Богдан Жолдак: «Гумор — це дуже сильний захист українців»
Письменник, драматург, сценарист Богдан Жолдак розповів «Громадській хвилі» про свою нову кіноповість “УКРИ” ,яка щойно побачила світ і видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Богдан Жолдак: Укри – це скорочене від українці. Нас хотіли образити цим словом, але нічого з того не вийшло, тому що нам сподобалось більше ніж нашим ворогам.
Василь Шандро: Традиційне запитання до письменників, яке вони не дуже люблять. Нашим слухачам буде цікаво дізнатися, про що йдеться у цій книжці?
Богдан Жолдак: У книжці йдеться про АТО. Це книжка, яка в такій атракційній формі, дуже динамічній складається з дуже великої кількості майже автономних епізодів, я б сказав, каскадерських. Тобто якщо ви уявляєте собі якийсь такий фільм-екшн, то оце ця книжка і є.
Василь Шандро: Йдеться про події за цілий рік чи це якийсь окремий епізод ви описали?
Богдан Жолдак: Цілий рік. Тут є навіть деякі ремінісценції на Майдан, тому що всі ці бійці-укри, вони почалися з Майдану. Це патріотизм наш почався, відкрились очі людям і от тепер вони всі там. У мене кілька знайомих там воює, мій студент, колишній випускник, мій староста, він воює в Маріуполі. Письменники воюють. Мій друг Олег Білобров, він, до речі, теж пише бойову прозу дуже хорошу. Дуже багато людей. Я познайомився з бійцями, які воюють на АТО. Це були незабутні зустрічі. Тобто ця інформація йде з усіх боків і якось не реагувати на це мені навіть дивно. Мене питають: «а чого ви пишете про АТО, ви що, кон’юнктурник?» А я усіх інших письменників питаю: «А чого ви про АТО не пишете?» Я не можу назвати жодної прозової книжки про АТО.
Василь Шандро: А чому не пишеться? Може ще не встигли?
Богдан Жолдак: Тут дуже інтересна штука. Бойові події вимагають, так би мовити, специфічного письма. Наприклад, найбільший мілітарний прозаїк був Юрій Яновський, дехто ще пам’ятає його «Вершників». Він рік прожив в одній кімнаті з Юрком Тютюником. Це був командир українських військ, і той йому розказував ті деталі, якими інші письменники не володіли. У нас же всі письменники про війну пишуть так: «і тоді Іван з неймовірною силою розкидав усіх ворогів» або «з неймовірною силою вистрелив з автомату і всі вороги попадали». Тобто це рівень мислення над мізансценами. Голівуд так не робить. Голівуд, до речі, розписує кожну ситуацію. У них є спеціальні фахівці, які працюють на фільмі, які кожну ситуацію розводять дуже потужно. У того ж Голівуду є зараз дуже сильний конкурент, це комп’ютерні ігри, які теж мислять ситуативно. І втручання оцих двох структур, кінематографа і електронних ігор, в прозу у світі уже дуже помітно. Ви знаєте, що кіно змінило світову прозу. Тепер кіно змінюється під впливом електронних ігор, і література теж. Наші письменники пишуть так: «Ще й сонце не позолотило верхівки беріз, а вже Іван ішов і думав про те, як він»… І пішло, і поїхало. І десять сторінок Іван іде, сонце світить і т.д. А динамічна проза, кіно проза вимагає ситуативного мислення. Хоча це йде не на користь художнім якостям. Специфічна екшн-література спрощує лексику. я дуже люблю усякі закучерявлені слівця, якісь психологічні навороти, а тут це відсутнє. Тобто тут йдеться про дію, яка породжує дію, а та дія породжує іншу. Причому ці всі дії атракційні, тобто вони не зовсім звичайні, нестандартні, я би сказав.
Василь Шандро: Наскільки документальною є книжка, бо видається, що деякі герої, деякі моменти дуже гіперболізовані?
Богдан Жолдак: Ні, дійсність більш гіперболізована. Ну, наприклад, я там вигадав епізод, як наші бійці захопили ворожий танк і пригнали його сюди і навдивовижу вони заставили цього ворожого танкіста цей танк вести. Через місяць по телевізору я бачу цей же сюжет, як хлопці заставили якогось там росіянина гнати танк на свої позиції. Але у житті цей епізод був цікавіший. Коли вони пригнали танк і зраділи, що вони посилили свої бойові позиції, штаб забрав у них цей танк. Вони були страшно вбиті горем, що не зможуть скористатися цією технікою. Тобто в житті цей епізод відбувся, але набагато цікавіше. І якщо говорити про взаємодію епізодів з дійсністю, то деякі мої вигадки виявились потім реалізовані в житті, тому що цих ситуацій дуже багато на АТО, і, звичайно, що будь яка ситуація знаходить свої паралелі в дійсності.
Василь Шандро: Ще одне досить приватне запитання. Наскільки присутній гумор у вас. Я не міг про це не запитати, бо велика частина ваших творів буває і з чорним гумором, і з гумором в принципі. Тут ми говоримо про війну, яка зараз відбувається і, можливо, є якісь моменти, коли ми кажемо, що неможна, а хлопці просять навпаки, щоб можна було. Як ви це питання опрацювали і чи багато комічних моментів?
Богдан Жолдак: Їх тут чимало. Справа в тому, що якщо слухати, наприклад, інтерв’ю бійців АТО, ви почуєте, що вони всі гуморять. Я бачив потрясаючий фільм «Добровольці Божої чоти», і там в цьому страшному Донецькому аеропорті вони гуморять в таких умовах, в яких людина втрачає людську мову. Це, мабуть, українська властивість весь час кепкувати. Найстрашніші козацькі битви починались з гумору. Виїздило кілька козаків наперед і починали гуморити вороже військо, яке було гумору позбавлено. Воно починало казиться, втрачати якусь концентрацію і т.д. Тобто українці завжди воюють з цими жартами… Це захист. Дуже сильний захист. Пригадайте Чорнобильську добу, коли тут все рухнуло і не було ніякого порятунку від цього, а скільки анекдотів? Тисячі і тисячі анекдотів, які психологічно протидіяли цій страшній навалі. Це Україна. І якщо говорити про український гумор, як не дивно він завжди підіймається, коли починається національно-визвольна боротьба, або боротьба з будь-яким лихом.
