Як відстояти право учасника бойових дій на земельну ділянку?

У двадцять п’ятій історії третього циклу Гена Справедливості ми намагаємося розібратися з тим, що робити, коли сільська рада відмовляє учаснику бойових дій у праві на першочергове отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарювання. Розповідає адвокат Сергій Кочин та його клієнт Дмитро Кривошея.

Лариса Денисенко: Дмитре, представтеся, будь ласка.

Дмитро Кривошея: Я народився 7 серпня 1985 року в селі Петрівське таращанського району Київської області. У 2014 році я працював в органах внутрішніх справ Білоцерківського відділу, мене командирували у зону АТО. Тобто нас зібрали у полк, ми поїхали у Слов’янськ, Ізюм, і там перебували деякий час. Після чого, у 2015 році нам дали посвідчення учасника бойових дій.

Лариса Денисенко: З цим проблем не було?

Дмитро Кривошея: Майже за рік його дали чомусь. Нам телефонували, казали подавати документи…

Лариса Денисенко: Тобто це все робило Міністерство внутрішніх справ?

Дмитро Кривошея: Так. Отримавши посвідчення, я дізнався, що маю право отримати земельну ділянку площею 2 га для ведення сільського господарства. Через те, що я проживаю у місті Біла Церква, але родом з села Петрівське (зараз Юшків Ріг), там проживають всі мої родичі, я дізнався, що там є вільні земельні ділянки — вирішив написати заяву. Мені було відмовлено. Сесія прийняла рішення давати тим, хто призивався від села, по 2 га. А через те, що я там не прописаний, і призивався не від села, мені вирішили дати 1 га землі.

Лариса Денисенко: Сергію Кочин, розкажіть, наскільки це рішення є дискримінаційним?

Сергій Кочин: Саме після цієї ситуації пане Дмитро та інші хлопці — учасники бойових дій, які отримали по одному гектару, звернулися до мене. Я їх одразу направив до Центру безоплатної правової допомоги, тому що зрозумів, що вони мають право на безкоштовну юридичну підтримку, оскільки одразу було зрозуміло, що це за одне судове засідання не вирішиться, і вони просто на якомусь етапі не потягнуть фінансово цю війну з державними органами. Я зрозумів, що у цій справі нічого складного немає, оскільки це була абсолютно дискримінаційна позиція відповідної сесії Міської ради. Вона порушила 24 статтю Конституції, в якій зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою, зокрема місця проживання.

Лариса Денисенко: А вони чим це аргументували? Місцем реєстрації, попри те, що в людей там коріння?

Сергій Кочин: Саме так. Юридична процедура вирішення питання по заявах на отримання земельних ділянок починається не з самої сесії, де приймається рішення. Спочатку такі питання ставляться перед комісіями. Як правило, у сільських радах вони поділяються на дві основні комісії по складу: це бюджетна комісія та комісія з земельних та інших питань. І така комісія фактично виносить попереднє рішення, яке є дорадчим, тобто воно не має законної сили, тільки рекомендаційну, але на нього завжди зважає сесія приймаючи рішення. Перед тим, як не давати цим хлопцям землю у тому обсязі, в якому було звернення, у межах статті 118 земельного кодексу, було прийняте рішення: тим, хто призивався з села Петрівське, надавати по 2 га землі, а тим, хто не є жителем села, але звертається — надавати по 1 га.

Це абсолютна дискримінація, тому я сказав: проблем не буде, звертайтеся до Центру, будемо у судовому порядку відстоювати вашу позицію, і ми доб’ємося результату.

Юридична процедура вирішення питання по заявах на отримання земельних ділянок починається не з самої сесії, де приймається рішення. Спочатку такі питання ставляться перед комісіями.

Лариса Денисенко: Дмитре, а з вами були ваші побратими? Хто ще подавався з вами щодо земельної ділянки до цієї ради?

Дмитро Кривошея: Так, був Олександр Артеменко, він там проживає, але не звідти. В нього там тесть і теща, тобто родина, і він фактично проживає у селі.

Лариса Денисенко: А чи дійсно там були учасники бойових дій, зареєстровані в селі, вони реальні?

Дмитро Кривошея: Так. Отже, я не був згодний з цим рішенням, і ми з адвокатом, велика дяка йому, вирішили подаватися до суду.

