Чи є надія на мир в Афганістані? Коментує експерт-міжнародник

Андрій Кобалія: Нещодавно Талібан заявив про перемир’я, але потім порушив усі домовленості. Чому так сталося?

Сергій Данилов: Перші перемовини почалися з 2010-го року. Талібан ще з 2006-го року веде бойові дії проти західної коаліції, в першу чергу проти війська США, після того, як американці почали операцію у 2001-му році. З 2006-го року Талібан веде справжню війну, проти сил міжнародної коаліції, які розташовані в Афганістані, і на десятий рік цього протистояння стало зрозуміло, що потрібно шукати якесь вирішення, яке не передбачає лише військову складову, тобто компроміс, адже витрачати ресурс та людей на Афганістан стало занадто дорого.

З того часу то за посередництвом Китаю, то з іншими учасниками ведуться прямі і непрямі переговори. Але є складнощі в тому, що вже немає такого об’єднаного фронту боротьби з урядом і з тим невеликим міжнародним контингентом, який розташований на території Афганістану. Існують також різні інтереси зовнішніх гравців. Наприклад, це Пакистан та Росія.

Крім того, важливим фактором є те, що таліби на сьогоднішній день не є уособленням всіх сил, які намагаються змінити уряд в Афганістані. Різні ісламістські групи, переважно пакистанського походження, намагаються увійти в гру і стати помітним гравцем.

Андрій Кобалія: Чому Європейський Союз або США не намагаються тиснути на Пакистан чи Росію для того, щоб перекрити якісь шляхи сполучення, щоб у Талібану зникли великі помічники?

Сергій Данилов: Вже був такий період, коли США тиснули на Пакистан – з 2008-го року. В результаті Пакистан перервав лінії сполучення, закрив можливість постачання військових та невійськових вантажів американському контингенту, який розташовувалися в Афганістані. Відносини між двома країнами в той період набули ознак якщо не ворожнечі, то напруженого стану. В результаті американці виявилися залежними, оскільки контингенту потрібне пальне, озброєння, запчастини тощо.

Андрій Кобалія: Яка основна причина багатолітньої війни?

Сергій Данилов: В жовтні 2001-го року американські сили достатньо швидко змогли встановити контроль над основними опорними пунктами, і Талібан вважався розгромленим.  Але вже за декілька років Талібан закликав людей приєднуватися до опору окупації, педалюючи тему незалежності. І це мало певний відгук.

Крім того, таліби використовували просту тактику – вони вели активні дії серед місцевого населення, вони не відокремлювали поле бою від місця проживання. В результаті такої тактики почали страждати цивільні громадяни. То випадково було розстріляне весілля, то спецназ, то ракетний удар по людях, які не належали до Талібану. Це призвело до збурення серед афганців, і талібам було легше залучати простих людей до своїх лав.

Андрій Кобалія: Які території контролює Талібан, а які – уряд?

Сергій Данилов: Уряд контролює всі великі міста, але більшість дрібних населених пунктів на сході і півдні країни контролюється талібами.

Андрій Кобалія: Чи є якісь перспективи примирення? Ми бачимо, що Талібан порушує всілякі домовленості, який такий конфлікт взагалі можна вирішити?

Сергій Данилов: На домовленості йдуть тоді, коли бачать свою вигоду і врахування своїх інтересів. Повне виконання вимог Талібану неможливе, це означає повалення влади. З іншого боку, уряд пробує розколоти і шукати когось, з ким можна говорити, щоб включити частину істеблішменту Талібану в якийсь умовний процес, який можна назвати політичним. Але є зовнішні гравці, які хочуть, щоб їхні інтереси теж були враховані, і є внутрішні суперечності в самому Талібані.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.