99% неповнолітніх, які брали участь у програмах із пробації, не вчинили повторних злочинів, - Бернацька

У День захисту дітей поговорили з заступницею міністра юстиції, головою Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх Наталією Бернацькою.

Тетяна Трощинська: Чи досі слово «ювенальна юстиція» викликає побоювання в Україні? Можливо, не всі досі до кінця розуміють його значення? Чи ви його не уникаєте, коли говорите про це?

Наталія Бернацька: Дійсно уникаємо, навіть наша координаційна рада називається «з питань правосуддя щодо дітей, питань, які стосуються дітей». Вся система, яку на сьогоднішній день ми намагаємося побудувати, спрямована на імплементацію зовсім  інших підходів у сфері захисту прав дитини. Тут ми намагаємося використовувати більш широкий термін у відповідності до стандартів Конвенції ООН із захисту прав дитини.

Тетяна Трощинська: Кого стосується правосуддя щодо неповнолітніх і в чому полягає цей підхід дружності до дітей?

Наталія Бернацька: У нас є дуже негативний спадок від Радянського Союзу, коли до дітей-правопорушників (до 18 років) ставилися як до дорослих. Були ті самі покарання, їх так само кидали до в’язниці – ті самі підходи, що й до дорослих, не було різниці.

Зараз у всьому цивілізованому світі жоден правопорушник, який є неповнолітнім, який би злочин він не скоїв, не вважається злочинцем. Він вважається жертвою тих обставин, середовища, в яке потрапив. Його мозок навіть ще не розвинений до того рівня, щоб усвідомлювати наслідки своєї протиправної поведінки.

Нещодавно в Парижі проходив Світовий конгрес щодо захисту дітей і найбільш обговорюваним питанням було те, що більшість країн хочуть піднімати й вік 18 років. Данія каже про те, що це має бути 23 роки, а деякі країни – навіть 25. Я вважаю, що в різних країнах також по-різному потрібно розглядати ці питання.

Тетяна Трощинська: Якщо говоримо про те, що є зараз, про які вікові межі говоримо в Україні?

Наталія Бернацька: До 18 років. Це на сьогоднішній день відповідає всім міжнародним стандартам.

Тетяна Трощинська: Ви вже згадали світовий форум, а я знаю, що в Україні відбудеться подібний.

Наталія Бернацька: Ми плануємо цього року зробити захід, орієнтовно через місяць, щоб фіналізувати роботу ради за попередній рік, прозвітувати про наші результати роботи, обговорити подальші плани дій та запросити міжнародних експертів. Ми вважаємо, що дуже важливо, щоб ця тема завжди була на порядку денному.

Василь Шандро: Чи є якась статистика злочинності неповнолітніх?

Наталія Бернацька: Скажу більш глобальну статистику. Починаючи з початку незалежності, тільки після розпаду Радянського Союзу в нас рівень ув’язнених був дуже високий – більше 120 000 ув’язнених у тюрмах. На сьогодні – менше 60 000.

Щодо неповнолітніх також були вражаючі цифри – приблизно 20 000. На сьогоднішній день за статистикою в Україні є 100 в’язниць, лише три для неповнолітніх, і в них зараз утримується 146 неповнолітніх.

Василь Шандро: Формально вони так само називаються в’язниці, виправні колонії?

Наталія Бернацька: Це виховні колонії, які займаються ресоціалізацією.

Але чому так радикально знизилася ця цифра на сьогоднішній день? Не тільки тому, що був прийнятий новий КПК в 2011 році, який вніс багато альтернативних заходів (домашній арешт, електронний браслет). Це пов’язано з тим, що ми все-таки запровадили в Україні пробацію, починали якраз із пробації для неповнолітніх.

Це канадський досвід, який нам передали колеги, він полягає в тому, що коли неповнолітній скоює злочин невеликої тяжкості, його не відправляють до в’язниці – з ним починають працювати в рамках соціально-виховної роботи в центрах пробації.

Зараз пробаційні програми розроблені з канадцями, вони полягають у тому, що це ,наприклад, нова професія (як її знайти, ким бути в житті), контроль гніву та поведінки.

У нас вражаюча статистика – такої немає ніде в Європі. Ми аналізували пробаційні програми після першого проступку за останні п’ять років – 99% дітей не скоїли повторний злочин, взагалі з законом більше не стикалися. Зараз моя мета, щоб ця програма пробації була також розповсюджена в Україні для дорослих.

Тетяна Трощинська: Доволі часто, хоч це й дивно, захист прав дитини в публічному полі починає обговорюватися як протиставлення традиційній сім’ї, виникають запитання: «Якщо ми захищатимемо права дітей, то що я вдома і дитину вдарити не можу, якщо вона зробила щось погане?». Якщо ширше говорити про ці рамки, пов’язані з захистом прав дитини, що слід розуміти?

Наталія Бернацька: Для мене тут найперша теза, що захист прав будь-якої людини починається з захисту прав дитини з самого початку її життя.

Доведено, що більшість злочинів, які вчиняються неповнолітніми, вчиняються через те, що в їхньому середовищі, а саме – в сім’ї, є якісь проблеми, вони є свідками насильства одного з батьків щодо іншого, таким чином вони опиняються в такій ситуації. Також уже науково доведено (це також було предметом великого дослідження наших європейських колег), що дитина, яка зазнала травми голови в дитинстві, в подальшому набагато більше схильна до того, щоб мати агресивну поведінку та вчиняти правопорушення – вплив фізичної травми в дитинстві доведено стовідсотково.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.