Система безоплатної правової України за 6 років зі студента перетворилася на вчителя — Девід МакКіллон

У 2013-му році вперше в Україні запрацювала система безоплатної правової допомоги. Під час Революції Гідності активістам Майдану вже надавалася правова допомога в рамках такої системи

Ведучі

Лариса Денисенко

Система безоплатної правової України за 6 років зі студента перетворилася на вчителя — Девід МакКіллон
https://static.hromadske.radio/2019/09/hr-gen-19-09-15-devid.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/09/hr-gen-19-09-15-devid.mp3
Система безоплатної правової України за 6 років зі студента перетворилася на вчителя — Девід МакКіллон
0:00
/
0:00

Віце-президент правової допомоги в Онтаріо (Торонто, Канада) Девід МакКіллон уважно спостерігає за тим, як розвивається система БПД в Україні, і стверджує, що тепер український досвід роботи такої системи може стати у пригоді для інших країн, де впроваджена система безоплатної правової допомоги.

Лариса Денисенко: Ви давно почали вивчати, як функціонує система правосуддя в Україні, як реалізовується на практиці система безоплатної правової допомоги. Якщо подивитися на минуле і на теперішнє – який прогрес ви б відзначили?

Девід МакКіллон: За останні п’ять років система безоплатної правової допомоги в Україні пройшла величезний шлях. Ще у 2013-му році уряд України визначив амбітні цілі, за якими протягом короткого періоду часу потрібно було створити 100 бюро безоплатної правової допомоги по території всієї країни. До започаткування безоплатної правової допомоги люди в Україні не мали, куди піти для того, щоб вирішити свої правові питання. Зараз на території країни існує понад 500 бюро, куди люди можуть звернутися за допомогою для вирішення своїх правових проблем.

Через місяць після того, як була лише започаткована система безоплатної правової допомоги, розпочалася Революція Гідності. І дуже молода організація, яка лише починала розвиватися, була покликана допомогти тим людям, надати абсолютно безпрецедентну безоплатну допомогу тим, кого заарештували під час Революції Гідності. І мене б не здивувало, якби така молода організація не змогла цього зробити. Але я читав в документах, наскільки ефективно спрацювала система безоплатної правової допомоги, представляючи інтереси більшості тих, кого заарештували за участь в Революції Гідності.

За декілька місяців настав ще один складний період – частина України в результаті нападу була окупована, схід України потребував безоплатної правової допомоги. І ця система змогла відповісти на дуже складний виклик. Ситуація обтяжується ще й тим, що та територія охоплена конфліктом, але система безоплатної правової допомоги надавала і досі надає послуги людям, які проживають на тій території.

І я не був би здивований, якби уряд України сказав, що в нас вже недостатньо ресурсів для того, щоб надавати таку саму підтримку системі безоплатної правової допомоги, тому що ми повинні зосередитися на питаннях, які пов’язані з нашими кордонами та зі сходом країни. Але я вражений тим, як Міністерство юстиції і далі продовжує підтримувати систему безоплатної правової допомоги. В 2014-му році вони хотіли мати 100 бюро БПД в країні, зараз вони вирішили збільшити цю кількість ще на 400. Тобто вони не лише не зменшили цю підтримку, вони її збільшують.

З роками система розвивалася, набиралася сили, ставала більш зрілою, розширювалися послуги, які надає система громадянам України. На самому початку систему безоплатної правової допомоги в Україні можна було порівняти зі студентом, який вчився від міжнародних експертів щодо того, як розвивати і як управляти такою системою. Але, дивлячись на систему зараз, ми можемо сказати, що  зі студента вона перетворилася вже на вчителя, який може розповідати іншим країнам про те, як створювати, як розвивати систему такої високої якості, яка забезпечує рівний доступ до системи правосуддя.

Лариса Денисенко: Як забезпечити незалежність системи, коли вона починає настільки розгортатися і збільшуватися від безоплатної правової допомоги в кримінальних справах до вже понад 500 бюро, які вже допомагають людям правовизначитися?

Девід МакКіллон: Питання незалежності системи безоплатної правової допомоги актуально не лише для України. Це надзвичайно важливе питання, яким переймається багато країн світу, де існує система БПД. Система побудована таким чином, що держава платить суддям, прокурорам, держава сплачує за зали засідання в судах, тобто завжди є можливість для конфлікту: є один такий загальний орган, який сплачує фактично за всі сторони провадження. Тому, звичайно, дуже важливо, щоб система залишалася незалежною від будь-якого зовнішнього впливу. Також важливо, щоб громадяни країни відчували повагу до системи правосуддя. Якщо вони відчуваються якісь елементи неналежного впливу, це призводить до втрати поваги і довіри до системи правосуддя. Тоді люди будуть думати, що правосуддя працює проти них, вони будуть вважати, що не можуть здійснити своє право на справедливий судовий розгляд справи, вони не будуть мати довіри до державних органів. Тому дуже важливо забезпечити незалежність системи.

