Деякі особи вийшли відповідно до закону про амністію, а відомості не були внесені до Єдиного реєстру судових рішень, і документи, саме це судове рішення, людина втратила, й в Україні вважається такою, яка не відбула покарання. Існує величезна проблема для цих осіб реабілітуватись, саме вони й бажають реабілітуватись.

Або потерпілі, які бажають притягнути до відповідальності особу за вчинення того чи іншого кримінального правопорушення. Для цього теж необхідно звертатися до суду, відновлювати втрачене кримінальне провадження, надавати необхідні відомості. Якщо у прокурора вони є, це дуже добре, бо саме прокурор має оригінали документів. Щодо речових доказів, то відповідно їх взагалі ніхто нікуди не вивозив, і це взагалі величезний камінь, з яким треба щось робити. Як правило, це справи, які поки що не вирішені.

Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, є варіанти вирішення подібних проблем? Їх дійсно дуже багато, ціла низка останнім часом.

Анастасія Сербіна: Тільки власна ініціатива самої особи.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про цивільні справи, це і майнові спори, і розірвання шлюбу й отримання аліментів, як це вирішувати?

Анастасія Сербіна: Відповідно до цивільно-процесуального кодексу України цивільне провадження, яке закінчилося винесеним рішенням, можна дуже легко відновити. Необхідно звернутися до суду за новим місцем проживання, надати довідку внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує, де особа перебуває. Вона має звернутися з заявою про відновлення втраченого судового провадження, надає документи, які в неї є, навіть ксерокопія, що не завірена належним чином. Деякі судові рішення взагалі внесені до Єдиного реєстру судових рішень, і це набагато легше. Але не всі вони там містяться. Разом із тим, у законі чітко зазначено, що особа може надати навіть копії документів, які не завірені належним чином.

Що цікаво, людина може відновити все втрачене судове провадження: від ухвали про відкриття провадження до рішення суду, а можна відновити лише рішення суду. І якщо це рішення вже було винесене, то це набагато легше, його необхідно лише ще раз підтвердити. В такому випадку сама процедура набагато легша. Нема потреби надавати всі абсолютно документи, що були втрачені, можна відновити лише в частині винесеного рішення. Це рішення матиме трошки дивну структуру, бо буде спочатку буде рішення про відновлення, і далі друга його копія про те, що рішення було відновлене. Тобто фактично двічі на аркушах буде написано рішення. Через 7 днів це рішення набуває законної сили, особа отримує документ, який вже вирішив те чи інше питання навіть багато років тому.

Можливість звернення до нелегітимних органів влади щодо отримання документу — крок на шляху до вирішення питання

Наприклад, документи про стягнення аліментів, особливо якщо ці аліменти вже стягувалися відповідно до виконавчого провадження на тій території. Особа, відновивши таке рішення суду, звертається з заявою про видачу дублікату виконавчого листа, суд видає цей виконавчий лист і особа звертається за стягненням аліментів вже до нової виконавчої служби.

На практиці це легко у більшості випадків, але коли питання стосується встановлення права власності або відшкодування моральної чи матеріальної шкоди з підприємств, коли суми дуже великі, то суди неохоче беруть на себе таку відповідальність. В моїй практиці навіть було рішення, коли ми надали майже всю справу, бо мали до неї доступ, суд сказав: ми не можемо допитати суддю та секретаря, які розглядали цю справу, у такому випадку ми не можемо відновити, оскільки в законі написано, що навіть суддю можна допитати у якості свідка. Якщо суддя перемістився також, це не буде проблемою, якщо ти знаєш, де працює той суддя, навіть в режимі скайп-конференції можна це зробити. А судді, які залишись на непідконтрольній території, давати жодних свідчень не будуть. В таких випадках шукаємо додаткові докази, направляємо клієнтів, якщо вони проживають на непідконтрольній території або мають можливість туди поїхати, отримати архівні довідки, навіть завірені неналежною печаткою. В певний період часу навіть можна було забрати всю справу, про це особа писала якусь розписку.

Інше дуже болюче питання стосується справ, які не закінчилися винесеним рішенням. Це проблема, особливо якщо особа вже сплатила судовий збір, були допитані свідки, подані документи, в деяких випадках навіть оригінали, до суду, і вони там залишилися мертвим вантажем. Так само суди мали передати ці справи, але цього не відбулося в більшості випадків, тож особа має звернутися до суду за відновленням втраченого провадження. Але цивільно-процесуальний кодекс не містить положень, що людина має таке зробити. Там чітко зазначено, що особа звертається заново. Тобто вона заново сплачує судовий збір, заново надає усі докази. Єдине, що вона посилається, що така справа вже була розпочата, можна надати певні документи, але справа слухається заново. І в більшості випадків для особи є проблематичним привезти свідків, які лишились там, чи взагалі померли. Фактично особа має пройти цю процедуру заново. В більшості випадків позивачі звертаються до позовної давності й кажуть: «Вибачте, позовна давність пройшла». Тоді доречно надати копію ухвали про відкриття провадження, що така справа вже слухалася, строки не були порушені, і через АТО вона не змогла пройти всю процедуру до кінця й отримати рішення. Фактично процедура існує, однак дуже важко, якщо справа залишилася там.

Лариса Денисенко: Тут я навіть відчуваю деяку дискримінацію, адже подвійна сплата — це вже дискримінуюча обставина. Менше з тим, іншого виходу, як я розумію, немає.

Анастасія Сербіна: Можна звернутися до суду з заявою про звільнення від судового збору або про розстрочку. Разом із тим, необхідно надати всі документи, що підтверджують твій майновий стан, і це буде вирішуватися за рішенням суду.

Лариса Денисенко: Якщо в людини залишилися квитанції про сплату, це якось вплине на те, що людину можуть звільнити від повторної сплати.

Анастасія Сербіна: Не думаю.

Законом не визначена процедура відновлення господарського провадження

Лариса Денисенко: З якими ще можливими проблемами у цивільних чи адміністративних справах можуть стикатися внутрішньо переміщені особи.

Анастасія Сербіна: Якщо розглядати взагалі всі види проваджень, не тільки цивільні й адміністративні, щодо яких в кодексі прописана ця процедура, є ще господарські провадження. В них відповідно до господарсько-процесуального кодексу процедура взагалі не визначена, яким чином можливо відновити втрачене судове провадження. Однак, існує рішення Конституційного суду України, яке вказує, що навіть якщо така процедура не прописана, держава взяла на себе зобов’язання щодо здійснення правосуддя щодо всіх фізичних й юридичних осіб, які перебувають на території України. В цьому рішенні Конституційного суду навіть прописана вся процедура: які документи подаються, до якого суду, які дані вказуються у цій заяві, що необхідно зробити, аби відновити втрачене провадження.

Якщо загалом підкреслити: для того, аби відновити провадження, необхідно надати докази, і докази ці мають бути належними та допустимими. До не завірених копій документів, які мають сумнівний характер, суд також буде ставитись критично.