Через гендерні стереотипи жінки менш щасливі на роботі — результати дослідження

У студії — Олена Ковальчук, професіонал у сфері навчання та психології в галузі продажів, викладачка курсів «Організаційна поведінка» та «Управління людськими ресурсами» в Единбурзькій Бізнес-Школі та Ірина Новоставська, організаторка проекту «Інтелектуальні дискусії».

Василь Шандро: Ірина Новоставська як організаторка проекту «Інтелектуальні дискусії» розповість нам про сам проект та наступну тему, яка збігається з нашим проектом «Повага».

Ірина Новоставська: Проект «Інтелектуальні дискусії» стартував 2 липня, гендерні питання – це буде 11 тема. Ці теми давно просили дівчата підіймати.

Тетяна Трощинська: А хлопці не просили?

Ірина Новоставська: Ні, чомусь. Тому й підіймаємо цю тему. 21 грудня за адресою  Ярославів вал, 22 будемо говорити, будемо намагатись глибше зрозуміти цю тему, як гендерне питання розвивалось, що зараз з ним у світі.

Потрібна попередня реєстрація, вже створено сайт, ми поступово розвиваємось.

Василь Шандро: Запрошуємо наших слухачів до заходу.

Тетяна Трощинська: Стосовно гендерного непорозуміння: чи справді є воно?

Ірина Новоставська: Стереотипи гендерні існують у нашому суспільству. Можливо треба повернутись до того, що таке гендер. Це соціо-біологічний момент формування людини і відрізняється від поняття статті. Чоловіком або жінкою ми народжуємось, а гендер набувається нами, коли ми ростемо. Це соціалізація.

Тетяна Трощинська: Тобто соціо лідирує?

Ірина Новоставська: Ми набуваємо якоїсь гендерної ролі, нам розповідають, як має поводити себе дівчинка чи хлопчик. І ми стикаємось с певними стереотипами: якім має бути «справжня» жінка чи «справжній» чоловік.

Можливо, гендерний стереотип новий виник, мені часто жінки розповідають, що після Революції гідності наші чоловіки стали більш мужніми.

Тетяна Трощинська: А жінки хіба не стали?

Ірина Новоставська: Не знаю, мені здається ми стали більш свідомими. І це теж узагальнення.

Олена Ковальчук: Якщо говорити про гендерні стереотипи, упередження в суспільстві…

Василь Шандро: Вони критичні?

Олена Ковальчук: Давайте говорити на рівні психології. Я займаюсь курсом «Організаційна поведінка»: психологія  організаціях, що відбувається з людьми на індивідуальному, командному, організаційному рівні.

Якщо говорити про критичний стан: це незадоволеність роботою, життям. Якщо говорити, що за гендерними стереотипами і за деякими західними дослідженнями, жінки мають менше можливостей і в Україні, і навіть у деяких західних країнах. І вони менш щасливі. І це може бути критичним для організації, для суспільства. Я би говорила не про приниження, а про незадоволеність роботою.

У свіжому досліджені Україна знаходиться на 57 місці, і це цікаво, бо в нас багато жінок залучено як фахівці — 56%. Це дуже високий показник. Майже всі ці жінки мають вищу освіту: жінки хочуть працювати, вони освічені.

Але якщо брати вищі ієрархічні шаблі та владу: там мало жінок. Тому цій розрив може бути критичний для організацій та суспільства.

Жінки та чоловіки мають на побутовому рівні різні поведінкові прояви: поводять себе по-різному. Є така точка зору, що чоловіки більш агресивні, конкурентні, домінантні, а жінки більш спрямовані на піклування. Мої студенти, коли я їм наводжу приклад з цього дослідження, кажуть: «Менш конкурентні? А ви коли-небудь дивились українській футбол?». Якщо правда, що у чоловіків та жінок різні риси, то ми могли би разом створити дуже класну команду.

Василь Шандро: Ці стереотипи про жінок сприймаються, поширюються чоловіками чи самими жінками? Наприклад, жінка у владі.

Олена Ковальчук: Я не спец в політичній психології.

Василь Шандро: Або жінка-директор..

Олена Ковальчук: Так, і серед жінок існують такі стереотипи.

Василь Шандро: З чим це пов’язано?

