Чому не притягнули до відповідальності винних за наслідки аварії на ЧАЕС?

Сергій Стуканов: Ще за радянських часів винними в аварії визнали персонал. Зокрема, називали прізвище інженера Дятлова, мовляв, дії його особисто і дії персоналу призвели до вибуху. Чи відповідає це дійсності?

Юрій Костенко: Наша спеціальна комісія ВР першого демократичного скликання дійшла висновку, що причиною трагедії були не помилки оперативного персоналу. Коли персонал побачив, що реактор виходить з-під контролю, то зробив те, чого вимагала інструкція, – натиснув на червону кнопку зупинки реакторної установки. Але замість того, щоб зупинитися, установка вибухнула.

Головною причиною трагедії стали конструктивні вади чорнобильського типу реакторів РБМК-1000

А не помилки персоналу, як писала радянська комісія, 

Важливо, що вже тоді існували висновки науковців, які попереджали про можливість такого роду вибухової реакції в умовах нестабільності реакторної установки.

Сергій Стуканов: Проблеми з реакторами ЧАЕС були і задовго до 1986 року. Чи можна сказати, що влада діяла злочинно, не вживши  необхідних заходів вчасно?

Юрій Костенко: Радянська політична система базувалася на жорстких вимогах гонки озброєнь. Реактори РБМК створювалися, як військові реактори, для напрацювання плутонію і високозбагаченого урану. Потім їх адаптували для використання при виробництві електроенергії. За задумом керівництва Союзу вони були і дешевими, і давали величезну кількість електроенергії, а ще паливо, відпрацьоване на реакторах РБМК, можна було використовувати і для військової мети. Ось цим керувалося керівництво СРСР.

Безпосередніми відповідальними за такий тип реакторної установки є колишній академік, президент Академії наук СРСР Алєксандров і головний конструктор реакторів Долєжаль. Саме вони повністю нехтуючи попередженнями інших науковців, нехтуючи тим, що вже відбувалося частково розплавлення зон РБМК, переконували керівництво Радянського Союзу і світ, у що це найбезпечніші реакторні установки.

Розташування реакторів РБМК так близько до міських поселень, до столиці України було злочинним рішенням.

ЧАЕС мала бути найпотужнішою у світі атомною електростанцією

Планувалося не 6, а 9 енергоблоків.

У жовтні 1992 року загорілася турбіна енергоблоку №2. Горіла кабельна система. До втрати контролю над реакторною установкою залишалося 30 сек  – 1 хв. Ця аварія могла стати вибухом, подібним до трагедії 1986-го року. Саме тому після Чорнобильської аварії, міжнародна спільнота вимагала зупинки всіх реакторів РБМК. Це зробила Україні, Литва. Росія використовує їх до сьогодні.

Сергій Стуканов: Нове укриття звели вже майже на 95%. Казали, що попереднє укриття простоїть 100 років, але у 2013-му воно обвалилося. Яка ситуація щодо нового саркофагу?

Юрій Костенко: В 1995 році я очолював делегацію на переговорах України з G7 щодо подальшої долі ЧАЕС. Там відпрацьовувалася стратегія і щодо того, що робити зі зруйнованим реактором. Тоді ж підписали меморандум щодо закриття ЧАЕС, у грудні 1995 року. Зважаючи на положення цього меморандуму і здійснюються усі подальші кроки щодо побудови нового «Укриття».

В зруйнованому реакторі лежить майже 200 т ядерного палива. Ніхто з вчених не береться визначити який склад тих речовин і наскільки вони є небезпечними. Але всі вчені говорять про те, що не знають які фізико-хімічні процеси відбуваються зараз у зруйнованому реакторі і до чого це може привести.

Щодо старого об’єкту укриття, то у ньому були тисячі квадратних метрів дірок, не було систем пилеподавлення, систем подавлення можливих ланцюгових реакцій. Досі цей об’єкт залишається ядерно небезпечним і буде таким доти, доки ядерно паливні маси звідти не вилучать і безпечно не захоронять у пристосованих до цього умовах.

Любомир Ференс: Коли у 1991 році ви були заступником голови тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування причин Чорнобильської аварії, тоді розривали секретні архіви. В історії це називають першими кроками гласності в колишній УРСР. Наскільки складно було отримати доступ до цих даних?

Юрій Костенко: Я не був ні членом партії, ні політиком, я був науковцем в Інституті Патона. Мене включили до складу комісії, як фахівця. Коли ми почали розглядати усі аспекти, починаючи з причин вибуху і закінчуючи діями посадовців, то із здивуванням з’ясували, що дуже багато високопосадовців не мали жодного поняття щодо того, що вони мали робити. Показовою є діяльність міністра охорони здоров’я УРСР Романенка. Він знав про шкоду радіації, про її впливи на людей. Але міністерство не спромоглося зупинити ні першотравневих демонстрацій, ні організувати йодну профілактику. Вже наприкінці 90-го року ми мали перші висновки. Матеріали про цю і їй подібні бездіяльності ми спрямували до Генпрокуратури УРСР. Але жодної кримінальної справи не відкрили, жодного посадовця не притягнули навіть до політичної відповідальності.

Сергій Стуканов: Після проголошення незалежності, зміни влади, не було можливості притягнути цих людей до відповідальності?

Юрій Костенко: Після проголошення незалежності влада не змінилася. Відповідальних за наслідки аварії неможливо було притягнути до відповідальності. Конституційну більшість складали комуністи. Уряд залишався таким же комуністичним. Змінили лише прем’єр-міністра. Я – один із трьох представників демократичного уряду. Я був міністром охорони довкілля, Юхновський першим прем’єр-міністром і реформатор, економіст Пинзеник. Це була вся сила української демократії 1990-93 років. Суди, прокуратура залишалися незмінними. Система не була змінена. Ми ж лише зараз починаємо підходити до реформи суду та прокуратури.