Сергій Кочин: Річ у тім, що дійсно було два місцевих хлопці, які були у зоні АТО, воювали, і питання по них не стояло. Землі насправді було багато: 21 га, а фактичних претендентів було 4, тому всі розуміли, що така позиція сільської ради, була не для того, щоб надати або не надати 1 га. Рішення було пов’язано з тим, аби своїм виділити по 2 га, а всім іншим казати, що чекатимемо, поки потенційні вояки з села сходять на війну, повернуться, і ми їх забезпечимо, а перед цим будемо користуватися цією землею, як нам заманеться. А якщо цього не трапиться до кінця тисячоліття, то ми тоді надамо землю і тим, хто не проживає у цьому населеному пункті. Це була така цинічна позиція, яку голова сільради висловлював і цього не приховував.

Вони посилалися на закон про місцеве самоврядування, що вони є розпорядниками таких земель, і вважали, що інші закони їх не стосуються. Така позиція, що тут ми у селі свої, а всі інші — то вороги. Але дивує те, що це представники влади, вони ж створюють суспільну думку, тобто народ був упевнений, що сільська рада на чолі з головою діє абсолютно законно. Буле цькування, вказували, що мої клієнти і я особисто зайняли цинічну позицію, що я купую рішення суддів, якимось чином впливаю своїм авторитетом.

Низька правова культура була одним із перших чинників, через який ці хлопці, атошники, цілий рік не могли отримати позитивного рішення.

Лариса Денисенко: А ця комісія, яка спочатку вирішувала це питання і мала дорадчий голос, яку позицію зрештою зайняла?

Сергій Кочин: Ми виграли першій суд, де я чітко посилався на дискримінаційне рішення, виграли апеляцію. При позитивному рішенні є 30 днів для того, аби повторно переглянути відповідні заяви та прийняти законне рішення. І якщо рішення не розглядається, наприклад, комісія не збирається, виходить ситуація, що в людини немає негативного рішення, але немає і позитивного, тобто навіть немає з чим звертатися знов до суду.

Але закон врегулював дане питання: 112 стаття, пункт 7, зазначила, що якщо протягом 30 днів відповідний колегіальний орган не збирається і не вирішує позитивно або негативно ваше питання, ви можете укласти угоду з відповідними землевпорядними організаціями, які покликані виготовляти технічну документацію або документацію землеустрою. Якщо ви знаєте, що дійсно земельна ділянка є вільною, потенційно не приватизованою, ви можете не отримувати дозвіл, а попередивши про це письмово, починати процедуру приватизації земельної ділянки на власну користь.

От з Дмитром така історія і відбулася. Коли одного разу сесія в тридцятиденний термін не зібралася, не було в них кворуму, ми повідомили, що будемо наймати організацію і проводити приватизацію земельної без їхнього дозволу.

Зазначу, що ми не змогли знайти організацію, яка б взялася виготовляти технічну документацію без дозволу. Але це дуже сильно насторожило відповідні структури, тому що вони розуміли, якщо ми на території Київщини не знайдемо відповідні таку землевпорядну організацію, ми її знайдемо за межами Київською області, і вона візьметься за цю роботу і зробить її.

Лариса Денисенко: Сергію, а де загалом шукати такі організації?

Сергій Кочин: Як правило, вони працюють при державних кадастрах, колишніх Держкомземах. Їх також дуже багато у приватному секторі.

Лариса Денисенко: І вони цілком легітимні?

Сергій Кочин: Вони дуже погано рекламуються, наприклад, у мережі Інтернет я знаходив лише кілька організацій, що працюють по всій Україні. А погано вони рекламуються, тому що в них і так забагато роботи, їм реклама просто не потрібна — вони, як правило, вже є монополістами на ринку. Через це в нас земля подекуди приватизується по 5-7 років, бо вони набирають клієнтів, беруть з них кошти, але процедура виготовлення всієї технічної документації дуже складна. А коли в тебе вже є десятки тисяч клієнтів, то хтось сьогодні все отримає, бо всі документи будуть погоджені, а хтось за кілька років.

Лариса Денисенко: А як здійснюється перевірка, чи вільна земельна ділянка?

Сергій Кочин: Це дуже просто. В Інтернет є публічна кадастрова мапа, яка і є першоджерелом для пошуку вільної земельної ділянки. Якщо накласти цю публічну кадастрову карту на мапи Google, ви зможете побачити свій населений пункт. Там можна побачити земельні ділянки, на яких вже є кадастрові номери, це вже приватизовані земельні ділянки, на них претендувати немає сенсу. Це попередня можливість знайти вільну земельну ділянку, але якщо ви це не простежите, то існує можливість приватизації не отримати. Адже для її отримання ви маєте надати в першу чергу заяву, документи, що посвідчують особу, і саме копіювання або орієнтовний план земельної ділянки, яку ти хочеш отримати. Тому без конкретної вказівки на земельну ділянку, без цього документу, людина однозначно приватизації не отримає. Це буде формальна причина для відмови у розгляді заяви.

Аби знайти вільну земельну ділянку існує публічна кадастрова мапа

Тобто є процедура, вона не дуже складна, більш менш тямущий юрист, який хоч трошки орієнтується у земельному законодавстві, може пояснити клієнтові, як зробити все правильно, аби його заяви не відкидали з формальних юридичних причин.

Хочу також наголосити, якщо відповідні органи налаштовані дати земельну ділянку учаснику бойових дій, то навіть коли вони просто пишуть заяву з проханням виділити ділянку під сільське господарство, не під забудову, то органи знаходять ці землі та просто видають. Але якщо ти хочеш конкретну земельну ділянку, ти маєш вказати, тому що потім вибачай, твою заяву задовольнять в межах того, що ти просив, а значить, якщо вона буде не там, де ти хочеш, це вже твої проблеми.

Так от, далі орієнтуючи людей, як шукати землю, поясню. Публічна карта покаже вам потенційні земельні ділянки. Не факт, що вони не приватизовані, адже є багато ділянок, які вже приватизовані або мають власника, але не це не зображено на публічній карті, бо їхня приватизація відбулася тоді, коли ця карта не була створена. В таких випадках дані вносяться поступово, під час перереєстрації права власності.

Потім краще звернутися з заявою у відповідне управління земельного кадастру або ще краще до місцевих органів із вказівкою на відповідні земельні ділянки з проханням надати інформацію, чи приймалися якісь рішення на приватизацію або дозвіл на видачу в оренду земельною ділянки. Якщо таких документів немає, і ви пересвідчитесь, що ділянка не знаходиться в оренді або у власності, тоді ви можете попросити її собі у приватизацію.

Які ще можуть бути перешкоди. Є закон про Статус ветеранів війни й гарантії соціального захисту, і стаття 12, пункт 14 зокрема передбачає увесь обсяг пільг на отримання земельних ділянок. Земельна ділянка під особисте селянське господарство не підпадає під пільгові земельні ділянки, які мають надаватися учасникам бойових дій. Отже, якщо ви просите таку земельну ділянку у відповідної ради, і на неї претендує хтось іще, за законом її мають надати тому, хто звернувся раніше.

Ще раз хочу наголосити, таких земельних ділянок дуже багато. Місцеве населення не обертає їх у свою власність, не приватизовує їх на свою користь, бо розуміє, що наші воїни їх заслужили. Тобто навіть маючи можливість подати заявку на них раніше, вони цього не роблять. А є перелік земельних ділянок, на які учасник бойових дій має першочергове право. Зокрема, першочергове право на отримання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, а також під будівництво і городництво. Така категорія земельних ділянок дуже рідко використовується, тому що за законом приватизувати у власність можна лише ділянку під особисте селянське господарство.

Лариса Денисенко: До речі, а яка різниця.

Сергій Кочин: Різниця дуже велика. Садівництво — це фактично садок. А городництво — це земельні ділянки, які надаються під городи, а не під особисте селянське господарство. Це така категорія земель, які не приватизовуються. Вони надаються або у довічне користування, або в оренду, їх неможливо приватизувати, не змінюючи цільового призначення. Хоча це зовсім нескладна процедура: отримати таку земельну ділянку для городництва та приватизувати її, змінивши цільове призначення. Але знову ж таки, потрібна політична воля місцевих органів, які можуть тобі її дати, але в їхньої компетенції є право змінювати цільове призначення.

В будь-якому випадку, наша ситуація була така, що на цю ділянку більше ніхто не претендував, тому сільська рада мала обробляти заяви по мірі їх надходження.

Лариса Денисенко: А на якій стадії все зараз?

Сергій Кочин: На даний момент, ми виграли суд по третьому колу, юрист пояснив раді, що перспектив виграти в них немає, і вони припинили подавати апеляцію. За 10 днів нам видали рішення про набуття законної сили, і це слугувало сигналом, що наші відповідачі зупинилися та припинили з нами судову війну. Зібралася відповідна сесія, яка винесла рішення надати по 2 га цим хлопцям, учасникам бойових дій.

Решту землі, аби на неї не претендували інші воїни АТО, розкидали між своїми в основному. Також були інші учасники бойових дій, які встигли звернутися, знаючи про нашу війну, їм також задовольнили ці заяви.

Я дуже радий, що хоча б частина військовослужбовців, наших захисників, встигла як то кажуть, законно отримати. Тобто ця земля освоєна повністю, бо сільська рада зрозуміла, що не зможе нею розпоряджатися, як собі забажає.