Залицяння керівника на роботі: де межа?

Коментують історію експертки — Світлана Паніна, родинна психологиня, травмотерапевтка та викладачка психології, Христина Кіт, адвокатка, голова ГО «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» та Ярина Волошин, керівниця проекту «Актуалізація питання сексуальних домагань у ВНЗ».

Героїня: Я работала в компании, где он был моим непосредственным руководителем. Он никогда меня не выделял особо на работе и старше меня лет на 20. Так получилось, что я проработала в компании недолго, она закрылась через несколько месяцев. Внезапно в компании закончились деньги, он предложил мне и моей подруге компенсировать 2 недели из своего кармана. Пригласил меня встретится и заодно поужинать, после этого мы как-то начали общаться. Мне было приятно, что такой интересный мужчина за мной ухаживает. Пару раз мы поцеловались и после первого поцелуя он начал намекать на секс. Я испугалась и отказала ему. Потом мы переписывались еще какое-то время, ни о каких отношениях речи не шло. Через пол года такой переписки он начал на меня давить и ревновать, а потом, когда попросила прекратить это, звонить и говорить о любви ко мне. Мы с ним встретились и тут он сказал, что открывает фирму и зовет к нему работать. Говорил, что умеет разделять профессиональное и личное, поэтому я согласилась и мы начали с ним работать.

Валерія Широкова: Чи можна тут побачити харасмент?

Христина Кіт: Якщо говорити про сексуальні домагання на робочому місці, ми маємо дивитися, чи є відносини підпорядкування роботодавець — працівник. Із цієї історії зрозуміло, що вони вже розірвали трудові відносини та в них були відносини поза роботою. Але в даній ситуації можна говорити, що відбувалось сексуальне насильство, тобто будь-які дії сексуального характеру, погрози. Сексуальне насильство було тоді, коли дівчина сказала «ні», а на неї далі продовжили тиснути й переслідувати. Він їй телефонував, не давав спокою, писав повідомлення. Можна говорити про ознаки сексуального насильства, але не сексуального домагання, оскільки згідно з нашим законодавством сексуальне домагання розцінюється виключно коли є підпорядкування роботодавець — працівник.

Як почуватися комфортно в такій ситуації?

Світлана Паніна: У такій ситуації немає жодної можливості почуватися комфортно. Перше, що ми почули — дівчина майже на 20 років молодша за начальника. У неї замало досвіду, як себе поводити в такій ситуації, тому ми вже маємо зловживання старшого, більш авторитетного чоловіка над молодшою дівчиною, яка в нього була підлеглою.

Як правильно будувати стосунки, якщо вона все-таки йде до нього працювати?

Світлана Паніна: Хто відповідає за ці стосунки? Начальник, він наймає працівницю, тому відповідальність на 100 відсотків належить йому. Якщо є дискомфорт — це вже дуже погана ознака. Важливо це відчути та запитати у юриста, що відбувається, чи є це продовженням трудових відносин.

Героїня: Он начал меня выделять на работе и хотел восстановить со мной отношения. Начал давить на жалость, мы поругались. Позже мы помирились и продолжили работать. В какой-то момент меня пригласили на стажировку в компанию, в которую я давно хотела попасть. Он начал закатывать истерику и говорить, что они разорятся и если я уеду, то у него нет смысла держать сотрудников.

Было очень много давления, я в итоге уехала. Пока я была на стажировке, он постоянно писал по рабочим вопросам со словами «я же на тебя не давлю!». В какой-то момент он начал шантажировать, что если я не буду с ним, он покончит с собой. В итоге я поняла что нужно увольняться.

Що робити, коли опинився в ситуації, де несеш відповідальність за своїх колег, яких звільнять і ще й за те, щоб керівник не нашкодив собі?

Світлана Паніна: Я нарахувала 3 ознаки емоційного насильства. Коли людина погрожує самогубством — це емоційний шантаж. Людина не є відповідальна за поведінку того, хто є більш впливовий. Потребує допомоги саме людина, яку шантажують. Друга ознака — спільна відповідальність. Дівчина хвилюється за подруг і цей тиск може мати дуже погані наслідки, може розвинутися тривожний розлад.

