Інтерв’ю з істориком Віктором Брехуненком про українське козацтво
Гість — Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, автор видань «Московська експансія і Переяславська рада 1654 року», «Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле».
Віктор Брехуненко: Богдан Хмельницький досяг своєї ключової мети — міжнародне визнання Гетьманщини, легітимізував себе як правителя, а козаків — як нову українську еліту. За тогочасними політико-правовими уявленнями, визнання держави, що постала, досягалося іншим способом, ніж зараз. Для тогочасної людини визнання держави, яка постала, відбувалося тоді, коли один із сусідніх легітимних християнських володарів брав це новоутворення «під своє крило» на засадах договору. Цим він сигналізував світові, що легітимність визнається. Богдан Хмельницький не належав до династії правителів. Для нього цей шлях був закритий. Тому він прагнув досягти цього таким способом.
Хмельницький вирішив два завдання:
— став легітимним володарем за допомогою Переяславської ради та договору з Москвою;
— уклав військовий союз проти Речі Посполитої.
Відтоді всі розуміли, що Гетьманщина — це легітимна держава, а Хмельницький — легітимний володар. Москва не хотіла цього визнавати. Ще з кінця 15 століття вона марила українськими та білоруськими землями та хотіла приєднати їх до царської вотчини. Але вона хотіла їх просто приєднати. А тут Хмельницький підсовує їй «одержавлене українське тіло». Вже на той час була теза — Гетьманщина — справжня спадкоємиця Київської Русі. Це проговорювалося відкрито. В Європі чітко розуміли та ніколи не плутали де Русь, а де Московія.
Віктор Брехуненко: Міф почав зароджуватися через 3 роки після Переяславської ради. Гетьманщина — це Мала Русь. В грецькій термінології Мала Русь — це початок, розширення якого дало Велику Русь. Тобто це є серцем держави княжих часів. У 1657 році Василь Кікін у Чигирині заявив про те, що Малу Русь до Великої приєднав сам Бог. З ніг на голову поставив. Начебто Мала Русь — маленька частинка Великої. Ця теза стала наріжним пунктом усього процесу «олегендарювання» російської інтелектуальної традиції Переяславської ради.
Радянська концепція Переяславської ради, як нібито кульмінації прагнення українців і росіян жити під одним дахом, ґрунтувалася на всій попередній ідеологічній канві російської думки, починаючи з кінця 17 століття до 1917 року.
Моя книжка «Московська експансія і Переяславська рада 1654 року» — це відповідь української науки, репліка на спроби тогочасного Путіна нав’язати Україні оновлену версію радянського переяславського міфу. Він змусив Кучму видати у 2002 році указ про урочисте відзначення 350-річчя Переяславської ради. Тоді святкування не відбулося. Минуло вже 20 років, а російська традиційна великодержавна історична наука так і не змогла дати наукову відповідь. В науковому середовищі останнім концептуальним словом вважається доробок української історії.
Переяславська рада та Березневі статті втратили чинність у 1656 році, коли Москва всупереч договору за спиною України, уклала угоду з Річчю Посполитою. Цей акт на пряму порушував попередні домовленості з Богданом Хмельницьким.
Якщо подивитися на риторику Путіна, починаючи з 2014 року, ми не побачимо звернень до проблематики Переяславської ради 1654 року. Здавалося б, не логічно. Якщо у 2002 році він намагався змусити реанімувати цей міф у свідомості українців, то тепер він відмовляється від цього. Хоча ідеологічний ґрунт Росія створювала впродовж майже 300 років. Виникає питання — чому Кремль відмовився від цієї ідеї під час новітньої російсько-української війни? Він говорить про Новоросію, спільну історичну долю, переплетення економічних і політичних особливостей, але Переяславську раду не згадує. Я думаю, що головна причина в тому, що наукове спростування цього міфу було таким потужним, що вони вирішили відмовитися від цієї «битої карти».
До 1654 року Українська держава ніколи не була в складі Московської держави. То як вона могла відділитися та возз’єднатися? Навіть якби відбулося якесь злиття, то було б приєднання, а не возз’єднання. Але й цього не було. Був військово-політичний союз, який був оформлений у вигляді договору-протекторату.
Україна та Московія належали до зовсім різних цивілізаційних ніш. Україна була складовою європейського світу. Організація суспільства та влади відповідала європейським засадам. Самосвідомість української еліти дуже відрізнялася від московської. В Україні — освіта, література, книгодрукування, Києво-Могилянський колегіум тощо. Московія належала до зовсім іншої версії. Різниця дуже відчувалася. Там суспільство було організовано на тому, що піддані царя є його холопами.
Віктор Брехуненко: На той момент це був надзвичайно важливий крок для існування Української держави. Після цього вона стала легітимною. Її визнали. Інша річ — ми не знали, що з Москвою нічого не можна підписувати. Вона завжди використовує будь-який момент, щоб вчепитися та «перетягти ковдру на свій бік». Після смерті Богдана Хмельницького так вийшло з Переяславською радою. Її перекрутили на свій лад і почали нав’язувати свою зверхність. Зараз ми повинні чітко розуміти — не можна обдурити Москву, підписуючи з нею якійсь папір. Відіграти не вийде. Треба бути 1000 разів пильними.
Віктор Брехуненко: Те, що відбувається зараз, це пошук формули, яка дасть змогу зомбувати українців. Вони шукають різні ідеологеми, які, на їхню думку, легше нав’язати. Але вони не на те спираються. Це те ж саме, що стверджувати, що Сонце обертається навколо Землі. Дати Україні спокій вони не можуть. Це складно для самосвідомості росіян. Якщо вони відрізають Київ і починають шукати справжні коріння своєї історії, то вони прив’яжуться тільки до Золотої орди. Більше нічого вони не мають.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS