Чи потрібен Україні нейтралітет?

Василь Шандро: Наш гість – аналітик Інституту світової політики. Нещодавно цей інститут презентував дослідження “Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами” . Пан Микола досліджував тему “Нейтралітет”.  Що треба розуміти під поняттям «нейтралітет» у сучасному світі, у тому числі, в українських умовах?

Микола Бєлєсков: Міжнародне право не дає дефініції «нейтралітету». Є відповідні Гаазькі конвенції про обов’язки, які накладаються на країну, що дотримувалася нейтралітету. Про нейтралітет краще говорити з політологічної точки зору.

Історія нейтралітету є доволі давньою. Найкращий інститут нейтралітету, який ми досліджували – це Європа у ХІХ-ХХ столітті. Нейтралітет передбачає, неучасть держави у відповідних блоках і відсутність збройних сил на її територіях. Є певна різниця. Є нейтралітети, які закріплюються на основі згоди великих держав (регіональної чи глобальної схеми міжнародних відносин). Фактично це нав’язаний нейтралітет, який часто навіть закріплюють у Конституції чи міжнародних договорах. Це Швейцарія та Австрія.

Є нейтралітет, який держава проголошує самостійно. Він ніде не закріплюється. Це нейтралітет Швеції.Якщо говорити про модель, яку нам пропонують, то це нейтралітет, досягнутий на основі згоди великих держав, який буде закріплений у нашому законодавстві.

Василь Шандро: Як можна його досягнути, коли на території України військовий конфлікт?

Микола Бєлєсков: У тому ж і справа. Усі розмови про нейтралітет на сьогодні йдуть проти здорового глузду. Нейтралітет запроваджується державою, яка не є учасником конфлікту. Коли дві сторони воюють, то третя сторона, якщо не хоче стати об’єктом агресії, може проголосити нейтралітет. Україна не може оголосити нейтралітет, адже це заперечить тому, що сьогодні Російська Федерація оголосила своєю політикою фактичне знищення українського суверенітету і державності.

Це один із перших аргументів, чому інститут світової політики 18 січня презентував аргументовані стислі тези. Одна з тез полягає у тому, що поки агресія триває і поки одна із сторін продовжує керуватися агресивними намірами по відношенню до України, то говорити про нейтралітет України нелогічно.

Можливо це інформаційна операція, яка була спланована Росією, коли в кінці грудня стало відомо, що існують певні плани щодо великої угоди. Провокувало те, що  починають говорити про тебе, але без тебе.

Фактично люди, які продовжують відстоювати цю тезу, роблять ведмежу послугу Україні. Як показує історична практика, наприклад під час періоду “Перезавантаження” під час правління Барака Обами, Росії і США вдалося знайти консенсус щодо українського питання, коли Україна сама погодилася модифікувати свою політику.

Відповідно, було питання і євроатлантичної інтеграції України, але Україна проголосила позаблоковість і сама зняла це питання. Люди, які говорять про потенційні параметри великої угоди чи підтримують нейтралітет фактично роблять ведмежу послугу, адже вони надають аргументи тим, хто оточує Дональда Трампа. Це дві різні впливові сили. Вони дають аргументи, що Україна готова стати тим телям, яке само себе приносить у жертву, щоб стабілізувати відносини.

Василь Шандро: Чи реалістичною є ідея проголошення нейтралітету в Україні після того, як скінчиться війна?

Микола Бєлєсков: 

Доки Російська Федерація бачитиме Україну, як частину свого впливу, нейтралітет послаблюватиме національну безпеку нашої держави.

Захід зменшить увагу до України, а Росія поверне увагу західних ресурсів і відновляться умови для продовження агресії. Якщо Російська Федерація відмовиться від погляду на Україну, як на державу позбавлену суб’єктності, то нейтралітет буде непотрібний. Фактично, питання не в тому, чи завершиться війна.

Поки Росія не змінить свій світогляд чи не вичерпає ресурс, агресія не завершиться.

Наш інститут виступає проти нейтралітету.

У 2014 рік Росія вичерпала усі невоєнні ресурси впливу на Україну. Вона пропонувала підкуп, шантаж. В неї нічого не вийшло. Українці обрали європейський вектор і тоді Росія вдалася до агресії. Вони продовжують мілітаризацію. Ми є свідками створення нової військової інфраструктури на кордонах з Україною.

Це не лише про кордон із Кримом та ОРДЛО. Це стосується Ростовської та Воронезької області. Говорити про нейтралітет – це заперечувати реалії того, що відбувається у Російській зовнішній політиці.

Василь Шандро: Які є альтернативи нейтралітету? Перспектива участі у НАТО?

Микола Бєлєсков: Мене дивує позиція експертів, які ставлять знак дорівнює  між вступом у НАТО і нейтралітетом. Кажуть: «Якщо ми не можемо найближчим часом отримати членство в НАТО, то треба хоча б закріпити нейтралітет».  Я не бачу логіки.

Наше дослідження пропонує модель асиметричної безпеки. Це Україна, яка якісно змінюється, реформує свій сектор національної безпеки і оборони, Україна, яка ні на кого не покладає надії. Адже у світі, де президент  США ставить під сумнів доцільність існування ЄС та НАТО, дійсно не має на кого покладати надії. Якщо дійсно так трапиться, то світ перейде до хаотичному періоду міжнародних відносин. Зараз ми живемо у відносно структурованому періоді.

Насправді Україна має покладатися лише на себе. Автор цього дослідження про асиметричну безпеку відзначив, що ключовим фактором у тому чи вдасться перейти до цієї моделі безпеки, є бажання еліт до якісних змін. Поки цього не буде продемонстровано і, відповідно, не створено суспільного консенсусу навколо ідеї виживання України, як такої, то модель асиметричної безпеки не вдасться втілити, хоч вона є найбільш доцільною сьогодні.

Наталя Соколенко: Парламентська асамблея Ради Європи не затвердила норму про те, щоб вимагати від України проведення довиборів у Верховну Раду на територіях непідконтрольних Києву. Цю вимогу пропонували два євродепутати Гунько і Фішер. Наша делегація дуже швидко зреагувала і пропозицію автоматично відхилили. Як ви думаєте, чому німецькі депутати пропонують такі рішення?

Микола Бєлєсков: Серед частини німецького  політичного істеблішменту є проросійські погляди, особливо це стосується соціал-демократичної партії. Німеччину очікують парламентські вибори. Незважаючи на те, що соціал-демократам нічого запропонувати з багатьох питань, вони беруть питання зовнішньої політики. Вони відповідають настроям електорату і бізнесу.

Нічого дивного у цьому немає. Минулого року ми виграли і були прийняті резолюції ПАРЄ, які критикували Росію. Це не означає, що треба було зупинитися. Цей випадок показує, що боротьба продовжується і будуть провокації на різних рівнях. На рівнях місцевих парламентів та парламентів цілих країн. Росія використовуватиме різні майданчики, щоб підірвати загальноєвропейську єдність.

Наталя Соколенко: Здається, це делегація ПАРЄ відмовилася пускати своїх співробітників на прифронтову територію для того, щоб оцінити можливість проведення там виборів?

Микола Бєлєсков: Це вибір цих людей і їх не можна у цьому звинувачувати. Хоча, минулого року міністр закордонних справ ФРН і Франції були у прифронтових зонах, тож нам є з чим порівнювати. Із повним варіантом досліджень інституту світової політики можна ознайомитися тут.