Перше, що потрібно зробити — це розповісти комусь, найкраще юристу.

Потрібно казати на подібне: «Я розповім про це, якщо ти потребуєш допомоги й хтось тобі допоможе».

Це вже шантаж, тут є з чим звертатись?

Христина Кіт: Це однозначно не можна назвати сексуальними домаганнями, це вже насильство, зокрема психологічне. Що робити в цій ситуації? Цей шантаж — абсолютно незаконно, тому що для звільнення повинні бути реальні підстави. Навіть якщо він би вирішив когось звільнити, це можна оскаржити в судовому порядку, тому залякування є абсурдними й безпідставним. Потрібно записувати ці розмови, їх можна використати у суді. Якщо звернутись з заявою до поліції про те, що роботодавець вчиняє психологічне насильство, то доказами можуть бути свідки цієї розмови, смски, повідомлення на електронну пошту.

Героїня: Он начал шантажировать меня самоубийством. Был тяжелый разговор и я понимала что больше там работать не буду. Рассказала все подругам, чтобы они знали о возможном увольнении. Я искала другую работу, он продолжал мне мотать нервы, мы сильно поссорились. Спустя неделю он обещал мне золотые горы, но я отказалась. В день, когда я уволилась, я попросила больше меня не трогать. Я отправляла резюме в компанию, в которой руководитель – его друг и этот человек отказал мне без причин, дали понять, что попросили меня не брать. Он не уволил моих подруг в итоге. Потом у меня был день рожденья, уже после увольнения, и он попытался передать через них цветы и подарки, узнать как у меня дела. Через несколько месяцев я впала в депрессию и у меня начались панические атаки, страх смерти. Я боялась, что он приедет.

Чи можна якось довести, що ситуація на роботі та депресія пов’язані?

Світлана Паніна: Цим займається психологічна експертиза, але так, це може бути ознаками психологічного насильства, харасменту.

Куди і як звертатися, що б ви порадили дівчині в такій ситуації?

Світлана Паніна: По перше — психологічна допомога, також є гаряча лінія з протидії насильства. «Ла Страда» може надати пораду психологічну та юридичну пораду. Звертатися до психологів, терапевтів, мабуть, психіатрів.

Що можна робити з юридичної точки зору?

Христина Кіт: Із юридичної точки зору можна звернутися із заявою до поліції, але потрібно враховувати, що в даному випадку особа, що вчиняє насильство, перебуває за межами України. Постраждала особа має сама вирішити, в чому вона бачить сенс. Звертайтеся до організацій, які допомагають жінкам в таких ситуаціях, до Безоплатної правової допомоги.

Зараз Україна працює над тим, щоб подолати проблему харасменту. Вищі навчальні заклади намагаються звертати увагу на цю проблему. Як саме юристи допомагають у цьому і на що варто звертати увагу?

Ярина Волошин: Чим більше заяв і фіксації фактів щодо сексуальних домагань та насильства загалом — у ВНЗ, на робочому місці, на вулиці, — тим сильнішою стає актуалізація. Зараз у рамках цього проекту ми підготували рекомендації для вишів і протягом наступного року плануємо працювати з навчальними закладами стосовно їх впровадження. Провівши моніторинг і опитування студентів ми розуміємо, що проблема надзвичайно глибока і недосліджена. Перше, до чого ми завжди закликаємо — не робіть цю історію видимою до консультації з юристкою або юристом, яким ви довіряєте. Практика, коли людина, яку публічно обвинувачують у домаганнях, подає до суду за те, що ви порушуєте її честь, гідність і ділову репутацію, є дуже розповсюдженою. Не пишіть про це в соціальних мережах, не говоріть про це публічно до того, як зробите певні кроки для свого захисту разом з юристом чи юристкою.

Христина Кіт: Зокрема ви можете зателефонувати до ЮрФем, у нас є база юристок по регіонах, ми обов’язково знайдемо вам юристку, яка зможе надати вам допомогу там, де ви живете.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі

За підтримки: