Член Рахункової палати розповів про 1000 відсотків «накрутки» на утилізації боєприпасів

Гість ефіру — Василь Невідомий, головний контролер — директор Департаменту з питань оборони та правоохоронної діяльності Рахункової палати.

Тетяна Трощинська: Ситуація з вибухами в Калинівці – це така нагода поговорити про програму утилізації боєприпасів, у який спосіб вона виконується загалом, і як Рахункова палата перевіряє те, що відбувається. 2013-го року була остання перевірка, і були певні рекомендації стосовно не зовсім задовільного виконання. Зараз 2017, чому так давно була перевірка?

Василь Невідомий: Насправді, ця проблема у нас застаріла, і була успадкована Україною з часу розвалу СРСР. Радянський союз створив величезну кількість арсеналів і баз в нашій країні для того, щоб мати боєприпаси і озброєння для сил Варшавського договору. Пізніше, виводячи війська з країн Варшавського договору, він, фактично складував на території України ті боєприпаси, які вивозилися. Сьогодні термін зберігання цих вибухових речовин: ракет, снарядів, мін, гранат, патронів для стрілецької зброї — давно минув. Тому навіть звичайні види боєприпасів у такій кількості представляють дуже велику небезпеку. З 1997-го року Рахункова палата взяла на моніторинг це питання, і раз на чотири, раз на п’ять років ми зверталися до цієї проблеми, і проводили аудити ефективності використання бюджетних коштів на зазначені цілі. Я цивільна людина, але мене результати цих аудитів просто приводили в шок. У ті часи Міністерство оборони, на жаль, практично, не контролювало рух оцих смертоносних засобів, і, безумовно, це створювало дуже суттєві ризики для зловживань під виглядом комерційних оборудок.

Ряд оборудок з цими боєприпасами, оскільки їхній рух був непрозорий, був зупинений саме зусиллями Рахункової палати. Ми всі матеріали передали до Генеральної прокуратури, там порушується цілий ряд кримінальних справ, деякі особи притягнуті до кримінальної відповідальності, але я хочу сказати про серйозні і системні ризики, оскільки підґрунтя для надзвичайних ситуацій криється якраз у минулому. Аналіз цих ризиків дозволяє зробити певні кроки, і вжити відповідні заходи саме зараз. У нас, практично, починаючи з 1997-го року, було відсутнє виробництво нових боєприпасів, ми не виробляли. Потужності тих заводів, які раніше працювали на оборонку – це Донецький хімічний завод, Павлоградський хімічний завод, Шосткинський завод якраз переоснащувались для утилізації боєприпасів . Проте, фактично, завантажені ці підприємства були десь на третину. З одного боку, це впливало об’єктивно на собівартість самого процесу утилізації, а з іншого боку, у ті замовлення, які підприємства отримували від Міністерства залучались посередники, підприємства мали змогу так робити. Таким чином накручували накладні витрати більш ніж на 1000%, і за рахунок бюджету вони отримували надприбутки. Така діяльність призводила до того, що вартість однієї тонни утилізованих боєприпасів суттєво перевищувала ту, яка була в плані, і внаслідок цього третина від передбаченого ще й залишалася просто неутилізованою. Бачачи це, ми зосереджували свою діяльність на двох аспектах: утилізація непридатних боєприпасів, і друга проблема – живучості арсеналів і баз, на яких вони зберігаються. Це нерозривно пов’язані проблеми, тому що без живучості не можна говорити про безпеку, а не утилізуючи ми не усуваємо ніяких загроз. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.