Чи дотримуються в Україні прав людини, що перебуває під вартою?, — експерт

Дослідження представив доцент Києво-Могилянської Академії, виконавчий директор  києво-могилянського Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України Володимир Сущенко. 800 годин провели в райвідділках внутрішніх справ експерти на «польових роботах», збираючи й аналізуючи практику застосування. Як тлумачать, застосовують і чи дотримуються слідчі права затриманого на інформацію, право на правову допомогу, право на мовчання, право на медичну допомогу, право на соціальний захист вразливих підозрюваних, право на переклад. Які схеми продовжують застосовувати вітчизняні правоохоронці, щоб уникати або ж тлумачити закріплені в Кримінально-процесуальному кодексі права, і чи можна виправити віднайдені проблеми внесенням відповідних змін до законодавства. 

Лариса Денисенко: Що досліджував ваш проект?

Володимир Сущенко: Ми досліджували, чи дотримуються в Україні права людини,  яка затримана правоохоронними органами за підозрою у скоєнні кримінального злочину. Основною метою було спостерігання за діяльністю слідчих в процесі початку кримінального провадження. Наше дослідження було сфокусовано на такому комплексі прав: право на інформацію, тобто, кожна людина має право знати, за що вона затримана; право особи на правову допомогу, тобто з’ясовували, чи завжди надається людині адвокат, чи є його допомога якісною; право на мовчання, адже людина при затриманні має право мовчати і не свідчити проти себе; право на належну медичну допомогу; право на переклад мови Кримінального кодексу на ту мову, якою володіє затриманий, вразі, якщо він не знає мови Кримінального кодексу, тобто української. Ці дослідження відбувались у 5 регіонах України, щоб дослідити певні тенденції в країні і донести їх до правоохоронних органів, вказавши на недоліки у нашій кримінальній юстиції, та запропонувати певні зміни в нормативно-правовому регулюванні, в організаційних питаннях, що пов’язані із реалізацією і забезпеченням прав особи в кримінальному процесі. В цілому, дослідження тривало понад 180 днів, наші дослідники працювали безпосередньо в райвідділках органів внутрішніх справ без перерв  на вихідні, і вони мали право прийти в будь-який час доби і знаходитися там стільки, скільки вважають за потрібне. Слід відмітити, що МВС після певних переконань доброзичливо поставилось до цих досліджень.

Лариса Денисенко: Отже, які проблеми ви виявили, та на чому потрібно наголошувати?

Володимир Сущенко: Можна відмітити недопрацювання, неналежний рівень знань наших слідчих та своє тлумачення певних норм законодавства. На що потрібно звернути увагу? Залишається проблема запрошення  людей на допит не в якості підозрюваних, якщо є на то підстави, а в якості свідка. А правові статуси підозрюваного і свідка дещо відрізняються. Свідок за мовчання і неправдиві свідчення може нести кримінальну відповідальність, а підозрюваний не відповідає по закону за те, що говорить неправду або взагалі мовчить, намагаючись себе захистити. І такі маніпуляції части використовуються слідчими, аби шляхом психологічного тиску отримати від підозрюваного інформацію. Крім того, буває, що в допитах беруть участь особи, які не є обов’язково присутніми в цей момент, тобто не слідчий і не адвокат, а якісь зайві правоохоронці, чиє перебування в кімнаті допиту також може використовуватися для психологічного тиску.  Ми виявили ще один важливий момент, пов’язаний із затриманням особи  це те, що дуже часто між фактичним затриманням, чи-то на вулиці, чи-то на місці скоєння правопорушення, до  офіційного оформлення проходить немалий час, який не фіксується і використовується не за призначенням, а щоб отримати від людини вигідні слідству покази.