Бюрократична робота лякає, але в мене амбітні плани, - Олександр Ройтбурд про роботу в Одеському худмузеї

У студії Громадського Радіо — художник Олександр Ройтбурд.

Ірина Славінська: Ви уже директор чи ще ні?

Олександр Ройтбурд: Я не директор, бо ще не було сесії обласної ради, яка має затвердити мою кандидатуру. Я повинен пройти дві комісії облради ( це співбесіди про мою обізнаність у якихось питаннях), голосування в облраді. Потім зі мною має укласти контракт губернатор.

Ірина Славінська: Чи можуть ці комісії поставити під сумнів результати конкурсу?

Олександр Ройтбурд: Це значною мірою формальність. Наскільки я знаю, на сесію Верховної Ради має бути винесений законопроект, який скасовує всі ці післяконкурсні процедури. Якщо людина виграла конкурс, з нею мають укласти цей контракт. Сьогодні ці процедури ще діють, хоча мають формальний характер. У моєму випадку можливі різні несподіванки.

Ірина Славінська: Я з великим інтересом свого часу читала ваш допис у Фейсбуці, де ви говорили про те, чому наважилися на такий крок. Чому?

Олександр Ройтбурд: Мені дуже не подобається те, що відбувається у сфері культури України. Я дуже критично ставлюся до української культурної політики, а точніше до її відсутності, попри те, що я дуже симпатизую міністрові. У Нищука свій стиль, але я не знаю, чи зможе він подолати цю систему. Я з більшою критичністю ставлюся до процесів, які відбуваються в Одесі. Я 15 років живу в Києві, але у мене сім’я в Одесі, друга студія в Одесі. Я провів більшу частину свого життя в Одесі. Культура і Одеса — це дві больові точки. Коли до мене звернулися волонтери, які опікувалися музеєм, спочатку вони хотіли попросити когось у Києві піти на цю позицію. Я побачив, що бажаючих немає. Яке я маю право казати, що щось не так у культурі, щось в Одесі не так, якщо не зроблю спробу щось змінити?

Андрій Куликов: Ці люди, які до вас звернулися, з якого середовища? Це поціновувачі зображального мистецтва чи люди, яким болить Одеса?

Олександр Ройтбурд: Це переважно дівчата. Це нове покоління, яке виросло з іншою картинкою світу. Вони бували й жили за кордоном. Вони звикли до певного рівня культури, цивілізації. Вони повернулися до України і побачили, що тут панує непереможний «совок» і взялися за те, щоб щось змінювати. Їхні мотиви були не дуже зрозумілі керівництву музею. Вони стали підозрювати, що ці люди хочуть щось вкрасти, або ж це рейдерське захоплення. Але це нормальна хіпстерська генерація, яка звикла до інших стандартів поведінки, мотивації, активності. Якщо щось Україну витягне з того становища, яке зараз є , то це оця генерація.

Ірина Славінська: Що можна побачити сьогодні в Одеському художньому музеї?

Олександр Ройтбурд: Це один з найцікавіших музеїв України. Там знаходиться еталонний козак Мамай, велика «Катерина» Левицького, роботи Тропініна, Рокотова, російське та українське XVIII сторіччя. Також там є величезна картина Максимова, який був однокурсником Рєпіна. Там є зал Айвазовського. Після того, як ми втратили Феодосію, там найбільше зібрання Айвазовського в Україні. Там є роботи Трутовського. У Серебрякової було дві еталонні великі картини. Одна з них — «Жатва» — в Одесі. Там фантастичний Петров-Водкін.

Андрій Куликов: Наскільки ви відчуваєте себе готовим до директорства?

Олександр Ройтбурд: Я розумію, що бюрократична сторона цієї медалі не найбільша моя мрія, але я розумію, задля чого туди іду, у мене є амбіційні плани розвитку. Я хочу, щоб цей музей став одним з експериментальних майданчиків для створення прецедентів музеїв сучасного мистецтва в Україні. Сучасне мистецтво буде логічним продовженням класичного мистецтва.

Ірина Славінська: Як сьогодні музеї формують колекції сучасних художників?

Олександр Ройтбурд: Ніяк не формують. Все, що потрапляє в музеї, є винятком і наслідком героїчних зусиль працівників. Де знаходять гроші, там і беруть, вмовляють меценатів. Це ненормально. Мої роботи, які потрапили до музею, були останньою системною закупівлею в Україні, яка відбулася за два роки до проголошення незалежності. В державі Україна не було жодної системної закупівлі. Все, що ми маємо замість музеїфікації нашої культури, стоїть у будинках в Конча-Заспі, їздять Maybach, Bentley і Lamborghini по вулицях. Пацани не тими піськами міряються. Вони ще на рівні переходу від мавпи до людини. В цивілізованому світі мільярдер може ходити в старій футболці, але кілька мільярдів передати університету, музею, лікарні, і це більш престижний вчинок, ніж золотий батон чи унітаз.

В цивілізованому світі мільярдер може ходити в старій футболці, але кілька мільярдів передати університету, музею, лікарні, і це більш престижний вчинок, ніж золотий батон чи унітаз

Андрій Куликов: Як відреагувала одеська громадськість і одеські художники?

Олександр Ройтбурд: Громадськість розділилася, молодь за мене. Я був на телеканалі «Репортер», аудиторія досить консервативна, було голосування, я набрав 68%. З іншого боку, дуже поважні майстри Союзу художників поскаржилися на мене на мене президенту, міністру, губернатору, що я піську намалював. Дорослі дядьки, а поводяться, як дітлахи в садочку! Атаку проти мене почав депутат від Опоблоку, а потім я дізнався, що він прибрав свій пост у Фейсбуці, бо його начальник сказав, щоб він не ганьбився.

Андрій Куликов: Як ви плануєте співпрацювати з іншими музеями в Одесі?

Олександр Ройтбурд: Музей в своєму жанрі унікальний, але можливості і потреба у співпраці є. І не лише з одеськими музеями. Я вважаю, що треба ввести в постійну практику співпрацю між українськими музеями. Треба, щоб кров циркулювала.

Ірина Славінська: Яким був би перший наказ, який би ви підписали?

Олександр Ройтбурд: Перша низка наказів буде спрямована на більшу відкритість музею, від скасування заборони на фотографування до зміни робочого графіку, бо це абсурд, що музейні каси в 16.30 вже зачинені.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.