Олена Ковальчук: Є певні обмеження, щоб жінки набирали досвід на вищих щаблях організації та влади. Коли це відбудеться, ці стереотипи поступово розвіються. Це момент доступності. Американці кажуть, що жінки підлягають як горизонтальній сегрегації — с чоловіками в історичному розрізі займались різними професіями, так і вертикальній сегрегації: вияв «скляної скелі». Коли жінка не може вирости далі, по щаблях організації. Вона би хотіла, але це не завжди можливо.

Тетяна Трощинська: Мені колись один президент компанії казав, що у нього всі віце-президенти – жінки, бо вони добрі виконавці. І це парадокс, бо це посада керівна, але жінки все одно виконавці. Це стереотип також?

Олена Ковальчук: Так. По-перше, стереотип, по-друге, ілюзії цього керівника. Я не вважаю, що віце-президент – це виконавець.

Василь Шандро: Ірино, ви створили самотужки цей проект. Ви відчували спротив з боку чоловіків, чи допомогу? В принципі, ви відчуваєте якусь гендерну нерівність в Україні?

Ірина Новоставська: До старту цього проекту мені здавалося, що завжди в роботі більше допомагають жінки. Коли я почала працювати над цим проектом, я помітила, що найбільше допомагають як раз у розвитку проекту чоловіки. Жінку частіше потрібно просити промотивувати проект, а чоловік це розуміє автоматично.

Василь Шандро: Це є стереотип, пані Олена?

Олена Ковальчук: Я думаю, що це не є стереотипом. Це є особистий досвід. Я думаю, що наразі змінюється становище в країні. Наприклад, мій син бере участь в одному конкурсі. У цьому конкурсі 90% переможниці — дівчатка 15-16 років. Дівчата дуже активні. Вони досить успішно конкурують.

Василь Шандро: Якщо йдеться про роботу — про читання курсів, що найбільш запитують іноземці? Чи їх проблеми гендерні подібні до проблем українців? 

Олена Ковальчук: В нас у підручниках є погляди інших країн. Все це підтверджуються і у Великій Британії, в Європі і Штатах. Там є певні обмеження в можливостях у жінок. Ми не звикли хвалити Радянський Союз, але я би сказала, що у певному періоді було у нас більше руху для того, щоб надати можливості жінкам. В Америці жінки у 20-30 роках більш постраждали від великої кризи — не могли витримати в певних сферах професійної діяльності  і конкурувати з чоловіками. У мене є дослідження з сайту Міністерства праці США: найбільше жінок зайнято в обслуговуванні і навчанні. Треба сказати, що ми просунулися  досить далеко з приводу того, що надаються жінкам різні можливості кар’єрні.

Тетяна Трощинська: Ви говорите про різні можливості жінок зараз. Жінки, з якими ви працюєте, як правило, керівники компаній. Чи обговорювали ви коли-небудь питання, чи готові самі жінки платити жінкам на рівні з чоловіками?

Олена Ковальчук: Ті студентки, з якими я спілкувалася, готові. Особливо, якщо це західні компанії: там є певна політика, коли жінки, так само як і всі інші версти населення, мають отримувати справедливу плату за свою працю.

Я би не ставила тут жорсткі протистояння, ми всі живемо в одному суспільстві. І феміністки говорять, що від патріархату страждають так само чоловіки, як і жінки. 

Дзвінок: З якого віку треба навчати дітей рівності?

Олена Ковальчук: Я би не розглядала це питання з точки зору гендерної. Треба дітей навчати, що  кожна особистість цінна, у кожної  особистості є змалечку риси, таланти, і треба їх розвинути. Це можна робити з самого раннього дитинства.

Василь Шандро: Є поняття етикету: поступатися містом жінці, чи пропускати її першою. Як це корелюється з гендерною рівністю?

Олена Ковальчук: За правилами ділового етикету в офісі всі рівні, там існує лише ієрархія. Там буде першим їсти той, хто старший за посаду. Щодо до тих, хто несе ранець і платить в ресторанах, це приватний погляд. В Америці і в Україні всі ці проблеми однакові.

Тетяна Трощинська: Хто візьме участь у «Інтелектуальних дискусіях»?

Ірина Новоставська: Віктор Досенко, український патофізіолог, генетик, д.м.н., професор, завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України; Мирослава Бердник, донька письменника – фантаста Олеся Бердника, Лариса Кобелянська, кандидат філософських наук, доцент, експертка з гендерних питань, Марія Дмітрієва – феміністка, перекладачка, блогерка, гендерна експертка.

  За фінансової підтримки Уряду Швеції.