Аварія на ЧАЕС і «мирний» атом: погляд скептичний та погляд оптимістичний

Про Чорнобильську аварію, інформування людей в той час, а також спілкування з підростаючим поколінням на цю тему сьогодні спілкуємося з ліквідатором аварії на ЧАЕС та автором «Чорнобильської комедії» Сергієм Мирним, історикинею, дослідницею та авторкою «Испытания Чернобылем» Наталією Барановською та викладачкою історії Ольгою Мартинюк.

Сергій Стуканов: Пане Сергію, на вашій футболі написано «Чорнобиль-ТУР». Ви проводите ці тури? Чи завітали ви до нас саме з зони Чорнобильської аварії?

Сергій Мирний: Так, сьогодні ми працювали з американськими телевізійниками на ЧАЕС, які намагаються показати ситуацію під новим кутом зору.

Щодо турів, то останнім часом я як експерт виступаю з лекціями «Туризм після Чорнобильської аварії, як необхідний елемент комплексної ліквідації її негативних наслідків».

Сергій Стуканов: Чим займаються там туристи?

Сергій Мирний: Як і всі туристи вони дивляться, відчувають, збагачують свої знання та свій внутрішній світ. Я спостерігав за людьми на початку екскурсійного дня і в його кінці і можу сказати, що один день перебування там змінює людину.

«Чорнобиль-ТУР» володіє найновішими даними про радіаційні катастрофи, це виважений погляд, це тренінг з радіаційного виживання на колесах і це фахово побудований драматургічний сценарій поїздки. Ми не підвозимо одразу до саркофагу, ми веземо людей через Західний радіаційний слід, даємо їм дозиметри, щоб вони побачили, як змінюється рівень радіації, щоб вони відчули весь масштаб цього. І в кінці ми їх привозимо туди, що я вважаю найкращим пам’ятником ліквідаторам.

Ольга Веснянка: Ви були ліквідатором аварії на ЧАЕС. Що згадується найпершим з часу катастрофи?

Сергій Мирний: Завдяки написанню книг я позбавився сильних, в певному сенсі травматичних переживань. І тепер Чорнобиль — це просто факт моєї біографії.

Наталія Барановська: Сергію, ви говорите, що укриття — це пам’ятник ліквідаторам. Це безумовно так, але як ви дивитесь на те, що коли Альберт Гор приїжджав в Чорнобиль, то назвав це пам’ятником найбільшої людської помилки. І він мав на увазі помилку не тільки експлуатаційників чи будівельників станції, а помилку цивілізаційного характеру, коли людство зробило велику ставку на атомну енергетику.

Ольга Веснянка: Цитата Гора як раз прикрашає обкладинку вашої книги, пані Наталю, «Испытание Чернобылем»: «Настоящий урок Чернобыля состоит в необходимости очищения, потребности учиться на ошибках, очевидно именно в этом месте». Розкажіть про ваші дослідження та вашу книгу.

Наталія Барановська: Я займаюся цією проблемою з 1992 року, коли працювала в Інституті історії України Національної академії наук України. Ми починали з підготовки збірників документів, які вийшли в 1995 та 1996 році. Потім шукаючи в архівах, безпосередньо в самій Зоні відчуження, я зрозуміла, що про це потрібно писати, бо люди мають знати, адже тоді це все замовчувалося, і саме історики мали це зробити.

Книга «Испытание Чернобылем» базується на монографії, яка вийшла до 25-ліття аварії, і сподіваюсь, що вона зацікавить людей.

Сергій Стуканов: Після Другої світової війни, коли випробували атомні бомби, атомна енергетика асоціювалася лише з «атомним грибом», і потім на зміну «злому» атому приходить концепція «мирного» атома. Як ця ідеологія сприймалася людьми в Радянському Союзі? Чи побоювалися її люди?

Наталія Барановська: Безумовно. Були ті, хто висловлювався проти офіційної точки зору навіть в самому Інституті Курчатова в Москві, але їх називали не зовсім адекватними та витісняли з колективу. Переважало прагнення держави мати потужність, бути першими в світі, тому й велася величезна пропагандистська робота в цьому напрямі. Тут і академік Александров казав, що ці реактори настільки безпечні, що їх можна поставити і на самій Червоній площі.

Ольга Веснянка: Пані Олю, ви працюєте над проектом про вплив ЧАЕС на здоров’я. Розкажіть, наскільки нині доступні архіви, пов’язані з Чорнобильською аварією.

Ольга Мартинюк: Я народилася в 1986 році, але тільки недавно почала асоціювати себе з поколінням «86», яке виросло вже в нових екологічних обставинах. Коли я бралася до вивчення Чорнобиля, то здавалося, що все вже вивчено, але як тільки я трошки копнула, то зрозуміла, що є безліч невирішених питань, які цікавлять істориків.

Зараз пишеться книга про вплив катастрофи на здоров’я. Це неоднозначна тема, адже раніше данні свідомо фальшувалися, і навіть якщо не фальшувалися, то вимірювання радіаційного забруднення не є точним, і воно по-різному впливає на різні органи. Від променевої хвороби померли сотні, але насправді мільйони постраждали від тих хвороб, які існували і на незабруднених територіях, але вони стали через катастрофу траплятися частіше.