Один з найкращих способів забезпечення незалежності системи, на мою думку, це створення незалежної наглядової ради, яка б здійснювала контроль за повсякденною діяльністю системи безоплатної правової допомоги. В Онтаріо, де я працюю, ми маємо незалежну наглядову раду. Це державний орган, але він має такий рівень незалежності, який дозволяє йому бути незалежним в рішеннях, які ми приймаємо. Коли ми в Канаді говоримо про безоплатну правову допомогу, ми зазвичай використовуємо таку фразу: «Система чи органи правової допомоги незалежні від уряду, але вони підзвітні уряду стосовно тих фінансових коштів, які вона від нього отримує».

Лариса Денисенко: Чи має повноваження така наглядова рада, яка працює в Онтаріо, ставити питання недовіри очільнику системи або людям, які йому підпорядковані, чи вона розглядає скарги на дії як працівників чи працівниць системи, так і адвокатів системи?

Девід МакКіллон: В Онтаріо наглядова рада здійснює загальний контроль за діяльністю системи правової допомоги. Ми схвалюємо бюджет, ми схвалюємо стратегічні плани системи правової допомоги, ми обираємо президента системи БПД, і якщо ця особа, яку ми відібрали, не відповідає очікуванням, то ми можемо його і звільнити. Тобто, іншими словами, у наглядової ради дуже складне завдання – підтримати оцей такий тонкий баланс між здійсненням загального контролю, загального нагляду за діяльністю системи безоплатної правової допомоги і при цьому не втручатися в повсякденну діяльність системи.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про розвиток системи безоплатної правової допомоги в Україні, то як вона має розвиватися?

Девід МакКіллон: Унікальне, що зробила система безоплатної правової допомоги в Україні, це те, що вони повсякчас здійснюють оцінювання потреб своїх клієнтів. Інколи ми думаємо, що ми знаємо, що потрібно нашим клієнтам, інколи ми вважаємо, що те, що ми думаємо, що їм потрібно – це справді так, але насправді, це не завжди так. Тому завжди важливо питати клієнтів та з’ясовувати, які справді правові потреби в них існують. Кожна оцінка потреб клієнтів дає якесь нове знання, дає якусь нову інформацію. Інколи ми думаємо, що послуга А, яку ми пропонували, це така, яка їм потрібна, а оцінка потреб засвідчує, що насправді їм потрібна була послуга В.

Один такий невеличкий приклад з досвіду системи правової допомоги в Онтаріо. Наприклад, в нас є безкоштовна гаряча лінія, якою можна скористатися для того, щоб отримати допомогу. Але через оцінку потреб ми з’ясували, що люди з психічними потребами бояться користуватися телефоном. Таким чином вони опинилися не охопленими системою, їм фактично було відмовлено в доступі до правосуддя. І для того, щоб не виключати якусь групу людей з кола своїх клієнтів, потрібно постійно проводити таку оцінку. Треба змінюватися, залежно від того, які результати оцінювання потреб ми отримуємо.

Лариса Денисенко: Чому, на ваш погляд, могла б навчити система безоплатної правової допомоги в Україні інші країни?

Девід МакКіллон: Я вже згадував оцінку потреб, як є надзвичайно важливою для того, щоб система безоплатної правової допомоги належно реагувала на потреби клієнтів. І тут в України величезний досвід, яким би вона могла б поділитися з іншими країнами. Ще одне – це ті вимоги до адвокатів, які працюють в системі БПД, що були розроблені в Україні. Іншим країнам буде цікаво дізнатися, як це зробила Україна. Також є питання, над яким Україна досі працює, це оплата адвокатам, які працюють в системі БПД. Тут важливо дотриматися делікатного балансу між тим, як заохотити адвокатів, щоб вони працювали в системі, і тим, щоб не відштовхувати їх від системи. Крім того у вашій системі БПД є величезний досвід спілкування зі ЗМІ. От зараз ми маємо радіо програму про систему безоплатної правової допомоги, на конференції в Києві, присвяченій темі БПД, нам показали низку відео, які розповідають про систему безоплатної правової допомоги через особисті історії людей, вони розповідають про різні способи того, як можна отримати доступ до послуг правової допомоги.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.