Ольга Веснянка: Де можна відшукати ці архіви? В Києві чи в Москві?

Ольга Мартинюк: В Центральному державному архіві вищих органів влади є документи про Чорнобиль Комуністичної партії, профспілок. Є регіональні архіви, де відображені вже цікаві місцеві історії. В московських архівах збереглися листи ліквідаторів, які писали скарги до різних інституцій з приводу того, що їх проблеми зі здоров’ям не пов’язували з Чорнобилем, хоча всі знали, що вони пов’язані.

Також віднедавна є відкритим архів СБУ, де містяться цікаві матеріали, зокрема доповідні записки КДБ про те, як вони намагалися контролювати інформаційне поле в зв’язку з аварією на ЧАЕС, як вони перешкоджали іноземним журналістам, які сюди приїжджали.

Ольга Веснянка: Пане Сергію, ви нещодавно брали участь у дискусії про те, що аварія на ЧАЕС наблизила розпад СРСР. Якої ви думки з цього приводу?

Сергій Мирний: Це й так очевидно. Хочу зазначити, що одним із позитивних наслідків Чорнобиля стало виявлення того, що ядерна енергетика, яку на той момент більшість людей вважало абсолютно мирною, зовсім такою не є.

І насправді те, що зробило Чорнобильську аварію саме великомасштабною катастрофою, глобальним лихом — це неправильна система інформування населення.

Сергій Стуканов: Ви колись давно написали в часописі «Критика» статтю «Чорнобиль як інфо-травма». В чому вона полягає?

Сергій Мирний: Суть її полягає в тому, що зараз індустрія ЗМІ настільки ж потужна, небезпечна та неконтрольована, як в той час була ядерна енергетика. Соціальні катастрофи створюються зараз в інформаційному середовищі.

В цій роботі я також перераховую чинники, які зробили цю катастрофу аномально довгою в часі. Один з них — комп’ютеризація, яка дозволила глибше діагностувати людське тіло, почало реєструватися більше хворобливих станів.

Ольга Веснянка: В Криму у нас потужно розвивалася сонячна енергетика, до якої тепер немає доступу. Як ви вважаєте, чи варто далі шукати альтернативу виробленню енергії з інших ресурсів?

Сергій Мирний: Так, безумовно мають бути альтернативні шляхи. Я є також фаховим екологом, і коли дивишся на все це, то розумієш, що за все треба платити.

Ідеальна на перший погляд сонячна енергія — це велике виробництво сонячних панелей, але будь яке виробництво — це забруднення, потім утилізація цих панелей. На це треба дивитися системно. Потрібно просто полічити, і зрозуміти, що є вигідним, а що є невигідним.

Сергій Стуканов: В Україні є декілька атомних електростанцій, гадаєте, що їх потрібно поступово виводити з експлуатації?

Наталія Барановська: Німеччина з 1970-х років цим займається, а ми ще й не починали. Виходить, що людство думає, а Україна спить. Ми себе заспокоюємо, заколисуємо, але мало робимо. В національній стратегії енергетичного розвитку України навіть і згадки немає про це. Наш олігархат, який керує країною, зацікавлений в консервації цієї ситуації. Але суспільство має з цього вирватися.

Ольга Веснянка: Давайте перейдемо до теми освіти та роботи з молоддю.

Ольга Мартинюк: Я викладаю історію України в КПІ, і кілька семестрів поспіль працювала на факультеті Електроенергетики. Коли ми в рамках курсу підходимо до Перебудови, Чорнобильської катастрофи, сучасності України, то зазвичай намагаюся розгорнути дискусію про атомну енергетику. І коли питаєш студентів з міст, де є електростанції, яким вони бачать майбутнє в цьому плані, то вони дивляться на це дуже скептично, кажуть, що забагато треба буде міняти.

Щоб змінити таке відношення, потрібні колосальні реформи, які б починалися з вибудовування цінностей, причому на державному рівні. В КПІ існують кафедри відновлювальної енергетики, але це лише кілька аудиторій в дуже великих корпусах.

Ольга Веснянка: Пані Наталю, ви зустрічалися з дітьми на тему Чорнобиля. Що вони про це знають? Про що питають?

Наталія Барановська: Мене запросили в містечко під Києвом Борова, і там школярі приготували урочистості з нагоди Чорнобильської катастрофи, що було зворушливо. Вони не задавали питання, але слухали мене з таким сумним виглядом. Я побажала їм оптимізму, щоб вони створили таке суспільство, де не відбувалося б таких подій.

Сергій Стуканов: На ваш погляд, меседж, що дають школярам сьогодні в зв’язку з Чорнобилем, він сприяє одужанню суспільства чи навпаки?

Сергій Мирний: У нас на національному рівні є така неприйнятна для мене риса, яка проявляється, наприклад, в тому, що на звороті медалі, що випустив Національний банк, написано «Чорнобильська трагедія». Але історія українського народу така, що взагалі колосальною перемогою є те, що цей народ зберігся, вижив і живе далі, хоча були і дві світові війни, і голодомори, і Чорнобиль. Як писав Тичина: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була».

Треба пам’ятати і віддавати шану стражданням, але треба вивчати і позитивний досвід таких ліквідаторів, як я, які стали повноцінними членами суспільства й живуть далі.